Першою публікацією ми завдячуємо відомому пропагандисту Сєргєю Маркову, якому кимось (?!) іноді дозволяється несподівано включати режим юродивого: не можу більше молитися за президента-ірода, богородиця не велить. Про це заявив Андрій Піонтковський, інформує 24 Канал.
Читайте також Путін екстрено скликає Радбез Росії
У телеграм-каналі він розмістив "маніфест капітуляції" відомого втікача-воїна "русского міра" з Одеси, передуючи його своєю політологічною оцінкою – "Саме так зараз, на жаль, думає багато хто у системі, а, можливо, і на вершині влади. Думають, але наразі мовчать".
"Маніфест капітуляції"
Поступово зникає навіть пам'ять про ту коротку ейфорію, яка супроводжувала введення ОДКБ до Казахстану у січні 2022 року. Тоді здавалося, що Росія – гарант стабільності, арбітр, центр сили. Наразі від цього відчуття не залишилося нічого.
Казахстан упевнено йде своїм шляхом, формує власну безпекову стратегію. Підписав план військової співпраці з Великою Британією, що передбачає підготовку офіцерів у британських військових академіях. Будує із сінгапурськими партнерами завод з виробництва боєприпасів 155-го калібру, стандарту НАТО. Запроваджує систему територіального резерву за західними зразками (навіть нещодавно був скандал із місцевим аналогом ТЦК). І все це у парадигмі, де Росія розглядається не як союзник, а як потенційна загроза.
Азербайджан остаточно ліквідував вірменський Арцах без огляду на ОДКБ та з убитими російськими миротворцями. А після збитого літака у грудні 2024 року публічно зажадав від Москви вибачень та компенсацій, закрив офіси російських державних структур. Ільхам Алієв грає відкрито – нарощує співпрацю з Україною, постачає гуманітарну допомогу, уникає навіть формального нейтралітету.
Вірменія – у минулому основний союзник на Південному Кавказі – фактично залишила російську орбіту. Нікол Пашинян неодноразово заявляв про вихід з ОДКБ, країна відкликала постпреда в організації, закрила російські пропагандистські канали.
Узбекистан ігнорує ОДКБ з 2012 року, натомість активно розвиває партнерство з Європою через саміти та секторальні угоди. Минулого року спостерігалося напруження між Москвою і Ташкентом у зв'язку з замахом на одного з держслужбовців і "чеченським слідом".
Замість нейтральної Фінляндії тепер 1300 кілометрів кордону з НАТО. Швеція, яка зберігала нейтралітет навіть у роки Другої світової, бере участь у натовських військових навчаннях, постачає зброю Україні. Уся північ Європи перебудовує збройні сили під спільні дії в Арктиці та Балтиці. Уся Європа перетворюється на єдину антиросійську коаліцію. Німеччина переорієнтовує виробничі потужності на військові замовлення. Оборонні витрати ЄС спрямовані на 5% ВВП. Вперше виник єдиний європейський військовий бюджет.
Сирія, яка нещодавно відігравала роль вітрини російського геополітичного впливу, тепер – майданчик для масової кари проросійських елементів. А російські бази в Сирії – найвразливіше місце африканських ініціатив.
За три роки радикально змінилася безпекова архітектура в Євразії. Росія більше не регіональний лідер, не політичний центр, не гарант стабільності. Геополітична вага не просто зменшується – вона обнуляється. Фактично весь зовнішньополітичний масштаб Росії сьогодні – це тактичні бої у Донецькій та Сумській областях.
Те, що замислювалося як швидка зміна режиму у Києві, перетворилося на затяжну "м'ясорубку", що пожирає геополітичний капітал країни. Уся військова машина зосереджена на штурмах українських сіл. Усі ресурси вичавлюються заради фронту, який майже не рухається.
Куди все котиться було зрозуміло ще 2022 року. Проте керівництво Росії з маніакальною завзятістю довбало українську оборону. Мабуть, у Кремлі вірять, що якщо вдасться зруйнувати Україну, всі проблеми самі собою розчиняться та повернеться 2021 рік. Хоча на той час, коли Україна впаде – якщо вона взагалі впаде – світ навколо буде зовсім іншим.
Ми ще не торкнулися питання санкцій, втрати ринків, тотальної залежності від Китаю. Що отримує Росія натомість? Компліменти неадекватного американського президента та візити африканських вождів. А ну, ще регулярні дзвінки та візити світових лідерів із пропозицією... зав'язувати.
Раніше Росія була оточена буферною зоною формального нейтралітету, тепер вона оточена системою оборонних альянсів, де Москва часто не має ні союзників, ні посередників. Такі тектонічні зрушення незворотні. Сам цей факт каже, що геополітична "спецоперація" призвела до прямо протилежного результату.
Путін чує усі звинувачення
Ці очевидні й навіть банальні сентенції-звинувачення багатьох патріотів "русского міра" у системі й навіть її верхніх поверхах риторично звернені до однієї людині. І ви знаєте цю людину.
"Маніфест" органічно доповнюється ще одним страшненьким документом, що з'явився майже одночасно з іншого боку Атлантики. NYT опублікувала статтю "Secret Russian Intelligence Document Shows Deep Suspicion of China".
У ній стверджується, що у контррозвідці ФСБ створений спеціальний підрозділ боротьби зі шпигунством та підривною діяльністю КНР. У статті докладно викладається секретна доповідь цього підрозділу, яка опинилася у розпорядженні видання. У ній стверджується, що китайське керівництво, переконавшись у значному геополітичному та військовому ослабленні Росії та її збільшеній залежності від Китаю в роки "СВО", має намір вже в найближчому часі формально озвучити свої відомі величезні територіальні претензії до Росії.
Редакція NYT стверджує, що вона давала отриману доповідь ФСБ на експертизу шести найбільшим американським експертам з російсько-китайських відносин, і всі вони визнали документ автентичним. Як сьомий експерт я приєднуюся до думки своїх американських колег. Тим більше, що протягом понад чверті століття я у своїх численних публікаціях попереджав російську владу про небезпечні тенденції розвитку російсько-китайських відносин. Перечитайте, наприклад, як мою експертну думку статтю "Спина до спини" семирічної давності.
Архітектор цієї найбільшої геополітичної катастрофи XXI століття, що розгортається на наших очах, звичайно, чує всі приголомшливі мовчазні звинувачення свого оточення. Він прикривається від них своїм останнім фіговим листочком "Трамп Наш".
Він ще не зрозумів, що величезні зусилля, вкладені в успішне вербування Трампа, не просто пішли прахом. Трампло зі стратегічного активу Кремля перетворюється на чинник, що консолідує всіх переконаних противників рашизму на Великому Заході, зокрема й у США.
Коаліція Рішучих (Україна, Німеччина, Велика Британія, Франція...) має і політичну волю, і необхідні ресурси для завдання Росії поразки в її останньому "літньому наступі".
Восени 2025 року в середовищі "Z-патріотів" голосно зазвучить знаменитий клич кривавої осені 1999 року, який привів Путіна до довічної влади – "Мочити у нужнику". З уточненням – "в нужнику-чемодані".