На жаль, ця сувора правда не тільки про вітчизняних політиків, але й про наших церковних діячів. Ми їх називаємо духовними лідерами нації, забуваючи при цьому, що вищі церковники в країні все ж таки першою чергою є звичайнісінькими політиками, і лише потому вони пастирі. Відтак, наркотиком влади, якщо вірити Черчиллю, отруєні й наші Божі люди.
Йдеться про патріарха Філарета, чий вклад у розвиток України насправді важко переоцінити й перехвалити. Проте, натепер через цю персону ми можемо втратити Томос. Саме так, мова про той самий Томос, яким усі пишалися, яким Україні подароване право на створення помісної церкви – незалежної від Москви. Тепер Томос і церкву можемо втратити, а все через жагу Філарета до влади.
Читайте також: Філарет: Порошенко порушив домовленості, Епіфаній влаштовує Москву
Почесний патріарх ПЦУ тепер запевняє, що його нове почесне звання – ні про що. Філарет каже, що свій Київський патріархат він, виявляється, нікуди не розпускав, він продовжує своє існування. Відтак, те що відбувається зараз всередині української церкви – це розкол, контрреволюція, відкат назад – називайте як хочете, але я певен, що в Кремлі Путін та патріарх Кирил вже відкоркували шампанське й хильнули кілька келихів за вміння українців самим собі все зіпсувати.
То що ж насправді відбувається?
Тепер, коли минуло трохи часу від надання Томосу, потроху стають відомі подробиці тих кулуарних переговорів, які передували створенню Помісної церкви. І виявляється, Константинопольский Патріархат вважав Філарета токсичним й виступав категорично проти того, щоб цей вельми поважний в Україні священик очолив новостворену церкву. Й треба віддати належне дипломатичному генію Петра Порошенка – він тоді спромігся вмовити Філарета відступити – очільником ПЦУ обрали Епіфанія, й Константинополь таки надав Україні Томос.
Але як виявляється, Філарет затаїв образу, його не вдалося задобрити ані почесним званням Патріарха, ані званням Героя України, ані підготовкою до пишних святкувань його 90-річчя на державному рівні. Патріарх Філарет образився, бо думав, що Епіфаній буде йому лише ширмою, тоді як Помісною церквою він керуватиме одноосібно. Коли ж побачив, що так не буде, згадав, що він не тільки пастор, але й політик і вдався до низки кроків притаманних будь-якому українському політику.
На виборах патріарх вирішив підтримати не Петра Порошенка, а Юлію Тимошенко – особисто завітавши на партійний з’їзд, де її висували в кандидати – напевно, сподіваючись за її президенства перебрати на себе владу у новій Помісній церкві.
І хоча ця його ставка на Тимошенко не зіграла, а Порошенко все одно втратив владу й вплив, то ж Філарет пішов далі – запросив до себе у Володимирський собор українських єпископів. Офіційно – щоб відслужити спільний молебень, неофіційно – зрозуміти, чи достатньо у нього прихильників змістити патріарха Епіфанія з посади чільника ПЦУ.
Маю зазначити, що всі озвучені мною припущення про жагу Філарета до влади, про його спробу піти від Порошенка до Тимошенко і про внутрішній розкол в українській церкві – це інсайдерська інформація, яка звісно не підтверджена офіційно. І насправді мені дуже хотілося б щодо цього помилятися, дуже хотілося б вибачатися за поширення недостовірної інформації. Втім, схоже, що все це правда...
Читайте також: Вселенський патріархат не відкличе Томос, немає підстав, – Філарет