Поки США та Ізраїль вже майже тиждень ведуть війну на Близькому Сході, у західних ЗМІ зʼявилися новини, що курдські сили, які базуються в Іраку, нібито почали наземний наступ на Іран. Згодом влада Іракського Курдистану спростувала це, наголосивши, що не планують вступати у конфлікт.

То хто ж такі курди, чому ненавидять режим аятол, який потенціал має їх приєднання до атаки на іранський режим і чи можливе розширення війни в Ірані – розповідає 24 Канал.

Читайте також Хто такі курди, які мають угруповання і де вони на карті

В Ірані триває війна. Ізраїль та США в ній діють дистанційно, методично знищуючи іранських лідерів та оборонні можливості ісламістів. Ті натомість продовжують тактику, по факту, терористичних обстрілів всього, до чого можуть дотягнутися – атакують сусідні країни.

4 березня новою ціллю іранців стала лояльна та стримана щодо режиму аятол Туреччина, і вони запустили по ній балістичну ракету (при цьому НАТО не планує застосовувати 5-ту статтю про колективну оборону). А, сьогодні, 5 березня іранці взялися за Азербайджан, якого від атаки дронів не врятував навіть той факт, що президент країни особисто відвідав посольство держави-терориста та залишив запис у книзі жалоби за ліквідованим Алі Хаменеї.

Вже зараз можна констатувати, що Іран підготувався до атаки США та Ізраїля. Можливо, це дивно пролунає стосовно країни, яка в перші години втратила своє керівництво, а за перші дні – майже весь флот, більшість авіації та ППО, а головне – пускових установок для балістичних і крилатих ракет. Але це дійсно так. Все це сталося б і так у разі серйозної атаки (а нині саме вона і є). Попри те, Іран сформував хаби спротиву, здатні діяти автономно та якомога довше чинити спротив, несучи загрозу всім навколо.

До теми Що відбувається на Близькому Сході, які наслідки для України й чи буде Третя світова війна

Нині стає все очевиднішим, що без наземної операції чинний іранський режим швидко не перемогти. І особливо багато часу немає в Трампа (на відміну від Нетаньягу), бо з кожним днем зростає ціна й без того не популярної серед американців війни, а кожна невдача може стати "картою" в руках демократів на листопадових проміжних виборах. Вони мають потенціал перетворити чинного президента США на "кульгаву качку" вже на другий рік його другого терміну.

Схоже, це почало доходити і до людей у Вашингтоні. От тільки ані США, ані Ізраїль не дуже поспішають відправляти свою піхоту в іранські гори та пустелі, а надії на новий потужний виступ представників іранського громадянського суспільства вже не так багато. Момент, коли це було можливо, був втрачений у січні 2026 року, коли вбили понад 30 000 протестувальників. Тоді їм ніхто так і не прийшов на допомогу (хоч і обіцяв), а влада відчула запах крові і нині готова безжально вбивати знову.

Складається враження, що США дозволили Ізраїлю втягнути себе у важку війну, бо брак у американців експертизи по Ірану (або вольове рішення Трампа та його віра у власну непогрішимість) створили ілюзію, що 90-мільйонну країну, де дуже важливим є культ мучеництва та боротьби до останнього, можна захопити за "венесуельською схемою". Нагадаємо, тоді дійсно блискуче захоплення диктатора Мадуро паралізувало всю систему та дало США право розпоряджатися всією місцевою нафтою. Вже зараз можна говорити, що цей план провалився й Ізраїль підставив США, а ті – всіх своїх арабських союзників.

У цій ситуації американці хаотично почали шукати "План Б" і він привів їх до курдів.


Протести курдів / Фото Safin Hamed, AFP

4 березня 2026 року американські ЗМІ, насамперед CNN, Reuters і The Wall Street Journal, з посиланням на "американське високопоставлене джерело" повідомили, що США ведуть переговори з курдськими повстанцями про їх залучення до війни проти Ірану. Ба більше, вони нібито вже воюють.

Тисячі курдів беруть участь в атаці на Іран,
– так анонімний американський чиновник коментував ситуацію консервативному каналу Fox News.

Також видання Axios повідомило, що Трамп веде переговори з лідерами основних курдських угруповань в Іраці – Масудом Барзані ("Демократична партія Курдистану", PKK) та Бафелем Талабані ("Патріотичний союз Курдистану", PUK), а CNN заявили, що президент США поговорив з головою Демократичної партії Іранського Курдистану (PDKI) Мустафою Хіджрі.

