Нікол Пашинян вирішив забити останні цвяхи в труну політичних зв'язків Вірменії з Росією, від чого в Кремля почалася повноцінна істерія. Напередодні парламентських виборів у Вірменії, що відбудуться вже 7 червня, відносини між Єреваном і Москвою остаточно перейшли у фазу публічної сварки.

Володимир Путін вже відкрито погрожує Пашиняну "українським сценарієм", натомість Брюссель і Вашингтон готуються перехопити в росіян першість на Кавказі. Втім, головна розв'язка цієї історії досі лишається за вірменським народом і самим прем'єр-міністром.

24 Канал проаналізував кризу у відносинах між Росією та Вірменію, персону самого Нікола Пашиняна, а також причини та наслідки потенційної втрати впливу Кремля на, здавалося б, своїх найближчих союзників.

Наприкінці травня російський диктатор Володимир Путін виступив із неприхованим попередженням на адресу вірменського прем'єра Нікола Пашиняна. Він провів пряму та зловісну паралель із подіями в Україні. Путін заявив, що Вірменія має через референдум визначитися, де вона хоче бути – у Європейському Союзі чи в російському аналогу – Євразійському економічному союзі (ЄАЕС).

Google Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати

Для того щоб підкреслити серйозність свого обурення, кремлівський диктатор окремо наголосив, що "в Україні колись теж все почалося зі спроби вступити в ЄС". Подібні слова легко зчитуються як пряма погроза розпочати чергову агресію, але вже проти вірменського народу.


Під час особистої зустрічі Пашинян "підколов" Путіна на тему демократії та доступу в інтернет, які досі існують у Вірменії / Фото AP

Проте в Єревані, схоже, не сильно злякалися. Цей натяк сприйняли радше як ознаку безсилля та відчаю. Адже Росія, що десятиліттями позиціювала себе як ексклюзивний "гарант безпеки" на Південному Кавказі, сьогодні занадто глибоко зав'язла у власній загарбницькій війні проти України. Відтак у Кремля навряд чи вистачить ресурсів, щоб диктувати умови сусідам за допомогою танків.

Пашинян врешті взагалі відмовився від ідеї референдуму, мотивуючи це тим, що поки мова не зайшла про фактичний вступ країни до Євросоюзу, відмовлятися від ЄАЕС він не збирається. Отже, поки не постане прямого вибору між цими двома об'єднаннями – нема чого вирішувати.

Та не варто сприймати подібні вкиди як просто грізну риторику. Москва націлена дестабілізувати країну, яка може таки наважитися на цивілізаційний розворот. Якщо Кремль не здатний вплинути на вірменську євроінтеграцію через пряме військове вторгнення, він зробить це гібридними методами, і парламентські вибори 7 червня є надзвичайно зручним приводом.

Росія прямо зараз веде кампанію з публічної дискредитації Нікола Пашиняна. Пропаганда щодня поливає його брудом, намагається всіляко принизити, а на ідеї Вірменії вступити в ЄС – миттєво вигадують десятки аргументів, чому це призведе до катастрофи.

І проблема в тому, що Вірменія десятиліттями перебувала в орбіті Москви, отже там досі безперешкодно працюють російські медіа, а в парламенті має доволі сильні проросійські групи впливу.

Найцікавіше, що попри роки потрясінь і втрату Нагірного Карабаху, прихильність виборців досі лишається на боці Нікола Пашиняна. Суспільство глибоко травмоване напливом понад 100 тисяч біженців, але опитування фіксують лідерство панівної партії "Цивільний договір". Західні аналітики пояснюють цю аномалію небажанням повертатися до часів, коли країною керували корумповані ставленики Кремля.


Партія "Цивільний договір" не лишає шансів на перемогу своїм опонентам / Джерело PolitPro

Головним опонентом Пашиняна виступає коаліція проросійських сил, ядром якої став так званий "карабаський клан" експрезидентів Роберта Кочаряна та Сержа Саргсяна, яких підтримує Москва. Ще одним ключовим суперником є мільярдер Самвел Карапетян, чий контроль над найбільшою компанією "Електричні мережі Вірменії" та бізнес в Росії не залишає сумнівів щодо його зв'язків із Кремлем.

Та зрештою, для більшості громадян повернення цих фігур означає фактичну капітуляцію щодо змін та перетворення Вірменії на безправну колонію Москви. Виборці, схоже, готові пробачити Пашиняну помилки, аби лише не допустити реваншу політичних мерців минулого.

