Вже кілька десятків років новини з так званого Сектору Гази не сходять з передовиць газет і екранів ТБ, а вже в наш час – з топів інтернет-сайтів і соцмереж. Нині ми живемо в епоху чергового загострення арабо-ізраїльського конфлікту. Воно стало наслідком жахливої терористичної атаки палестинських радикалів з угруповання ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року. У відповідь єврейська держава розпочала військову операцію в Секторі Гази, що тривала до початку 2025 року, забрала десятки тисяч життів і призвела до перетворення цієї території на руїни.

Нині в Секторі Гази встановилося хитке перемир'я, яке не має нікого вводити в оману, адже не вирішені головні питання. ХАМАС не знищено і він зберігає контроль над Сектором. Не розв'язане питання майбутнього понад 2 мільйонів населення анклаву, які перебувають буквально за крок від страшної гуманітарної катастрофи. При цьому фактична держава-окупант Сектору Гази – Ізраїль зовсім не має уявлення, що з цим усім тепер робити. Натомість рішення є в нового президента США Дональда Трампа, який хоче депортувати з палестинських пляжів усіх палестинців, зрівняти все із землею та влаштувати у вже колишньому анклаві "палестинську Рив'єру".

Що таке Сектор Гази, чому він такий важливий для світу, а також як Близький Схід опинився у такій дивній точці неповернення – пояснюємо в матеріалі 24 Каналу.

До теми "Першокласний об'єкт нерухомості": Трамп і Нетаньягу обговорювали зведення готелів у Газі, – WSJ

Газа – давнє місто в історичній Палестині на березі Середземного моря. Історія міста сягає глибокої давнини та нараховує понад 5 тисяч років. Це був центр біблійного племені филистимлян, ще одного давнього народу Палестини, які, за Біблією, послідовно протистояли іншому – євреям.

Нині – це анклав частково визнаної Палестинської автономії та нещодавня арена бойових дій між армією оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) та місцевими партизанами, що сповідують терористичні методи боротьби, – ХАМАС та їхніми союзниками ("Ісламський джихад" тощо). Внаслідок війни, що тривала з жовтня 2023 по січень 2025 року, ця територія перетворилася фактично на руїни.

  • Сектор Гази – це штучне утворення, виділене, як зона проживання місцевого населення Палестини – палестинців та палестинських біженців, які змушені були тікати з територій, що стали землями держави Ізраїль.
  • Територія чітко окреслена та виділена в майже правильний прямокутник. Там є декілька міст і поселень, але найбільше – Газа, яку до початку війни, або, як її називають в Ізраїлі, операції "Залізні мечі", населяли приблизно 500 000 людей. Власне, тому й така назва – "Сектор міста Гази" або просто "Сектор Гази".

Вперше цей термін застосували у переговорах ООН, коли планували створити 2 незалежні держави на теренах колишньої британської Палестини, згодом він став загальновживаним і навіть пішов у фольклор і став назвою відомої радянської панк-групи.


Сектор Гази на карті ABC

Палестина тривалий час була під владою Османської імперії, після її поразки у Першій світовій війні та розпаду мандат на цю територію отримала Велика Британія.

Нова колонія для британців дуже швидко стала валізою без ручки – там активізувався визвольний рух єврейського населення, так званих сіоністів. Вони почали масово заселятися в Палестині з кінця 19 століття, мріючи про відновлення власної держави, що існувала тут на початку нашої ери, але згодом була знищена. Створення Ізраїлю стало національною ідеєю для значної частини євреїв, розпорошених по всьому світу.

Зазначимо, що велика частина майбутніх ізраїльтян прибула з колоній Російської імперії, зокрема українських земель. Мабуть, найбільш відомою уродженкою України серед ізраїльтян є киянка Голда Меїр.