Також CNN писало про участь американських спецпризначенців у спільних з курдами операціях проти Ірану. Цьому можна вірити, бо США співпрацюють з курдами вже 20 років. Викликають питання лише масштаби нового етапу співпраці.

Ввечері 4 березня представники різних фракцій курдів, включно з іранською "Партією вільного життя Курдистану" (PJAK) заявили, що ще не починали операції, але думають над такою можливістю. Згодом аналогічні заяви зробили інші курдські фракції.

PJAK – це апочисти, тобто прихильники, Абдулли Оджалана (лідера Робітничої партії Курдистану — РПК та теоретика створення незалежної курдської держави на утопічних засадах, які поєднують анархізм, комунізм та лібертаріанство). РПК тривалий час вела збройну боротьбу за створення курдської автономії в Туреччині, але наразі склала зброю та капітулювала. Водночас в Іраці апочисти зберігають свій вплив, але не мають значних ресурсів для повномасштабних бойових дій.

Здається, у цій ситуації нестримані "американські джерела" зіграли з курдами злий жарт, адже про контакти прочитали в Ірані й завдали по позиціях курдів на кордоні з Іраком превентивні удари.

До теми Хто такі курди, чому не змогли створити власну державу та чи переміг їх Ердоган у Туреччині

Курди – давній народ, який більшу частину своєї писемної історії не мав власної державності. Історики вважають курдів спадкоємцями давньої Мідії – держави, що існувала понад 2600 років тому і була підкорена персами в часи Кіра Великого.

Нині курди вважаються найбільшим бездержавним етносом у світі. Їх чисельність становить від 30 до 50 мільйонів й ця людність розділена кордонами різних держав. Вони компактно проживають в 4 державах Близького Сходу – Туреччині, Сирії, Іраці та Ірані і перебувають приблизно в тому самому становищі, що й розділені імперіями українці на початку 20 століття.

Де проживають курди / Карта Al Jazeera

Протягом 20 і 21 століття курди намагалися вибороти власну державність. Найближче до цього була сирійська гілка, яка в 2016 році проголосила власну незалежність і створення нової держави Рожава. Це стало можливо завдяки підтримці США (тоді президентом був демократ Барак Обама) і роль курдів (точніше фракції "Сирійські Демократичні Сили", SDF) у боротьбі з ІДІЛ.

Фактично курдські бойовики з SDF та їх побратими з Іраку, що діяли під брендом "Пешмерга", тоді стали "піхотою західної коаліції" для винищення ісламських терористів-фанатиків й досягли у цій справі значних успіхів.

За це курди були винагороджені підтримкою США, які не лише надали союзникам зброю і підтримку, але й дозволили встановити контроль за нафтовим родовищем "Аль-Омар", НПЗ і газовими заводами в провінції Дейр-ез-Зор, прибутки від яких стали фінансовою подушкою для Рожави.

Також американці пролобіювали широку автономію для курдів в Іраці – так званий Іракський Курдистан (Kurdistan Regional Government, KRG) фактично перетворився на де-факто незалежну територію в межах провінцій Ербіль, Дахук і Сулейманія, куди багдадський уряд не лізе. Бо курдське ополчення "Пешмерга" – це понад 100 000 вояків, дуже вмотивованих і затятих. Точніше, навіть не ополчення, а регулярне військо, на озброєнні якого є артилерія та важка техніка. А тепер і дрони. До речі, першими додумалися їх використовувати як зброю їхні вороги – бойовики ІДІЛ.

Але з приходом Трампа "курдська весна" пережила серйозну кризу. У 2019 році він вперше зрадив союзників, коли вивів американські війська з північно-східної Сирії й фактично відкрив шлях турецькій армії для атаки на Рожаву.

У січні 2026 Трамп знову повторив цей трюк – благословивши нову владу Сирії в особі колишнього бойовика "Аль-Каїди" президента Ахмеда аш-Шараа на атаку на Рожаву. Та ще досі зберігає автономію, але втратила вплив на деякі провінції Сирії й вочевидь чекає на ще більші обмеження свободи дій. Причому в середині самої Рожави не існує одностайності й доволі сильні позиції прихильників інтеграції курдів до нової сирійської держави. Втім, голос прибічників продовження боротьби за незалежність також потужний. Але йому тепер вочевидь не дуже зручно в Сирії. Натомість з'являються нові можливості в Іраці та Ірані.

