8 грудня 2024 року в Сирії впала диктатура Башара Асада, що запустило якщо не ефект доміно, то точно великі хвилі на воді.
Було б наївним вважати, що після втечі Башара Асада та його родини в Сирії відразу все стане добре. У жодному разі – кривава бійня з елементами громадянської війни має всі шанси продовжуватись, але тепер по-іншому.
Чи утвориться цунамі та чи доб'є висока вода до Росії – читайте в матеріалі 24 Каналу.
Читайте також Падіння дому Асадів: біографія диктатора та династії, що перетворила Сирію на руїну
Хто захопив владу в Дамаску та хто з ким і проти кого воюватиме
Нині владу в Дамаску захопила група "Хайят Тахрір аш-Шам" (HTS) на чолі з харизматичним Абу Мухаммадом аль-Джолані, справжнє ім'я якого Ахмед Хусейн аль-Шараа. Зараз 42-річний лідер переможців усіляко підкреслює свою толерантність до інших конфесій та говорить про демократію. Проте не будемо забувати, що в анамнезі HTS знайшлося місце "Аль-Каїді" та ІДІЛ, бо це ісламські фундаменталісти з усім відповідним набором.
Мухаммад аль-Джолані / Фото Salvation Government
А що буває, коли ісламісти приходять до влади, можуть розповісти в Афганістані. Там, до речі, таліби також божилися, що будуть чемними та боротимуться за гендерну рівність, а потім по-дикунськи запакували жінок у килими та заборонили їм розмовляти.
Звісно, Сирія – не Афганістан, як сказав би Кучма, проте тривожність чомусь не спадає. І може нагадати про себе під час коаліційних переговорів та формування нового уряду. При цьому кожен конфлікт під час політичних торгів у Дамаску абсолютно точно матиме відлуння "на землі".
Також варто зважати на фактор інших ісламістів – ІДІЛ. Вони також готові пережити ренесанс і точно спробують насадити своє бачення процесів державотворення.
А ще є Туреччина – вона виступила головним спонсором свята та фактично самостійно підготувала бойові загони опозиції, які заради такої справи навіть тимчасово об'єдналися та провели вирішальні 10 днів війни проти Асада спільно. Ну як спільно, вже після "Алеппо за 3 дні" бойовики відкрито протурецької Сирійської Національної Армії (SNA) відкололися від помірковано протурецької HTS, всім видом демонструючи, що їхня головна ціль – курди.
SNA почала свій великий наступ на Рожаву (самопроголошену державу/автономію курдів в Сирійському Курдистані), маючи на меті посунути її зону впливу та взяти під контроль багаті нафтові родовища. Курди почали відступати та озиратися на свого головного союзника – США. Там не весь час буде безцарів’я і вже 20 січня 2025 року до Овального кабінету залетить Дональд Трамп, який, звісно, проти воєн, але "100 баксів – це завжди 100 баксів", а нафти в так званій "Рожаві" куди більше.
До теми Під удар потрапили й російські бази: Ізраїль атакував понад 250 військових об'єктів у Сирії
Не забуваймо й про Ізраїль, нині ця держава активно та демонстративно випалює усю воєнну інфраструктуру Асада, вочевидь натякаючи, що не довіряє заявам аль-Джолані в дусі "не можна мстити, повинні ми любити". Приязнь і розуміння ця стратегія у сирійців не викликає, а значить, не зникне нікуди й ресентимент, бо Голанські висоти досі окуповані Ізраїлем (а Джолані перекладається як "голанець", так, саме в тому сенсі), ба більше, нині ЦАХАЛ дозволив собі піти далі вперше за 50 років і нині перебуває лише за 40 кілометрів від Дамаску.
В міжнародному праві це називають не інакше як "інтервенція".
Насправді ж Ізраїль можна зрозуміти, він діє так в інтересах власної безпеки, як її розуміє на даний момент. Але також він робить все, щоб знову та ще більше налаштувати проти себе весь арабський світ. Тому тактична перевага Нетаньягу може обернутися стратегічним провалом Ізраїлю.