  • Єврейські поселенці в Палестині почали створювати власні парамілітарні групи – як для самозахисту, так і для диверсій. Вони вдавались не лише до протестів, а й до терористичних актів. Їхніми жертвами ставали місцеві мусульмани, а також представники окупаційної влади – британці.

  • Палестинські араби також без діла не сиділи – вони мали власні збройні формування (найвідоміше – "Чорна рука" під керівництвом Ізз ад-діна Аль-Кассама, на його честь названо бойове крило ХАМАС і одна з саморобних ракет терористів), а також вдавалися до силових акцій і навіть єврейських погромів. У роки Другої світової палестинські євреї та араби воювали по різні боки, перші підтримали англійців та їх союзників, другі – нацистів.

Після завершення Другої світової війни Велика Британія охоче дала своїй фактичній колонії волю в 1947 році, коли закінчився британський мандат на Палестину. Тоді ж новостворена ООН проголосила про створення в Палестині двох держав – євреїв та арабів. Відповідно, місто Газа та околиці, як центр палестинських арабів, мали стати основою нової держави мусульман.

Утім, арабські сусіди Палестини мали інші плани – вони мріяли знищити єврейську державу і створити єдину панарабську, тому розпочали спільну війну проти щойно створеного Ізраїлю та окупували Сектор Гази. Так він опинився під контролем Єгипту, причому іншу визначену ООН територію для створення держави палестинців – Західний берег річки Йордан – окупувала співзвучна Йорданія.

Під час першої арабо-ізраїльської війни головної своєї мети – знищення єврейської держави – арабська коаліція не досягла. Ізраїль відбився від ворогів, які переважали його чисельно, й трактував свою перемогу як "право сильного", тому розпочав активний тиск на палестинців, маючи на меті виселити їх з їхніх земель. Зрозуміло, що тиск цей був силовий, внаслідок чого чимало людей загинули, а більшість втратила свої домівки та міста, які від того часу стали місцем проживання євреїв.

Араби змушені були або тікати з Палестини, або селитися в таборах біженців у Секторі Гази та Західному березі. У результаті виникли так звані "палестинські біженці" – нині їх налічується понад 5 мільйонів і цей статус передається спадково. Самі ж події насильницького виселення арабів 1948 року ізраїльтянами в ісламському світі трактується як геноцид і називається "Накба", що в перекладі означає катастрофа.

Але на цьому потрясіння в Палестині лише починалися. У 1967-му році під час так званої 6-денної війни Ізраїль завдав поразки арабській коаліції та сам окупував Сектор Гази.


Ізраїльські танки наступають на Голанські висоти, червень 1967 року / Фото Government Press Office (Israel)

Арабська коаліція, за підтримки СРСР у 1973 році, у так званій Війні Судного дня спробувала відновити статус-кво, але не зуміла скористатися отриманим ефектом несподіванки та зазнала підсумкової поразки. Після цього палестинці зробили ставку на терор, як засіб боротьби за незалежність, чим відвернули на довгий час від себе прихильність цивілізованого світу, який до цього симпатизував арабам.

Попри перемогу у відкритому воєнному протистоянні, для Ізраїлю окупація Сектору Гази також не несла нічого доброго. Конфлікт між євреями та арабами не було розв'язано й ситуація все більше нагадувала бомбу сповільненої дії, що час від часу вибухала. Так було у 1987-му, коли сталася Перша Інтифада (повстання палестинців проти Ізраїлю), – з обох боків жертвами протистояння стали понад 2 000 людей, ще більше людей стали біженцями.


Барикади під час Інтифади / Фото Abarrategi / CC BY-SA 4.0

У 1990-х завдяки мирним ініціативам Осло та Кемп-Девідських угод було зроблено рішучу спробу нарешті розв'язати проблему. Тоді Ізраїль та Організація визволення Палестини (ОВП) домовились про створення Палестинської автономії (ПА) в обмін на припинення терору. За це лідер ОВП Ясір Арафат, президент Ізраїлю Шимон Перес та прем'єр країни Іцхак Рабин отримали Нобелівську премію миру 1994 року.


