Росія протягом десятиліття війни проти України систематично порушує норми міжнародного гуманітарного права, ігноруючи положення Женевських конвенцій. Питання поводження з українськими військовополоненими та цивільними заручниками стало одним із найбільш болючих викликів для України. У цьому контексті важливими є бездіяльність міжнародних організацій, зокрема Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), а також ініціативи української сторони, спрямовані на викриття злочинів та пошук дієвих механізмів захисту.

20 листопада за участі Дмитра Лубінця, уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Олега Гущина, представника Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та
Юлії "Тайри" Паєвської, звільненої парамедикині та волонтерки, у Києві презентували так звану "московську конвенцію" – історії про українських полонених та зведення нелюдських дій росіян щодо них.

24 Канал відвідав цей захід і розповідає про ситуацію з українськими та російськими військовополоненими, бездіяльність міжнародних організацій та нову реальність Женевських конвенцій.

До теми Лубінець пояснив, чому Росія вбиває українських полонених

Протягом понад 10 років Росія свідомо й публічно порушує норми міжнародного гуманітарного права, зокрема положення Женевських конвенцій. Ці документи, що були започатковані ще у 1864 році, після Другої світової війни набули сучасного вигляду. Їхня головна мета – встановлення чітких правил поводження з військовополоненими та цивільними особами навіть у найскладніших умовах збройних конфліктів.

На жаль, за останні десять років Женевські конвенції замість того, щоб працювати, замість того, щоб бути історичною пігулкою від жорстокості, на мій погляд, перетворилися на ліки, які позбавляють зору. Всі розуміють, всі публічно заявляють, що Російська Федерація свідомо порушує права українських військовополонених. Але які дії після цього? Таке враження, що світ просто осліп. З одного боку каже про це, а з іншого боку нічого не робить. Тому виникла ідея представити московську конвенцію, по якій діє Російська Федерація,
– зазначив Лубінець.

Презентацією "московської конвенції" Лубінець пообіцяв розпочати інформаційну кампанію щодо привернення уваги всіх країн світу до дій Росії щодо українських військовополонених, оскільки "Женевських конвенцій для Росії не існує".

Що таке Женевські конвенції

Женевські конвенції – це чотири міжнародні угоди, що були прийняті в 1949 році з метою встановлення стандартів гуманного поводження під час збройних конфліктів. Вони охоплюють такі основні аспекти:
  • перша конвенція стосується поліпшення становища поранених та хворих військових на полі бою.
  • друга конвенція забезпечує захист поранених, хворих і членів екіпажів на морі.
  • третя конвенція визначає правила поводження з військовополоненими, включаючи їхній захист від насильства, знущань і катувань.
  • четверта конвенція забезпечує захист цивільних осіб, що опинились під час війни в руках ворога або на окупованих територіях.
Женевські конвенції вимагають дотримання принципів гуманності та захисту прав осіб, які не беруть участі в бойових діях (цивільних осіб, поранених, військовополонених), навіть у найскладніших умовах збройних конфліктів. Вони стали основою міжнародного гуманітарного права, яке регулює військові дії та захист прав людини в умовах війни.

Ідеологія, де контроль за страхом, насильством фактично стали основними інструментами управління над людьми, яких Росія тримає у полоні. На мій погляд, московські конвенції повинні показати всьому світу, що це виклик для всіх них, не тільки для українців,
– сказав омбудсмен.

За словами виконавчої директорки Медійної ініціативи за права людини Тетяни Катриченко, окрім саме катувань та вбивств полонених, Росія також порушує Женевську конвенцію тим, що не повідомляє рідних про взяття в полон, забороняє надсилати листи та посилки, а також не повертає важкопоранених.

"Росія не виконала жодної статті конвенції сьогодні. Нею офіційно порушено 14 із 16 положень про права людини", – зазначила Катриченко.

Норми "московських конвенцій" про поводження з військовополоненими – це, зокрема, документ, в якому описані 15 історій колишніх військовополонених.

Від цих історій не просто мурахи по шкірі та волосся дибки, читаючи, ти просто не розумієш, як можуть люди так жорстоко відноситись до інших людей, – додав Лубінець. Цей документ, за його словами, своєрідна антиутопія.

Загалом з початку повномасштабного вторгнення Україні вдалося повернути з російського полону 3767 українців, з яких 186 – цивільні.