Крім того, тримаємо в голові й арабські монархії. Ті також мають свої інтереси та своїх союзників в Сирії, зокрема друзів, ісмаїлітів і місцевих християн. Вони традиційно проживають на півдні Сирії й під час стрімкого "падіння дому Асадів" мали географічну перевагу та фору при захопленні столиці. Нині саме ці сили становлять більшість в оновленому гарнізоні Дамаска і це може стати важливим аргументом під час коаліційних переговорів.
Хто та які території контролює в Сирії / Інфографіка DW на основі Інституту вивчення війни, AEI's Critical Threats Project, станом на 08.12.2024
Важливо Чому війна в Сирії знову спалахнула, хто проти кого воює і як це вплине на Росію та Україну
Катастрофа для Росії та показовий урок для Трампа
Нарешті варто згадати й про ображених. Це насамперед Іран і його проксі-союзники з "осі опору", яка нині вочевидь зруйнована. А також Росія. І якщо Іран ще може виторгувати собі "плюшки", які дозволять хоча б зберегти обличчя (нині Тегеран веде переговори з переможцями, щоб ті не гнобили шиїтів), то для Росії – "Специальная военная операция полностью провалилась. Полностью".
Москва зазнала в Сирії катастрофічного фіаско. І мова навіть не про те, що тепер у Путіна буде мінус один голос в ООН. У Сирії Путін отримав потужного репутаційного ляпаса – майже 10 років росіяни активно захищали Асада та проголосили його "своїм сучим сином", витратили мільярди доларів та вбили десятки тисяч чи навіть більше людей. Так, здебільшого сирійців, проте й чимало окупантів отримали у Сирії свій квиточок на концерт Кобзона чи то пак його локальної версії – хору Алєксандрова.
Такою була ціна за те, щоб Путін міг "розв'язувати серйозні питання" за великим столом з солідними геополітичними гравцями. Нині ж його мають відсадити від Ердогана і Трампа з Нетаньягу і бін Салманом "на гальорку", де йому не залишається нічого, як лише жадібно ловити вухом те, що скажуть світові лідери. Більше ніяких концертів у Пальмірі та парадів у Хмеймімі.
Найстрашніше для Путіна, що було зруйновано міф, що Росія не може програти, вона може зазнавати втрат, але завжди матиме опцію закидати противника м'ясом. Зокрема, про це так довго розповідали Ілон Макс і Дональд Трамп, екстраполюючи свої слова, вочевидь, на український спротив, але життя спростувало їхні уявлення і доволі ефектно.
Асада більше немає. Він втік зі своєї країни. Його захисник, Росія (чомусь тричі – 24 Канал) на чолі з Владіміром Путіним, більше не зацікавлена у його захисті. Росії взагалі не було сенсу там бути. Вони втратили будь-який інтерес до Сирії через Україну, де близько 600 000 російських солдатів лежать пораненими або мертвими у війні, яка ніколи не повинна була розпочатися і може тривати вічно. Росія та Іран зараз перебувають в ослабленому стані, перша через Україну та погану економіку, другий через Ізраїль та його військові успіхи,
– обраний президент США Трамп у своїй соцмережі Truth Social дає аналітику по Сирії.
Нагадаємо, що кілька місяців тому Трамп говорив геть протилежне, нагадував про "армію, яка перемогла Наполеона і Гітлера". Нині ж Трамп був змушений спостерігати за приниженням Росії просто в компанії європейських лідерів у Парижі на відкритті відновленого Нотр-Даму, безумовно, з правильним коментарями від Макрона.
Виходить, що Росія таки може програти, а ракети, кораблі й літаки не рятують від ганьби. Відбулася фіксація реальних сил Росії, яка з безжальної та технологічної грози "кольорових революцій" перетворюється на жалюгідну розвалюху. І це, безумовно, сигнал для всього світу – як для противників, так і для партнерів, бо ті можуть стати наступними.
Якщо потрібні історичні паралелі, але вихід СРСР з Афганістану надто банальний приклад, то не можна не згадати стрімке перетворення Росії часів правління імператора Ніколая Першого з "жандарма Європи" на жалюгідного невдаху, якого більш технологічні Англія та Франція ефектно розвалюють в Криму.
Бо дійсно, лише нещодавно ти топиш у крові угорську революцію та проводиш спільні паради з австрійським імператором, а потім мусиш топити свій власний флот у Севастополі та не можеш подолати навіть "тонку червону лінію" під Балаклавою, "генерал Мороз" тебе зраджує і все твоє "довге правління" завершується ганьбою.