Досягнення домовленості / Фото Марк Рейнштейн / Shutterstock

На жаль, мирному процесу завадили фанатики з обох боків. У 1995 році єврейський фанатик вбив Іцхака Рабина. Це суттєво загальмувало процес створення Палестинської автономії, але не знищило її.

Через 10 років, у 2005 році Ізраїль все ж вивів свої війська з Сектора Гази та силою евакуював єврейських мешканців.

Фактично це було одностороннім рішенням про розмежування. Проте, воно не означало незалежність Палестини та Сектору Гази, адже Ізраїль зберіг контроль над усіма комунікаціями та інфраструктурою, зокрема, подачею води, енергетикою та зв'язком, повітряним простором тощо.

Різниця між ПА, яку планували створити Рабин та Арафат в 1994 році, й тим, що сталося у підсумку, виявилась разючою. Бойові дії та теракти нікуди не ділися, Друга Інтифада виявилась ще більш кривавою та принесла нові страждання обом народам.

Загальна площа Сектора складає 360 кілометрів квадратних, довжина – 40 кілометрів, ширина – на різних ділянках від 6 до 12 кілометрів.

Фактично, Сектор Гази – це вузька смужка землі на морському узбережжі, від якої Ізраїль відгородився стінами з бетону та колючого дроту, фортами-КПП по периметру, а також поселеннями-опорниками.

На південному заході Сектор Гази межує з Єгиптом, це так званий "Філадельфійський коридор", усі інші суходільні ділянки – це кордон з Ізраїлем. Формально, Сектор Гази – це територія держави Ізраїль, частина так званої Палестинської автономії (ПА), друга частина – Західний берег річки Йордан або просто "Західний Берег".

Більшість джерел говорять про близько 2,3 мільйона людей перед початком операції "Залізні мечі" в жовтні 2023 року, проте це дуже умовні числа. Там можуть жити й 2,7 мільйона, і навіть 3 мільйони людей. Щільність населення є однією з найбільших у світі – понад 5 200 людей на квадратний кілометр.

В основному населення Сектору Гази – це біженці-мусульмани. Всі вони розмістилися на невеличкому клаптику землі, де немає ані роботи, ані нормальної медицини чи освіти, натомість панує антисанітарія, кримінал та релігійний фундаменталізм з усіма жахливими наслідками.

Фактично це гетто, де проживає зубожіле населення, значна частина якого звинувачує у всіх своїх бідах Ізраїль та мріє втекти до Європи чи США, або ж стати мучеником-шахідом. При цьому останній варіант видається чи не найпростішим.


Палестинці після авіадуру в Рафаху на півдні Сектора Гази / Фото Саїда Хатіба / AFP

У 20 столітті в палестинських мусульман тривалий час фактично був один визнаний політичний представник – Організація визволення Палестини (ОВП), яка об'єднала під своєю владою різні політичні палестинські рухи. Вона презентувала як тих, хто жив, власне, в Палестині, так і розпорошених по світу біженців та мігрантів.

Визнаним лідером ОВП був Ясір Арафат. Він мав значний авторитет і велику підтримку від СРСР, бо зумів поєднати арабський націоналізм з лівацькою аджендою. Власне, Радянський Союз і був протягом десятиліть головним спонсором палестинського руху. При цьому Ізраїль підтримували США, а саме протистояння на Близькому Сході експертами з геополітики розглядалося як один із фронтів холодної війни.

Ситуація змінилась у 1990-ті. По-перше, СРСР впав і потік грошей та зброї закінчився, закрилася "лавка" підготовки оперативників-терористів (їх, наприклад, готували в Криму). Натомість на обрії знову з'явилися арабські країни (наприклад, Катар), цього разу – не як сателіти СРСР, а як поважні видобувачі нафти та газу. Втім, з ними змогли знайти спільну мову США, а більшість арабських держав регіону згодом пішли в тінь, обмежившись фінансовою допомогою, якої ставало щороку менше.

