Росіяни не хочуть знати про війну в Україні

Дмитро Пєсков назвав супротивників "спецоперації" "абсолютною меншістю" і раптово назвав цифру 25% росіян. Якщо рахувати дітей, то вийшло б, що 36 мільйонів росіян проти війни – і це, звичайно ж, далеко не "абсолютна меншість", це величезна соціальна база для антивоєнного руху, якій російській владі нічого запропонувати, крім концтабору.

Читайте Росіяни хочуть окупувати ще одну країну

"Абсолютна меншість"

Ця цифра приблизно збігається з часткою росіян, які в 2020 році проголосували проти "обнулення Конституції" (з урахуванням явки це було близько 15 мільйонів виборців).

Тобто якщо припустити, що Пєсков має рацію, у нас є кілька десятків мільйонів громадян Росії, які з одного боку не дали себе обдурити пропаганді, а з іншого зберегли досить активну позицію, щоб бути проти, а не дотримуватися "нейтралітету".

Важливо Пішов другий місяць війни: у Росії з ранку до ночі миють мозок

Соціологія не працює в умовах страху

Інша річ, що зовсім не зрозуміло, звідки такі цифри у Пєскова. Соціологія в умовах тотального страху не працює: Максим Кац каже, що спроба провести телефонне опитування у 31 тисячі росіян закінчилася тим, що 29 тисяч відмовилися говорити з інтерв'юером про "спецоперацію".

Крім мільйонів людей, які проти, у нас є конформна більшість, яка вважає за краще мовчати з міркувань безпеки і думка якої коливається разом з тим, що зараз "вважається правильною". Це створює дуже хитке становище для пропаганди – серія помилок ТБ, тисячі похоронів та обвал економіки можуть розгорнути суспільні настрої.

Складніша проблема, на мою думку, пов'язана з тим, що після місяця війни вона починає "виправдовувати саму себе", перетворюватися на норму.

З психологічного погляду російська армія зараз має більше причин воювати, ніж 24 лютого – військовослужбовці можуть тепер розглядати те, що відбувається, як помсту за своїх загиблих товаришів. Цивільні упокорюються з війною як із неминучістю, "якщо наша влада зробила це, значить іншого виходу не було, і до того ж це все зайшло надто далеко".

Сила пропаганди

Пропаганда, над якою багато хто звик сміятися, виявилася сильною, її основний ресурс не так брехня, скільки "імперський ресентимент", бажання великої кількості приватних осіб у Росії безпечним для своїх сімей способом утвердити "панування нашої великої держави".

Пропаганда працює у симбіозі зі своєю ядерною аудиторією, яка бажає війни, і вони разом отруюють інші страти російського суспільства ненавистю.

Ключова особливість ситуації полягає не в тому, що росіяни не мають джерел інформації про те, що відбувається в Україні, але в тому, що багато росіян не хочуть отримувати цю інформацію і вважають за краще уникати реальності, оскільки визнання реального стану справ означає визнання катастрофи.

Наші підручники стверджували, що ми завжди були на боці добра: ключовий міф тут пов'язаний, зрозуміло, із закінченням Другої світової війни та перемогою над фашизмом. "Ми завжди лише захищалися". Визнання реальності означає відмову від цієї національної міфології, перетворення росіян на людей без країни та гідності, які розміняли свою історичну спадщину на шалену авантюру.

Визнати реальність означає перестати бути собою. Боротьба за це визнання буде найважчим випробуванням для національної історії українського народу.

Також цікаво – Скільки росіян підтримує війну в Україні: дивіться відео