Один із прикладів з московських конвенцій – свідчення Олексія Кренца. У полоні його били кийками, застосовували електрошокери, ламали кістки. Олексій зараз бореться з наслідками навмисно спричинених йому хвороб – туберкульозу та гепатиту B.


Дмитро Лубінець / Фото з соцмереж політика

Ще одна свідчення належить Сергію з Бердянська, кремезному чоловікові зростом два метри та вагою 140 кілограмів, який після повернення з полону пів року проходив реабілітацію. Його слова: "Був час, коли я став на коліна і благав росіян мене вбити. Я більше не міг терпіти цих тортур".

Подібні свідчення демонструють системність і цілеспрямованість злочинів, які здійснює Російська Федерація.

Ще у 1992 році під час окупації частини Молдови, під час Чеченських воєн, агресії проти Грузії Росія поводилася аналогічно. Ці жорстокі методи включають тортури, фізичне, сексуальне та психологічне насильство та навіть вбивства, розповів Дмитро Лубінець. Зокрема, у російському полоні загинув українець Олександр Грицюк. Його дружина розповідає, що, коли повернули тіло чоловіка, на пальцях не було нігтів, ніс був зламаний, а голова – вся у синцях. Співкамерники Олександра розповідали, що його катували щодня за відмову розмовляти російською.

Україна вже десять років звертається до світу з вимогою реагувати на порушення Женевських конвенцій Російською Федерацією, каже уповноважений Верховної Ради з прав людини. Але організації, які повинні забезпечувати їх дотримання, зокрема Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), демонструють відверту бездіяльність. Запрошення до діалогу часто ігноруються, що лише підсилює відчуття безкарності агресора.

Разом із тим є й приклади гідної роботи. Спеціальна доповідачка з питань тортур ООН Еліс Едвардс підготувала звіт, у якому задокументувала систематичні тортури 95% українських військовополонених у російському полоні, включаючи психологічне, фізичне, сексуальне насильство. Постійна моніторингова місія ООН також підтвердила ці факти.

Світ уже проходив через подібне. До Другої світової війни агресор також демонстрував зневагу до прав цивільних і військовополонених, але міжнародна спільнота зволікала з реакцією. Це призвело до катастрофічних наслідків. Сьогодні ситуація повторюється. Відсутність належної реакції на злочини Російської Федерації створює небезпечний прецедент для майбутніх агресорів. Якщо світ не зробить висновків, існує ризик, що новий глобальний конфлікт стане неминучим,
– каже Лубінець.

Україна виконує Женевські конвенції, фактично дослівно, слово в слово, каже Олег Гущин, представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

"Чому? Бо ми прагнемо залишатися частиною цивілізованого світу. Бо не хочемо, щоб коли-небудь з’явилася "київська конвенція" – аналог того, що зараз робить Росія. Ми не можемо і не будемо такими, як вони", – каже представник Координаційного штабу.

За його словами, якщо Україна прагне бути визнаною світовою спільнотою, ми повинні дотримуватися законів, які прийняли цивілізовані країни. Інакше Україна може втратити міжнародну підтримку.

Світ занурений у комфортну, ідеалістичну бульбашку. Йому незручно чути про наші трагедії. Але ми маємо нагадати: реальність полягає в тому, що для Росії Женевські конвенції не існують. Більше того, всі моніторингові місії та звіти з прав людини підтверджують: катування, знущання, нелюдське поводження, які здійснює Росія, – це не випадковість, не дії окремих виконавців. Це системна, цілеспрямована політика держави,
– каже Гущин.

За словами представника Координаційного штабу, складно уявити, що у XXI столітті країна, яка займає місце в Раді Безпеки ООН і є підписантом міжнародних конвенцій, цілеспрямовано їх ігнорує. Вона навіть не читає ці документи, бо робить усе це навмисно.

Як наголосив Богдан Чумак, радник Департаменту міжнародного права Міністерства закордонних справ України, Україна має змушувати працювати міжнародні організації й зокрема Червоний Хрест, який має "безмежні бюджети". Дії росіян – це докази для Міжнародного кримінального суду, це докази для майбутнього спеціального трибуналу.

Про це має знати не тільки кожен іноземний дипломат, кожен іноземний урядовець, а кожен іноземний громадянин, кожна іноземна зірка, кожен іноземний великий спортсмен. Вони мають про це знати. Це має бути постійно на порядку денному світової спільноти. Адже тільки так світова спільнота, зупинивши росіян в Україні, покаравши їх за те все, що вони вчинили тут, може не стикатися з тим, з чим ми маємо справу цілодобово,
– заявив Чумак.

