Боєць "Азову" Сергій Бенца, який пережив роки полону, в ефірі 24 Каналу розповів про умови в Оленівці, Горлівці та російських СІЗО. Полонених змушували поспіхом їсти гарячі страви, у каші траплялося каміння, а в котлетах – кістки, хребти та інші рештки.
Харчування залежало від місця утримання
Умови харчування відрізнялися залежно від місця утримання. У Горлівці їжі було більше, у Кіровській колонії вона була кращої якості, а в Орському СІЗО – різноманітнішою. Найгірше годували в Оленівці, де більшість страв фактично складалася з води.
Коли я заїхав в Оленівку, важив приблизно 85 кілограмів. До Горлівки я вже приїхав із вагою 72 кілограми. Там годували так, що сил вистачало просто не померти,
– розповів Бенца.
Представників міжнародних організацій полонені майже не бачили. Червоний Хрест був присутній під час виходу захисників із заводу, коли вони залишали контактні дані. Пізніше окремим полоненим передавали пакунки з речами та продуктами, однак частина того, що мало потрапити до військових, до них так і не доходила.
У пакунках були термобілизна, шкарпетки, капці, дві пачки згущеного молока, цукерки. Ще мали бути шоколадні цукерки й сигарети, але їх забрали собі. Потім я бачив анкети – у всіх було написано, що вони "не курять",
– пригадав боєць "Азову".
Через постійне недоїдання організм швидко виснажувався. Навіть звичайний підйом сходами між поверхами ставав важким фізичним навантаженням, яке полонені відчували буквально щодня.
На обід давали лише чотири хвилини
У місцях утримання полонені часто не мали ані годинників, ані календарів. Час доводилося визначати за сонцем крізь зафарбовані вікна, за розкладом обходів або навіть за піснями з гучномовців, підраховуючи їхню тривалість.
Я сидів і рахував, скільки пісень, скільки секунд у пісні, виводив середнє значення, щоб розуміти, котра година. Потім прив'язувалися до обіду, перерахунків, обходів – так плюс-мінус і визначали час,
– пригадав Бенца.
На вулицю могли не виводити тижнями, а іноді й місяцями. Лазня чи прогулянка формально могли бути раз на тиждень, але все залежало від адміністрації та спецпризначенців. Узимку в камерах залишалося холодно: вікна відчиняли навіть за працюючого опалення, а підходити до батарей забороняли.
Було настільки холодно, що коли давали гарячу воду помити посуд, ми сиділи й гріли нею руки або ноги. До батареї підійти не можна було – за це били,
– розповів боєць "Азову".
На їжу також відводили мінімум часу. В одній із колоній на весь обід давали чотири хвилини, за які потрібно було з'їсти гарячий суп і другу страву. Через поспіх гаряча їжа обпікала ротову порожнину, а якість самих продуктів могла бути вкрай низькою.
У нас був випадок у Горлівці: дали перлову кашу, а в ній дуже багато каміння. Їси – і раптом хрусь, не розумієш, зуб це чи камінь. А в Орському СІЗО були жахливі котлети – там траплялися і очі, і хребти, і навіть мушлі,
– розповів Бенца.
Такі умови поєднували постійний холод, обмеження в гігієні, нестачу нормального харчування та щоденний ризик травм навіть під час звичайного прийому їжі.
Боєць "Азову" розповів про умови російського полону: дивіться відео