Нікол Пашинян сьогодні має широку міжнародну підтримку – від США, Євросоюзу та навіть України. Єреван та Київ ніколи не ворогували, проте й партнерами їх важко було назвати, передусім через наближеність Вірменії до Росії.

Однак минулого місяця президент України Володимир Зеленський здійснив перший за 24 роки офіційний візит в Єреван. При цьому саме звідти пролунали відомі погрози Зеленського вдарити дронами по Параду 9 травня в Москві, що особливо зачепило Кремль.


Володимир Зеленський та Нікол Пашинян в Єревані / Фото Офісу Президента

Та варто окремо розібратися, як Нікол Пашинян примудряється так довго триматися при владі, попри всі негаразди та як йому вдавалося донедавна так вдало маневрувати між Заходом та Росією.

Пашинян прийшов до влади ще у 2018 році на хвилі "Оксамитової революції" як класичний вуличний активіст та колишній опозиційний журналіст. Власне, це одразу викликало в Москві паралелі з українською Революцією Гідності, а самого Пашиняна росіяни потім неодноразово звинуватять у "роботі на Сороса".

Втім, усвідомлюючи вразливість своєї країни, Пашинян обрав стратегію максимальної обережності. Він демонстративно намагався переконати Кремль у своїй лояльності та не ставив під сумнів членство Вірменії в ЄАЕС чи ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку) – такому собі російському аналогу НАТО.

Проте, як би не старався сам Пашинян, ця спроба всидіти на двох стільцях зазнала тотального краху, але не через Єреван, а як раз через систематичне ігнорування інтересів Вірменії з боку його головного "союзника" – Росії.

Першим серйозним ударом по цій багатовекторності стала Друга карабаська війна 2020 року. Тоді Азербайджан за підтримки Туреччини повернув контроль над значною частиною Нагірного Карабаху. Росія, яка на той час була зв'язана з Вірменією договорами по ОДКБ, фактично самоусунулася від участі. Згодом Кремль лише виступив модератором болючої для Єревана угоди, що фактично фіксувала капітуляцію Вірменії перед Азербайджаном.


Під час Другої карабаської війни було вперше зафіксовано масове використання турецьких ударних дронів Bayraktar / Скриншот з відео

Майбутнє ж розміщення російських "миротворців" у регіоні сам Пашинян сприйняв як вимушений компроміс. Він сподівався на те, що присутність прапора РФ на лінії розмежування хоча б зафіксує статус-кво для цих територій.

Однак етап вже набагато більш відкритого розчарування настав восени 2022 року, коли азербайджанські війська знову відкрили вогонь. Та на цей раз били вже безпосередньо по суверенній території Вірменії.

Єреван офіційно звернувся по допомогу до ОДКБ, адже якщо минулого разу росіяни відмовилися допомагати, бо територія Нагорного Карабаху була за межами міжнародно визнаних кордонів Вірменії, то вже цього разу все було очевидно. Росіяни просто не здатні захищати своїх союзників, і відповіли Пашиняну лише пропозицією відправити "моніторингову місію".

Власне, це стало вже точкою неповернення у відношенні Єревана до цієї псевдобезпекової організації. Вже під час саміту ОДКБ у Єревані в листопаді 2022 року Пашинян пішов на відкритий демарш, відмовившись підписати фінальну декларацію та ще й публічно заявив, що блок повністю втратив статус "гаранта безпеки".

Та фінальний удар по вірі Вірменії в ОДКБ відбувся вже у 2023 році. Азербайджан провів блискавичну операцію, що призвело до повної ліквідації невизнаної республіки Арцах під вірменським контролем, а тисячі вірмен були змушені лишити свої домівки та тікати.


Російські "миротворці" на лінії розмежування в Нагорному Карабасі / Фото AFP

При цьому контингент російських миротворців, який перебував там за офіційним мандатом, ледь не демонстративно проігнорував цю ситуацію. Зрештою, для Пашиняна це виглядало як узгоджена з Баку каральна акція Кремля з метою повалити уряд прем'єра руками розлючених біженців та невдоволених націоналістів всередині самої Вірменії.

Однак, вийшло зовсім не так, як очікувала Москва. Замість повалення, Пашинян – лише зміцнив свою владу, і вже прямо звинуватив Москву, а на додачу Білорусь – у фактичній зраді союзницьких зобов'язань.

Вже у березні 2025 Вірменія пішла далі, на законодавчому рівні закріпивши свій курс на євроінтеграцію. На початку 2026 Єреван заморозив і свою участь в ОДКБ і забажав виведення російських військових з вірменської землі.