Росія застосовує весь спектр катувань до цивільних осіб, аби змусити їх визнати злочини, які їм інкримінують, навіть якщо вони не були вчинені. Катування застосовуються без жодного сумніву й без необхідності у доказах. Їм важливо отримати запис зізнання на камеру, каже Юлія "Тайра" Паєвська, волонтерка та парамедикиня, звільнена з російського полону.


Юлія Паєвська / Фото з соцмереж

Як стверджує Тайра, зараз ведеться робота над приверненням уваги міжнародної спільноти до того, що в полоні незаконно утримуються не лише військові, але й цивільні, які піддаються таким самим методам катувань.

Є група активістів, до якої я належу, яка подорожує світом і розповідає про ці злочини. Також готується правова база для змін у законодавстві, що дозволить ефективніше боротися з цими порушеннями. На останній зустрічі міністрів закордонних справ у Канаді я запропонувала створити нову організацію, яка могла б замінити Червоний Хрест, що фактично не працює на території Росії та окупованих територіях України. Ідея знайшла підтримку, але її реалізація складна,
– додала Паєвська.

Окрім цього, залишається ключове питання: як змусити Росію дотримуватися міжнародних конвенцій та рішень судів. Це найбільша проблема – відсутність дієвих механізмів тиску на державу, яка систематично ігнорує свої зобов’язання, зокрема Женевські конвенції, каже Тайра.

Серед міжнародної спільноти, за словами звільненої полоненої, наростає розуміння, що Міжнародний комітет Червоного Хреста втратив ефективність у виконанні своїх функцій. Водночас локальні відділення, наприклад Український Червоний Хрест, працюють чудово. Так само позитивно себе зарекомендували регіональні відділення в Європі, Азії та Америці.

Ми не можемо зі стовідсотковою впевненістю сказати, що володіємо повною інформацією про всіх українських військовополонених та цивільних заручників. Офіційна інформація з боку Російської Федерації надходить виключно через Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Навіть якщо родини полонених чи зниклих безвісти мають докази їхнього утримання – фото, відео або повідомлення з медіа чи телеграм-каналів – до моменту офіційного підтвердження від МКЧХ ці особи залишаються в статусі зниклих безвісти,
– пояснив Дмитро Лубінець.

На його думку, це є наслідком неефективної діяльності МКЧХ. Хоча інші канали, такі як оперативні можливості ГУР, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, а також офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, дозволяють отримувати інформацію про українських громадян у полоні, ця інформація здебільшого не є офіційно підтвердженою.

"Ми знаємо про перебування наших громадян у виправних колоніях на території Росії, але точні списки полонених отримати неможливо, що ускладнює роботу", – додав омбудсмен.

Крім того, офіційно зафіксовано, що російський Червоний Хрест брав участь у незаконній депортації українських дітей, порушуючи статут Міжнародної федерації Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Російська організація також привласнила майно Українського Червоного Хреста в Криму та відкрито його використовує. Відповіді або дієвої реакції з боку міжнародної спільноти Україна досі не отримала.

Після українського звернення МКЧХ розпочав внутрішнє розслідування, яке закінчилося нічим. Щодо білоруського Червоного Хреста хоч і були санкції у вигляді призупинення членства, коли керівник цієї організації публічно підтримав агресію проти України, щодо Російського Червоного Хреста реакції взагалі не було, додає Лубінець.

За словами омбудсмена, ситуація ускладнюється тим, що очільник російського Червоного Хреста входить до найвищого органу управління Міжнародної федерації Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, куди його обрали у квітні 2022 року, коли світ вже бачив наслідки звірств у Бучі та інших злочинів.

Найбільше претензій викликає діяльність Міжнародного комітету Червоного Хреста, який, згідно з мандатом, є незалежною організацією та має монопольне право захищати військовополонених.

Коли вони заявляють, що Росія їх не допускає, ми запитуємо: а де ви це офіційно зафіксували? Якщо таких заяв немає, це виглядає як визнання, що Росія виконує свої зобов’язання. А якщо це так, то чому українські військовополонені не мають права на листування, отримання посилок чи медичної допомоги?
– питає омбудсмен.

Згідно з Женевськими конвенціями, важкопоранені та важкохворі військовополонені повинні бути репатрійовані без жодних умов. Але реальних кроків у цьому напрямку Україна поки не бачить, що підсилює сумніви в ефективності роботи цієї організації.