Нині активно дає гроші Палестині хіба що Катар, при цьому він діє не стільки заради братів-мусульман, як через власну геополітичну гру в регіоні. Цікаво, що особливо ніхто з сусідів більше не хоче дбати про біженців з Палестини та мріє, щоб всі вони їхали куди завгодно (навіть до Європи, США чи Канади), аби не до них. Особливо це стосується Єгипту та Йорданії. Остання через наплив палестинських біженців ледь не втратила власну державність, проте ціною значних зусиль панівна династія Хашемітів відбилася та не допустила перетворення власного королівства на другий Ліван з місцевим аналогом "Хезболли".

У цій ситуації на перші ролі вийшов Іран. У 1980-ті він був зайнятий війною з Іраком, яка забирала всі ресурси, але в 90-ті руки в Тегерану вже були розв'язані й тамтешні фундаменталісти вже могли більше уваги приділяти Палестині. Відповідно до іранської доктрини, Ізраїль є екзистенційним ворогом, який має бути знищений.

Заради цього Іран вдався до фінансування та озброєння парамілітарних формувань в Палестині та Лівані. Тегеран щедро засипав грошима ХАМАС, "Хезболлу", "Ісламський джихад" та інших. Після початку громадянської війни в Сирії Іран активно вліз і туди, сформувавши там мережу своїх проксі. Те ж саме Іран робив на Аравійському півострові, де його бойовиками стали єменські хусити. Так виникла так звана "Вісь спротиву".

У такий спосіб Іран сформував кільце нестабільності в регіоні та фактично оточив Ізраїль терористами, які особливо не цінують своє життя (бо воно нічого не вартує в гетто). Натомість бойовики готові вбивати євреїв в ім'я якихось "вищих цілей", не роблячи виключень для старих, молодих, дітей, жінок, інвалідів, адже в їх очах це все окупанти.

Формальною владою в Секторі Гази є Палестинська автономія під офіційною назвою "Палестинська національна адміністрація". Її очолює багаторічний соратник Арафата – 89-річний Махмуд Аббас (він же Абу Мазен). Він очолює рух ФАТХ, який є частиною ОВП. Це умовно помірковане політичне крило.

Автономія має власні парамілітарні структури, бюрократичну мережу тощо. Держава Ізраїль співпрацює з ПА та частково фінансує її. Також це роблять й інші країни-донори та приватні особи.

Утім, паралельно зі структурами, які підкоряються Махмуду Аббасу, в Палестині діють інші парамілітарні утворення. Їхні моральні приписи та тактика дозволяють називати їх терористами.

  • Найвідомішим є ХАМАС. Саме бойовики цієї структури відповідальні за атаку на Ізраїль 7 жовтня 2023 року. Саме вони засвітились на численних відео страшних вбивств і страт ізраїльтян, що шокували світ та нагадали про воєнні злочини росіян в Україні.
  • ХАМАС виник під час Першої Інтифади та був рушійною силою Другої, а також численних повстань і терактів в Палестині та Ізраїлі. ХАМАС не визнає права Ізраїлю на існування, вважає всіх євреїв ворогами та бажає їх знищення.
  • У 2006 році ХАМАС несподівано переміг на виборах у Газі, а в наступному році взяв Сектор під свій воєнний контроль, не забувши фізично знищити опозицію. З того часу виникла диспозиція, коли головним у Газі та околицях є ХАМАС, а ФАТХ має лише номінальну владу і при цьому контролює лише Західний берег Йордану, натомість Сектор Гази перетворився на вотчину ХАМАС.
  • Першою зброєю ХАМАС було каміння – саме його використовували в дні Першої Інтифади, нині ХАМАС оперує ракетами та безпілотниками.
  • ХАМАС має тісні зв'язки з Іраном, отримує від нього гроші, зброю, бойовиків ХАМАС готують іранські інструктори на територіях, які контролює Іран – сам або через власних проксі.