Власне, Кремль своїми ж руками поховав відносини з колись одним з найбільш надійних своїх союзників. Російська верхівка прагнула здихатися вірменського прем'єр-міністра, а натомість сама Вірменія здихалася будь-якого бажання продовжувати тісні зв'язки з Москвою, особливо у сфері безпеки, і остаточно розвернулась в бік Заходу.

Безумовно, як тільки ярмо Росії почало поступово слабшати, Європейський Союз та Сполучені Штати пішли в такий собі дипломатичний наступ на Південному Кавказі. Травень 2026 року став для Єревана визначальним, особливо у кількості ключових зустрічей та підписаних стратегічних документів.

Спочатку Вірменія прийняла 8-й Саміт Європейської політичної спільноти, де пройшов також перший повноцінний саміт Вірменія-ЄС. Брюссель не просто підтримав прагнення Пашиняна рухати в бік євроінтеграції, а й підкріпив їх конкретними документами. Фактично для Єревана почалась вже повноцінна лібералізація візового режиму та пішли доволі вагомі фінансові пакети допомоги.


Євросоюз виділяє також гроші з Європейського Фонду Миру на зміцнення ЗС Вірменії / Фото EPC 2026

Вірменія отримала великі транші від ЄС, що будуть спрямовані зокрема на диверсифікацію енергетики, що в перспективі дозволить послабити монополію російського Газпрому.

Проте одним з найбільш критичних маячків у процесі відриву Вірменії від Росії став візит Держсекретаря США. Наприкінці травня Марко Рубіо під час візиту до Єревана підписав угоду про Всеосяжне стратегічне партнерство. І зацікавленість США у регіоні постійно лише нарощується.

Дональд Трамп просуває власну економічну ініціативу – TRIPP, що розшифровується як "Маршрут Трампа для міжнародного миру та процвітання". Цей амбітний проєкт передбачає розблокування та модернізацію транспортних коридорів через Вірменію під фінансові та безпекові гарантії США.


Схематичне зображення "Маршруту Трампа" на мапі

Азербайджан натомість отримує пряме з'єднання зі своїм ексклавом в Нахічевані та далі з Туреччиною, без обов'язкового проходження по території Ірану.

Паралельно Єреван підписав зі Штатами меморандум про ті самі рідкісноземельні метали, що врешті дозволяє глибше інтегрувати вірменську економіку та ресурси у західні технологічні ланцюжки.

Власне, для цього Дональд Трамп так прагнув взяти пряму участь у підписанні мирної угоди між Азербайджаном та Вірменією. Тобто мова йшла не лише про ефемерну Нобелівську премію миру, а й про конкретну економічну вигоду для Вашингтона.

При цьому, питання Нагорного Карабаху вже вирішене остаточно, що підтверджує і сам Пашинян. І оця спроба Трампа закопати сокиру війни між Азербайджаном та Туреччиною з одного боку та Вірменією – з іншого, схоже, дійсно спрацювала. Всі три сторони абсолютно зацікавленні у співпраці зі Штатами, а "Маршрут Трампа" так само вигідний усім сторонам.


Ільхам Алієв, Дональд Трамп та Нікол Пашинян під час підписання угоди / Фото Білий дім

Ба більше, ймовірно участь США у цій історії та відкрила для прем'єра Пашиняна можливості набагато активніше віддаляти Вірменію від Росії. Економічний відрив від Москви перестав бути просто політичним гаслом. Завдяки ініціативі TRIPP та європейським інвестиціям, Вірменія отримує шанс таки вирватися з енергетичної та економічної петлі Кремля.

Проблема лише в тому, що Захід поки не готовий запропонувати Єревану головне – прямі військові гарантії. Саме в цьому полягає основна дилема вірменської зовнішньої політики. ЄС може допомогти грошима, США – дипломатичною та частково безпековою підтримкою, але жодна західна столиця не демонструє готовності повністю замінити Росію у ролі захисника Вірменії, особливо якщо загроза надходитиме від самої Москви.

Отже, головною інтригою залишатиметься не лише результат виборів. Набагато важливішим буде питання, наскільки далеко сам Нікол Пашинян готовий просунутися у своєму курсі на Захід вже після голосування. Кремль відкрито показав, що не збирається миритися з втратою ще одного союзника. Але й сама Вірменія дедалі менше схожа на країну, яка готова до нескінченності залишатися в російській орбіті.