Курди в Ірані компактно розселені в провінціях Курдистан, Керманшах, Ілам та Західний Азербайджан. Це 8 – 10 мільйонів людей (за деякими даними, взагалі 11 – 12 мільйонів), тобто близько 10% населення Ірану. Так, Іран – не моноетнічна держава, а конгломерат різних народів, об’єднаних колишньою імперією. Крім персів і курдів тут живуть азербайджанці, белуджі, туркмени, мазендаранці тощо.

При цьому в Ірані лише одна офіційна мова – перська або фарсі. Але це лише пів біди, адже офіційний Тегеран також агресивно нав'язує всім і свою версію ісламу, що найбільше проявляється у повсякденному житті.

Останні роки Іран перетворився на порохову бочку – в країні відбуваються постійні протести, які інколи переходять у повстання. Курдські райони в цьому, мабуть, найбільш активні. Саме вони були епіцентром масових протестів у 2022 році, коли іранська "поліція моралі" закатувала жінку на ім'я Махса Аміні лише через те, що та не хотіла носити хіджаб.


Протестувальники з портретом загиблої Махси Аміні / Фото Kenzo Tribouillard/AFP

Питання хіджабу та фактичного приниження жінок, яке стало в часи Ісламської республіки основою внутрішньої політики, доволі чутливе для курдів. На відміну від персів, вони не шиїти, а суніти, а роль жінки в курдському суспільстві кардинально відрізняється. Курдські жінки мають рівні з чоловіками права, не зазнають такої дикої дискримінації, беруть активну участь в курдських міліціях та воюють на рівні з чоловіками.

Також курдські райони Ірану часто давали старт іншим протестам. Нині в країні надзвичайно складна економічна ситуація – вона багато років живе з надмірною інфляцією, постійним браком бензину та елементарних світла і води. При цьому центральна влада навіть в кризі робить градації між титульними етносами й нацменшинами, посилюючи ненависть до себе.

Погодьтеся, це ідеальне середовище для повстання проти режиму аятол. Не дивно, що курди у протестах січня 2026 року були чи не найактивніші. Це саме вони брали під свій контроль міста Абданан та Малекшах. Щоправда, розвинути успіх вони не зуміли, адже центральна влада жорстоко подавила народні виступи.


Протести в Ірані у січні 2026 / Фото Daily Sabah

Втім, навіть після цього іранські курди не відмовились від боротьби. Наприкінці лютого й за кілька днів до початку атаки на Іран 5 найбільших курдських партій Ірану оголосили про формування політичного альянсу, метою якого є національна автономія.

Тепер, у березні 2026 року, знову зʼявилися повідомлення про залучення курдів в атаку на іранський режим. Але наскільки все серйозно?

Іранські курди дійсно ненавидять фундаменталістів, але їх спротив – це сили самооборони та міська герилья, яка має стрілецьку зброю. Однак вони навряд чи можуть протидіяти регулярним військам.

Інша справа – іракські курди. Ті мають свою армію і, схоже, підтримку американських спецпризначенців. Але оснащення зброєю цих загонів викликає питання і США спершу доведеться добряче профінансувати союзників (чого Трамп не любить). Адже протистояти їм будуть не умовні рештки військ сирійського диктатора Башара Асада, які не хотіли воювати й самі розбіглися в грудні 2024 року, а вояки Корпусу Вартових Ісламської Революції (КВІР) та ополчення "Басідж", яким нема чого втрачати, бо на кону їхнє життя. Інша справа іранська армія, але й до неї потрібен особливий підхід. Нині іранські військові капітулюють лише на словах Дональда Трампа, натомість в реальності продовжують спротив.

Окрім того, варіанту відкриття "курдського фронту" не дуже рада іранська опозиція. Принц Реза Пахлаві, який є неформальним лідером іранського громадянського суспільства, різко засудив об’єднання курдських партій і заочно поскандалив з їх лідерами.

До теми Чому в Ірані знову хочуть повернути монархію та скандують ім'я принца Рези Кира Пахлаві

І хоча Пахлаві не має реальної влади, а президент Трамп публічно його принизив, заявивши, що не бачить у сина останнього шаха Ірану потенціалу очолити Іран, заяви принца з’явилися не на пустому місці, а є частиною консенсусу.

Це залишає для курдів мало простору для маневру. Наразі їм пропонується просто воювати та вмирати, а що вони мають отримати натомість – невідомо. А в ситуації, коли вони мають справу з Трампом, який вже двічі їх зрадив, та Іраном, в якому ані влада, ані опозиція не бажають вирішувати "курдське питання" на користь нацменшини, розраховувати на щось більше, крім самооборони та обмежених операцій, мабуть, не варто.