Також ХАМАС має значну підтримку від Росії. Лідер ХАМАС Ісмаїл Ганія (вбитий ізраїльською розвідкою 31 липня 2024 року) неодноразово відвідував Росію та зустрічався з лідерами цієї країни-терористки. Фото Ганії з Лавровим, мабуть, бачили усі.

Навесні 2023 року голова політбюро ХАМАС Муса Абу Марзук у Москві зустрічався з заступником Лаврова Міхаїлом Богдановим, а офіційно оголошеною темою зустрічі було засудження мирних ініціатив США щодо встановлення миру на Близькому Сході та визнання Ізраїлю.


Сєргєй Лавров та Абу Марзук у Москві / Фото росЗМІ

Останній великий візит лідерів ХАМАС до Росії відбувся 3 лютого 2025 року, держава-терористка Росія й не думає відмежовуватись від палестинських терористів, прикриваючись участю в переговорах щодо звільнення заручників. Зокрема, громадянина Росії Алєксандра Труфанова.

Ще одне угруповання, яке активно діє в Секторі Гази, – терористична група "Ісламський джихад". Вона також живе на іранські гроші та є союзником ХАМАС. Датою заснування групи вважається 1970 рік, проте більшу частину свого існування вона вважалася маргінальною та не мала особливого впливу.

Лише іранська підтримка дозволила "Джихаду" сформувати достатньо великі збройні групи, здатні запускати ракети по Ізраїлю. "Зоряний час" організації припав на 7 жовтня 2023 року, коли джихадисти разом з бойовиками ХАМАС здійснили масовану терористичну атаку проти Ізраїля. Щоправда, жорстка відповідь Ізраїля поставила "Ісламський джихад" на межу зникнення – ця терористична група зазнала великих втрат.

Народний фронт визволення Палестини (НФВП) – на відміну від релігійних фундаменталістів, це ліві марксисти, деякі вважають себе послідовниками Леніна, деякі – Мао. При цьому цей факт не заважає їм працювати разом з ідеологічними ворогами, адже марксисти зазвичай за секуляризацію. Утім, дивуватися нема чому, згадаймо лише, що іранські ліві групи наприкінці 1970-х активно підтримували Ісламську революцію.

Це також терористична організація, визнана такою США, ЄС, Японією тощо. Також союзниками ХАМАС у Секторі Гази є Демократичний фронт визволення Палестини (ДФВП) та інші.

За межами Сектора Гази ХАМАС підтримують збройна група "Лігво левів", що представляє західний берег річки Йордан. Збройно підтримують ХАМАС терористи з ліванського угруповання "Хезболла". Це також проксі Ірану.

Сам Іран офіційно заявляє, що не має відношення до атаки на Ізраїль. Варто пам’ятати, що так само Іран говорив і про свої "Шахеди", які якось самі по собі потрапили до рук росіян. Цікаво, що деякі лідери терористів самі визнали керівну роль та допомогу Ірану, також про це пишуть провідні світові ЗМІ.

Після шоку перших годин 7 жовтня 2023 року ЦАХАЛ перейшов у наступ і почав методично знищувати терористів ХАМАС та їх союзників усіма доступними способами, особливо не рахуючись з жертвами серед мирного населення.

Вина за невибіркові жертви має бути розділена порівну між ЦАХАЛ і самими терористами.

Перші на початку операції влаштували Сектору гуманітарну блокаду, прискоривши неминучу катастрофу, а також жодним чином не рахувалися з втратами серед цивільних та за найменшої підозри рівняли з землею цілі квартали.

