Фаріон, зніміть мешти і пройдіться у берцях․ Або про шлях людини з російськомовним ґрунтом

Думала російською, але вигравала на олімпіадах з української

На українську мову я перейшла у 2012 році, коли з власного бажання вступила на українську філологію. З основних мотивів було те, що важко вчити щодня одну мову, думаючи про це зовсім іншою. Та і плюс я була білою вороною зі своєю російською. Ага, раніше українськомовні студенти вирізнялися серед російськомовних, але у мене ситуація була навпаки. Тут час важливої ремарки – я з Чернівців, вчилася у ЧНУ. Не йдеться про якесь місто на Сході Україні. Далі – в авторській колонці для сайту 24 Каналу.

Читайте також Китай почав підготовку: до розподілу світу чи Третьої світової?

Час важливої ремарки №2: мої дідусь і бабуся з обох сторін – "привозні" військові, які опинилися у Чернівцях майже випадково (ну, знаєте оцей типовий радянський розподіл). Самі вони з Центральної України. І оце так поворот – зі своїми батьками, які залишилися по селах і селищах, говорили… українською. Розмови бабусі із прабабусею телефоном – це єдина жива українська, яка була у нас вдома.

Я читала російською, слухала російською, з усіма друзями говорила російською, думала тією ж російською. Українська була у моєму житті тільки в стінах школи. І була таки досить глибоко.

Час похвалитися №1: у третьому класі я посіла третє місце на олімпіаді імені Петра Яцика. Не спілкуючись українською ніде, окрім школи. Час похвалитися №2: в 11 класі я посіла третє місце на всеукраїнському рівні олімпіади імені Шевченка. Це мені, до речі, дало право не здавати ДПА з української.

Думаєте, українською я тоді хоча б починала думати? Ні, все було таким же, як і раніше – російським. Окрім одного фактору – у моєму житті з'явилася мотиваторка – вчителька української мови і літератури Олександра Борисівна Кожуленко. З довгими кольоровими нігтями, сучасним телефоном і такими ж сучасними переконаннями. На її прикладі я побачила, що українською говорять не лише старші вчительки, розумні науковці з телевізора і люди, які банально виросли в українськомовних родинах. Думка про мотиваторку – це важливий момент №1, який варто запам'ятати.

Ніхто з членів родини не перейшов на українську

Як мій перехід сприйняла родина? Я не дуже пам'ятаю, якщо чесно, але, здається без скандалів і нівелювання моєї думки по типу "а зачєм, хорошо ж сідєлі". Якось байдуже, одним словом. Однак, ні для кого з членів моєї родини це не стало бустом до такого ж переходу. Ні у 2012 році, ні у 2014 році. Ні, на жаль, у 2022 чи 2023-му.

Цікаво "В усьому винні держслужбовці та бізнес": як ми самі додаємо собі клопоту

Думаєте, ми не сварилися на цьому ґрунті? Сварилися. Але просьби-грозьби з мого боку ні до чого не призвели. Під час Революції Гідності я тікала з дому, скандалила і навіть подарувала мамі на День народження посвідчення члена "Партії регіонів" з офісу, який рознесли під час революції. Думка про сварки, які нічого не дають, це важливий момент, який варто запам'ятати №2.

Що я хочу донести своєю історією? Ніяка Фаріон, блогер Шимановський (вибачте, що поставила в один ряд) не змусять людину говорити українською, якщо вона цього не хоче всередині своєї свідомості. Все. Блогери, співаки, актори переходять на українську – чудово. Але вибір кожної людини залишається всередині самої людини.

Зрештою, як казав Емінем, одягни моє взуття і пройдися у ньому. (Так, дуже ймовірно, що це вислів якогось шаолінського монаха, але ж ми живемо у час постпостмодернізму).

Завжди легко засуджувати, ніколи не будучи у ситуації засуджуваної людини. Так, можливо, я навіть заздрю Фаріон з її мештами, яка народилася у Львові у родині бібліотекарки. А що говорити про родини на Сході України для яких "мешти" – це просто слово зі словника, а ботінки – це те, що вони чують щодня.

Фаріон лише шкодить українізації

Ніяке розмахування червоною ганчіркою не заспокоїть бика, це всім відомо. То чого ж чекає Ірина Дмитрівна, обзиваючи військових? Чого чекала Яніна Соколова, запрошуючи таку гостю? Що мовні проблеми зникнуть, люди перейдуть на українську?

Ні, це дуже схоже на цілеспрямований скандал задля чергового розколу. Потикати людей, як кошенят у калюжу, ще раз сказати, як погано говорити російською. Це не допомагає, повірте. Ні від чужої тітки з екрана, ні від рідної дитини. Як ви зрозуміли, досвід говорити про такі речі я маю.

Своїми діями Ірина Фаріон, навпаки, відштовхує від переходу на українську, асоціюється із якимось мовним нацизмом. Просто погляньте на тренди у тіктоці, там купа відео.

В одній з монографій Фаріон, яку я купила на зустрічі із нею, є отака цитата:

"Цілеспрямоване, впродовж 30 – 80-х років минулого сторіччя, нівелювання національної специфіки перетворило українську мову як самодостатню систему на жертву тоталітарного суспільства, а її носіїв відчужило від материнської мови, а отже, й від самих себе".

Українська мова і її носії – це жертви. Подібно зі жертвами зґвалтування у такій ситуації винен ґвалтівник. А нам намагаються насадити думку: "Ну, не треба було одягати коротку спідницю". Не треба було народжуватися у російськомовному континуумі, бачити російські вивіски, думати російською.

Важливо У Росії є понад 800 ракет: що треба про них знати

7 листопада на "Українській правді" вийшла колонка Галини Помилуйко про Ірину Фаріон. У ній жорстко пройшлися по тих, ні, не тих, хто говорить російською, тих, хто перейшов на українську після 24 лютого 2022 року. Типу вони є лицемірами, а тренд на українську – проста показуха.

Знаєте, що цікаво? У мережі є відео за 2015 рік, де сама Галина Помилуйко веде лекцію російською. Висновки щодо "рідненьких лицемірчиків, українських тартюфів" (а саме так названі українці у цьому блозі) робіть самі.

Яким я бачу вихід із цієї ситуації? Мовні квоти, заборона обслуговування російською, заборона російської літератури. Так, стоп, усе ж це у нас вже є. Тоді можемо додати заборону на російський контент у ютубі і соцмережах (вибач, мамо, кінець серіальчикам). Можливо, саме так. А ще – час. За останні півтора року у нас бум на українське і українською. Звісно, зрозуміло через що і якою ціною. Зокрема, і ціною життів російськомовних бійців. Ніколи нам не варто про це забувати. Не те щоб нівелювати, як це робить Фаріон.