Нова ганьба Росії та чому Ердоган вийшов переможцем
До речі, про ганьбу. Поразка Росії в Сирії ставить під велике питання весь африканський проєкт Путіна. Бо авіабаза Хмеймім та база ВМС у Тартусі використовувались росіянами не лише як опорний пункт для російського флоту в Середземному морі, щоб позлити НАТО, але і як головний логістичний хаб і перевальний пункт на шляху сполучення найманців в ЦАР, Судані, Малі та інших державах, чия влада була така недалекоглядна, що пустила "російську лисичку до власного курника".
Тепер вся ця конструкція почала хитатись, і Росії терміново потрібно щось вигадувати та шукати альтернативи. Можливо, ними стануть бази в Ірані чи Лівії та Судані, але це будуть вже інші гроші, яких у Путіна вже не так і багато, бо Набіулліна з Сілуановим не гумові. Так, це наразі не критична проблема, але її усунення потребуватиме ресурсів, а Росія нині увійшла в стадію – де тонко, там і рветься.
Тому не дивуйтеся, якщо раптом російський найманець у Беренго не отримає зарплатню, корейський комуніст під Курськом залишиться без теплого бушлата, а молода вдова в Тулі – без "лади".
Повертаючись до Сирії, нагадаємо, що Путін зробив єдину ставку – поставив все на Башара Асада і навіть не намагався диверсифікувати свій "інвестиційний портфель". У підсумку ставка "олл-ін" на "зеро" не зіграла, а значить – мільярди інвестицій будуть просто зариті в землю.
Точніше, не вириті, бо росіяни мали контракти з Асадом на видобуток сирійських фосфатів (одне з найбільших родовищ у світі, а фосфати – основа для виробництва добрив) та нафти. Останньою мали займатися компанії путінського "гаманця" Геннадія Тимченка. Про все це росіяни та особисто Путін можуть забути.
У порту Тартуса росіяни проводять екстрений демонтаж обладнання та військового майна. Туди вже прибули декілька сотень російських спецназівців для забезпечення безпеки відступу. Ймовірно, держава-агресор розраховує на домовленості з антиурядовими силами щодо безперешкодного виходу з Сирії. Навіть представники так званої московської дипломатії більше не називають повсталі проти режиму Асада угруповання "терористами", а демонструють нейтральну, навіть "милу" публічну риторику. Тим часом серед залишків російського контингенту в Сирії триває фрустрація та пригнічення ― московити навіть висловлюють невдоволення своїми вождями та командирами, зокрема їхньою організаційною неспроможністю. Одна з військових баз із російськими військовими перебуває в облозі,
– звіт ГУР МО від 10 грудня про "сирійський відступ" росіян звучить, немов пісня.
Звісно, в Путіна в рукаві ще є козирі, бо Сирія за 13 років війни всіх проти всіх стала залежною від імпорту продовольства. Росія цим активно користувалася – крадене українське зерно росіяни збували саме там. Особливих альтернатив і готових рішень по заміні у сирійців наразі немає, тому Кремль матиме шанс врятувати для себе хоча б порт у Тартусі (договір оренди, укладений у 2019-му чинний ще 44 роки).
Проте це абсолютно точно потребуватиме іншого рівня витрат (бо лише відмови від терміну "терористи" на користь "сирійської опозиції" буде замало), а значить, все це зменшить російські апетити. І збільшить амбіції Ердогана, який тепер точно замкне на собі всі основні чорноморські та середземноморські нафтогазові маршрути. Бо поки в Дамаску сидів Асад, Ердоган навіть не мріяв протягнути до Туреччини газову трубу з Катару, а нині ж це цілком реальна перспектива.
У разі, якщо цей проєкт буде реалізований, "не замерзне" не лише Туреччина, але і Європа, натомість "хтось" стає зайвим і непотрібним. І цей хтось знову "всіх переграв" – від'ємно. А головне, це може запустити більш масштабні процеси. Сьогодні Путін втратив обличчя в Сирії, а завтра, наприклад, в Грузії, післязавтра десь у Центральній Азії. Бо саме так працює геополітичне доміно.