Останні принципово вдягають військову форму тільки на піар-акції, натомість бої дії ведуть у цивільному одязі, що, по-перше, є порушенням правил війни, а, по-друге, робить в очах противника всіх мешканців Сектору потенційними цілями. Також ХАМАС і компанія активно використовують цивільних як живий щит, а також розміщують свої воєнні об'єкти в школах і лікарнях, мечетях та адмінбудівлях, а частіше – під ними. За останні роки під Сектором Гази виникло ціле підземне місто з мережею бункерів і тунелів, якими можна пересуватися на автівках.

Килимові бомбардування Ізраїлем Сектору Гази та страшні кадри руйнувань зуміли кардинально змінити ставлення світу до війни в Газі. Доволі скоро Ізраїль з жертви, яка зазнала найбільшої у своїй історії терористичної атаки, в якій втратила вбитими понад 1200 людей, а понад 250 опинилися в заручниках у терористів, сам перетворився на агресора. Відтак по всьому світу почалися акції протесту проти війни в Газі, які набули особливо химерних форм в США, де прибічники Палестини почали захоплювати університетські кампуси та закликати вже до геноциду євреїв.

Крім протестів радикалів, змінилася думка і багатьох політиків. Зокрема, навесні 2024 року почала нова хвиля дипломатичного визнання держави Палестина.

Це зробили, зокрема, Іспанія, Норвегія та Ірландія. Також протистояння перейшло в юридичну площину – Міжнародний суд ООН за позовом ПАР почав розглядати позов проти Ізраїля, в якому країну звинуватили у геноциді в Секторі Гази, а Міжнародний кримінальний суд 21 листопада 2024 року видав ордери на арешт прем'єра Ізраїля Беньяміна Нетаньягу та колишнього міністра оборони Йоава Галанта, а також ватажків ХАМАС, у такий спосіб символічно зрівнявши їх у дїх діяннях.

Активні бойові дії в Секторі Гази тривали понад рік – з жовтня 2023 року по осінь 2024-го, коли Ізраїль суттєво обмежив воєнну операцію та перейшов до фактично поліцейської. Натомість основні сили ЦАХАЛ були перекинуті до Лівану на війну проти інших палестинських терористів/повстанців – "Хезболлу". Нарешті 16 січня 2025 року було оголошено про перемир'я між Ізраїлем і ХАМАС, а 19 січня воно набрало чинності й були звільнені перші ізраїльські заручники в обмін на палестинських ув'язнених.

Зроблено це було як "подарунок" під інавгурацію нового президента США Дональда Трампа. Фактично це була та сама угода, яку пропонував Байден ще навесні 2024 року, проте тоді Нетаньягу через різні причини угоду саботував, а бойові дії продовжувались.

Підсумок війни в Секторі Гази трагічний – нині зруйновано понад 80% житлових будинків в анклаві, в боях та внаслідок гуманітарної катастрофи загинули від 30 до 50 тисяч людей, понад 90 тисяч були поранені. Точні цифри втрат невідомі, адже за статистику відповідає підконтрольне ХАМАС міністерство охорони здоров'я, яке суттєво завищує жертви та не розділяє вбитих цивільних і комбатантів. У Ізраїля в боях на вулицях Гази та інших містечок Сектору понад 1600 загиблих і понад 5400 поранених.

Більшість з понад 2-мільйонного населення Сектору, які, нагадаємо, з народження мають статус "біженців", знову змушені були ставати біженцями й вкотре залишати свої домівки. Нині, після укладання перемир'я, вони вже активно повертаються на руїни, які лишили після себе ХАМАС і ЦАХАЛ.

Ізраїль в особі прем'єра Нетаньягу ставив за мету фізичне знищення ХАМАС і його союзників, але своєї цілі не досяг. Станом на початок 2025 року ХАМАС отримав потужний удар, внаслідок якого було знищено практично всю його верхівку (було вбито лідера політичного крила Ганію, а також організаторів атаки 7 жовтня Мохаммеда Дейфа та Яхью Сінвара, останнього взагалі в режимі онлайн), а також більшість бойовиків середньої та нижньої ланки.

