Читайте повну історію віце-адмірала Андрія Тарасова у спецпроекті 24 каналу: про захоплення українських моряків як наслідок війни із Росією, зміни у системі ВМС та про те, чому командування із нетерпінням чекає повернення військовополонених.
Російська Федерація у Криму та Севастополі від початку 1990-х своєю поведінкою постійно намагались показати нам, нібито вони – "старші брати". Росія ніколи не залишала намірів загарбати Україну. На жаль, ми просто 20 років робили вигляд, що вони такого не роблять, або що ми цього не бачимо. Це була велика помилка, – розповідає віце-адмірал Тарасов.
Андрія Тарасова не покидало відчуття, ніби щось відбудеться. Зрештою, це "щось" відбулось.
Коли я ще перебував на "Гетьмані Сагайдачному", я уже розумів, що це – війна. Я думав, що у Криму будуть масштабні бойові дії. Але тоді вони не почались. Вони почались на Донбасі. Немає послідовності "окупація Криму – війна на Донбасі". Це – одне ціле. Це – єдиний замисел, який реалізовує Росія. Вона веде війну, використовуючи силові, військові методи, методи інформаційні та методи психологічні. Війна, на жаль, ще не завершилась.
Віце-адмірал зазначає, що сьогодні у Криму дуже багато українців, які перебувають в окупації. Так само, як і на Донбасі. Вони чекають, коли їх звільнять. Це дійсно дуже велика трагедія, яку потрібно пройти і лише з перемогою.
Для мене після 2014 року такого поняття як "російський офіцер" більше не існує. Бо у офіцера повинна бути честь. У них – честі немає. Те, що вони зробили у Криму, те що вони роблять на Донбасі – це доводить.
Про повернення флагмана і першу зрада
28 лютого фрегат "Гетьман Сагайдачний" прибув на Крит для поповнення запасів. Після зв'язалися з Кримом. Тоді віце-адмірал і дізнався про про блокування частин і психологічний тиск на людей.
Питання повернення я обговорював із призначеним командувачем ВМС України Денисом Березовським. Березовський визначив, що корабель має повертатись в Одесу.
1 березня, Березовського призначили командувачем ВМС України. Я відправив йому шифровку для затвердження повернення в Одесу. Відповіді не отримав.
2 березня Березовський зрадив. Ми не очікували того. Це був дуже потужний удар по українському флоту, який Росія нанесла умисно, щоб повністю зруйнувати авторитет флотського керівництва. У подальшому це дозволяло росіянам впливати на ситуацію. Флот обезголовили на самому початку, і адміралу Гайдуку було практично неможливо відновити систему управління.
Про жіночу відвагу і мужність: Анна Тарасюк: армія не ділить військовослужбовців на жінок і не жінок
Чи думав я, коли виходив з дому на оце завдання, що все так станеться із втратою Криму? Знаєте, не впевнений, що мене це здивувало. Я служив у Криму із 1993 року. У 90-х мене у Севастополі називали окупантом. Єдине, що на той час мене відрізняло від російського офіцера – емблема на фуражці, де був тризуб замість зірки. Отаке ставлення було не дуже приємним. Це не стосувалось більшості населення Севастополя. Це була лише частка людей, яка завжди була і досі є не лише у Севастополі, а і, на жаль, в усіх містах України. Але тоді у Севастополі це виглядало інакше, ніж тут і зараз.
Андрія Тарасова згадує, що не бачив, аби Україна як держава щось активно робила у Севастополі. Місто ніяк не змінилося від Радянських часів, ба більше, було заповідником Радянського союзу по всьому регіоні країн СНД.
Позиція військовослужбовців Чорноморського флоту Російської Федерації там завжди була більш впевнена, ніж позиція українських військових. Влада міста виділяла росіянам кращі земельні ділянки під житло для їх військовослужбовців, а українських військових розселяли десь на околицях. Зарплати росіян переважали наші зарплати у 10, 20, а бувало – і в 30 разів. Їхні навчальні заклади виглядали значно краще за українські, – каже віце-адмірал.
Про флот та полонених українських моряків
Багато військових, коли ми виходили з Криму у 2014 році, навіть не задумувались, куди ми йдемо. Нас хвилювали лише наші сім'ї. Ми їхали, не знаючи, куди саме. Часто було так, що ми домовлялись про те, де розташувати людей, уже коли вони були в дорозі. Для багатьох військових питання вибору тоді не стояло: можна лише залишитись із Україною, все інше – це неможливо. Ми просто йшли. Я дуже пишаюсь, що у нас такий колектив. Я пишаюсь тим, що у нас – такі родини. Дружинами наших військовослужбовців я захоплююсь навіть більше, ніж офіцерами. Дружини пішли за чоловіками у невідоме і неспокійне. Вони пішли за ними, кинувши все, що вони мають: квартири, роботи, прилаштованих на навчання дітей. Все.
Росія вирішила діяти за старим сценарієм у 2014 році. Проте флот зробив дійсно важливий крок на користь України, проявив свої патріотизм і вірність державі.
Росіяни тоді зваблювали нас якісною і зручною формою, зарплатою, на порядок вищою за нашу, харчуванням. Нам пропонували вибір: лишитись у Криму, де нам обіцяли зарплату, комфорт, повагу суспільства і повне забезпечення, або кинути все і виїхати у незнайомі міста. Аби лише повернутись в Україну. Я дуже вдячний, тим молодим хлопцям-курсантам, які тоді зробили вибір на користь України. Вони дійсно майбутнє флоту із іншим ставленням до всього. Зараз ці курсанти уже самі офіцери. Вони уже займають командні посади.
Віце-адмірал Андрій Тарасов відзначає, що система ВМС значно змінилася після 2014 року. Також там намагаються створювати і удосконалювати умови, щоб моряки мали змогу робити те, що вони можуть і хочуть, у найкращий спосіб.
Флот – це не кораблі, це – люди на цих кораблях. У нас є флот, бо є такі люди. Хочете зрозуміти, на що здатні українські ВМС – подивіться на наших полонених моряків. Вони діяли блискуче! Я хочу сказати від імені командування флоту, від імені офіцерів, від імені командирів кораблів, від всіх, хто знає, що таке дії на морі: вони діяли круто! Вони зробили навіть більше, ніж було потрібно. Вони – приклад дуже високого професіоналізму та витримки. Те, що вони не застосовували зброю – це було єдине правильне рішення. Ми тут це усвідомлюємо повністю. Вони зробили виважені кроки під час виконання завдань у дуже складних умовах, коли сила противника є значно більшою.
Всі полонені хлопці – спеціалісти високого рівня і вони показали, на що спроможні. Вони показали дуже високо витримку під час перебування у полоні. Ми на них дуже чекаємо вдома. Вони пройшли багато. Нам, навіть з позиції досвіду, конче необхідно з'ясувати усі обставини їх захоплення і дізнатись, як їм вдалось зробити те, що вони зробили. Це – дуже важливо, аби їхні колеги навчились застосовувати такі самі прийоми. Ми дуже високо оцінюємо їхній професіоналізм та командирські якості. Дуже важливо, щоб вони це розуміли".
Перший заступник командувача Військово-Морських сил України вважає, що необхідно, аби колеги полонених моряків навчились застосовувати такі ж прийоми. Їхній професіоналізм та командирські якості дійсно дуже високо оцінюють.
Більше історій та подробиць про служби у Військово-морських силах України читайте у спецпроекті 24 каналу: Сучасна історія українського флоту