Все це звучить, ніби з 2014 року. У Москві розповідають про "нову війну", а керівники Російської православної церкви застерігають вже зараз від "кровопролиття". В російських ЗМІ вже почалися уявні битви. Театром бойових дій є, звичайно, Україна – але не в Донбасі або в Криму, а в самому серці Києва – в церквах та монастирях української столиці.
Читайте також: Після втрати Києва РПЦ буде несолодко, – експерт
Причиною цих войовничих завивань стало рішення екуменічного патріарха Варфоломея I, ухвалене в його резиденції в Золотому Розі, в Стамбулі. За настійним проханням українського президента Петра Порошенка, неофіційний глава православних розпочав підготовку до створення самостійної Української православної церкви. Варфоломей довго вагався, позаяк досі більша частина українських церков та монастирів підкорялася Московському патріархату. Таким чином, його рішення має ще й історичний вимір: йдеться про російську владу над Україною та далеко за її межами.
Анексією Криму та нападом на Східну Україну в 2014 році Володимир Путін надав потужного імпульсу для збудування української національної держави. З тієї пори Україна більш не є розколотою, розірваною навпіл між Сходом та Заходом – натомість, вона стала більшою частиною антиросійською. Але тамтешні віряни все ще ходили до церков Московського патріархату – це був традиційний духовний зв’язок між обома країнами. Російське православ’я вбачає в Україні власні корені – скажімо, в святинях на кшталт славетної Київо-Печерської лаври. Але цей зв’язок віднині безповоротно розривається. Могутній Московський патріархат "схудне". Й провину за це несе, насамперед, саме російське православ’я.
Терористи на Донбасі активно використовують "церковне питання"
З часів Петра Великого, російська церква не є незалежною величиною – вона підкоряється державі. За часів Путіна вона стала виконавчим "загострювальним" органом державної політики. Саме такою була її роль в українській війні з 2014 року, коли російські попи благословляли зброю сепаратистів та російских солдатів у Донбасі та підігрівали російський націоналізм історичними виставками. При цьому в Україні російські православні священники відмовлялися проводжати в останню путь загиблих у Донбасі українських солдатів. Це, в свою чергу, підштовхнуло націоналізм в Україні. Український президент інтенсивно працював над відокремленням від Московського патріархату. Але для цього він потребував згоди православного глави в Стамбулі.
Те, що запроваджує нині Варфоломей, має великий зв’язок з його власним конфліктом з Москвою. Орієнтований зазвичай на обережність та на компроміс глава церкви вже багато років поспіль намагається порозумітися з росіянами. Але вони почували себе досі настільки могутніми, що просто не бажали йти назустріч Варфоломею, мешканцеві Золотого Рогу. Російські церковні керівники наполягали на своїй керівній ролі. Вони бойкотували загальноправославний Собор на Криті в 2016 році. Вони вимагали все більше та й більше місця та впливу на грецькій монастирській горі Афон. Як найбільша православна церква, та ще й за підтримки російської держави, вони зазіхали на керівництво світовим православ’ям. Але про цю роль вони тепер можуть забути.
Читайте також: Томос для української церкви: Росія перейшла до дій гопників
Націоналізм пожирає православ’я
Комуністичний тиран Сталін на іконі. У Росії релігія набуває дивовжних форм
Тому що з українськими вірянами вони втрачають величезну частку своїх послідовників – й стають, таким чином, такою ж самою православною церквою, як дюжина інших. Всередині православ’я вони, до того ж, поступово ізолюють самі себе. До цього додаються ще й величезні втрати споруд та земельних ділянок в Україні. Ну й, звичайно – втрата впливу. Всі ці сумні прогнози розпалюють конфлікт. Регіна Ельснер, теолог з Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень (Берлін), вважає, що "шанси на мирне вирішення за московської участі" є втраченими. З обох боків діють "радикальні сили", які роблять можливість порозуміння важкою.
Російські попи, політики та державно-керовані телевізійні канали лякають у Москві "кошмаром релігійної війни". Церква за церквою, монастир за монастирем.
Націоналізм безперешкодно пожирає, таким чином, православ’я. Український президент намагається відділенням підкріпити державну самостійність, а россійський президент повністю "загострив" свою церкву під досягнення своїх цілей. В Україні чи в Сирії – лояльні російські православні співають осанну національній експансії. Вони перетворюють релігію не на опіум для народу, а на інструмент диктатури.
Автор: Міхаель Туманн
Джерело: Die Zeit
Переклад: Борис Немировський
Читайте також: Як розподілятиметься майно українських церков: пояснення Філарета