До теми Падіння дому Асадів: біографія диктатора та династії, що перетворила Сирію на руїну

Крім того, Ізраїль зумів розгромити ліванську "Хезболлу", а Іран після грудневих подій у Сирії фактично втратив свою "Вісь спротиву". Це великий успіх, але не перемога.

Адже ХАМАС не знищено, його новим лідером став молодший брат вбитого у жовтні 2024 року Яхьї Сінвара Мохаммед Сінвар. Він довго вважався вбитим, але, як з'ясувалося, просто вміло переховувався. Нині він розгорнув на руїнах Гази бурхливу діяльність та вербує нових членів ХАМАС.

Відбою від напливу охочих не спостерігається. І це не дивно, адже чимало молодих палестинців втратили за останній рік рідних і близьких, до того ж за цей час суттєво погіршилась ситуація в самій Газі. Все це сприяє вербунку нових бойовиків та вже незабаром ризикує перетворити ХАМАС на гідру, що швидко відновлює свій потенціал.

Місцеві мешканці нині фактично не мають інших рольових моделей, крім того, щоб ставати терористами. Винен у цьому й сам Ізраїль, який колись відмовився від реалізації плану Рабина та вирішив перетворити Сектор Гази на аналог африканського бантустану з елементами апартеїду.

Взимку 2025 року проблему кількох мільйонів біженців, які живуть у нестерпних умовах, не мають жодних перспектив, не можуть самі себе прогодувати та щиро ненавидять Ізраїль, який небезпідставно вважають окупантом, взявся вирішувати новий президент США Дональд Трамп.

4 лютого до нього в гості завітав давній побратим Нетаньягу, за підсумками зустрічі Трамп зробив декілька гучних і дуже скандальних заяв. Президент США оголосив свій план розв'язання проблеми Гази, який полягає в тому, що всіх її мешканців необхідно виселити до сусідніх арабських країн, а саме – Єгипту та Йорданії.

Сам же Сектор необхідно доруйнувати та розпочати там "велике будівництво". Займатися цим будуть самі Штати, які нібито мусять взяти під контроль прибережну територію та економічно розвивати її, перетворивши на "феноменальне" місце, де багато національностей зможуть жити в мирі.

Наразі невідомо, чи Трамп тепер розглядає Сектор як якийсь 51-ий штат та хоче зробити з "феноменальним місцем" те, що планував з Канадою чи Гренландією, але виглядає це дуже дивно.

При цьому дуже схоже на те, що перелік національностей, за задумом Трампа, не передбачає повернення до "райської оази" на місці руїн Гази, власне, арабів. А це, нагадаємо, близько 2 мільйонів людей.

Фактично Трамп відмовляється від схваленої на рівні ООН та узгодженою більшістю країн світу концепції "двох держав для двох народів" і ставить "всі фішки" на Ізраїль.

Детально Трамп заявив, що США мають взяти Сектор Гази під свій контроль: які його плани

Такі слова викликали справедливу паніку в арабському світі – Єгипет і Йорданія вже категорично відмовились від таких наполегливих пропозицій (Трамп пропонував їх ще до 4 лютого, крім того, там ще була екстравагантна ідея переселити палестинців до Індонезії). Проте, вочевидь, новий американський президент планує шантажувати своїх арабських союзників припиненням допомоги (обидві держави мають відповідні угоди про союзництво з США та дуже залежать від Америки фінансово та на рівні воєнної співпраці).

Категорично не згоден з цим і ХАМАС, який планує битися за Сектор до останнього бункера та останнього палестинця в ньому. Натомість праві в Ізраїлі нині просто в екстазі.

Отже, січневе перемир'я 2025 року ризикує стати не початком тривалого миру, а прологом до нової кризи, на кону в якій життя понад 2 мільйонів арабів, стабільність цілого регіону та абсолютно точно – кардинальні геополітичні зміни.