Джерело: "Спецслужби" на 24 каналі

Для країн-сусідів у регіоні революція подарувала гарну нагоду "відгризти" в Ірану трохи територій. Так у вересні 1980 року почалася ірано-іракська війна, яка тривала довгих 8 років. Детальніше – у програмі.

Попередній випуск Вівчарка "Дельти" ліквідувала лідера ІДІЛ: деталі операцій потужного підрозділу

Все почалося із того, що сусідній Ірак висловив країні територіальні претензії і відповідно напав першим. За 2 роки Тегерану вдалося відбити окуповані території і виграти кілька боїв, але не війну.

Від масштабного протистояння, в якому взяли участь понад 1,5 мільйона людей і десятки тисяч одиниць бронетехніки, страждали і сусідні країни.

А от для США ірано-іракський конфлікт став добрим плацдармом для тренувань власних спецслужб. Мовиться не лише про шпигунські ігри, а й про розробки:

  • планів нападу;
  • тактики захисту;
  • атаки на супротивника.

Іран, разом із довколишніми територіями, перетворився на американський філіал полігону для відточування бойових навичок. Один із таких маневрів відбувся 18 квітня 1988 року – спецоперація ВМС США з ліквідації іранських нафтових платформ.

Ірано-іракське протистояння ще називають танкерною війною, адже регіон багатий на нафту. В боротьбі за контроль над чорним золотом в конфлікті взяли участь і американці, і "совєти", і країни Європи.

Богомол
Палаючий іранський фрегат "Саханд" / Фото з Вікіпедії

В Перській затоці, де й видобували нафту, іранці відчували себе королями, контролюючи територію. Поводилися відповідним чином: побудувавши у центральних водах кілька нафтових платформ, іранська армія обстрілювала будь-які кораблі, які проходили на нібито їхній території.

Найчастіше атакували цивільні кораблі

Найчастіше об'єктами атак ставали цивільні кораблі, особливо кувейтські. Ель-Кувейту з іранцями не щастило найбільше: адже країна в цій війні стала на бік іранського диктатора Саддама Хусейна.

Актуально Історичний провал Штайнмаєра: що наговорив президент ФРН і до чого тут Росія

Відповідно її танкерні судна під час проходу Перською затокою підпадали під постійний шквальний обстріл. Нерідко доходило до того, що кораблі після пошкоджень на воду вже не спускали. В результаті це:

► зменшувало потужності Ель-Кувейту в добуванні нафти;
► знижувало його здатність транспортування чорного золота.

Іранці повинні зрозуміти, що затока має бути вільною. Ірану доведеться заплатити за це високу ціну,
– зазначив колишній міністр оборони США Каспар Вайнбергер.

Вашингтон таке свавілля у Перській затоці просто так пропустити не міг. Тим паче, що на той момент кувейтці були союзниками. А не вступитися за них означало одне – проявити слабкість перед новим керівництвом Ірану.

Сассан
Платформа "Сассан" / Фото з Національного управління архівів та документів

США відправили у регіон кілька військових фрегатів, щоб супроводжувати цивільні кораблі. Тоді американці думали, що в Перській затоці почуватимуться недоторканими і все це протистояння завершиться лише грою м'язів.

Адже навряд іранці стануть огризатися і підуть проти наддержави, аби продемонструвати своє панування у регіоні. Але вони таки ризикнули. Дрібні напади і обстріли серйозних загроз для ВМС США не несли, принаймні до 14 квітня 1988 року.

Тоді американський фрегат Семюель Робертс напоровся на корабельну міну. Судно не затонуло, але вибух спричинив серйозні пошкодження корабля.

Дослідивши район довкола вибуху, виявилося, що іранці розкидали під водою чимало таких сюрпризів. Відповідь з боку Білого дому не змусила на себе довго чекати. США одразу ж ініціювали початок операції "Богомол".

Ціллю американського флоту стали 3 іранські нафтові платформи:

  • "Сассен";
  • "Раскш";
  • "Сіррі".

Всі вони розташовувались таким чином, щоб іранські військові могли ефективно вести спостереження за судноплавством у затоці. Ба більше, кожна із платформ оснащена зенітними установками для обстрілу кораблів, а біля самих платформ дислокуються невеликі бойові катери, які в разі чого могли легко наздогнати ворога.

Штурмовик
Штурмовик Intruder / Фото МВС США

Ну і це вже не говорячи про невеликі іранські підрозділи бойовиків, які постійно дислокувалися на кожній з платформ.

Вайнбергер розповів: "Конкретно ці платформи використовувалися Іраном для спостереження за кораблями інших країн і для проведення розвідки в районі. Саме звідти вони здійснювали координовані атаки на цивільні судна, що проходили центральними шляхами Перської затоки. Зовсім нещодавно, з тих же платформ вони намагалися обстріляти американські військові гелікоптери".

Американські ВМС поділилися на 2 групи. Перша вирушила до платформи "Сассен". До неї відправили групу міноносців у складі кораблів:

► Lynde McCormick;
► Merry;
► Trenton.

На той час на іранській базі перебували майже 40 військовослужбовців. Американці одразу ж попередили, що у них є 20 хвилин на евакуацію. Інакше – платформу затоплять разом із усіма присутніми на ній. Іранці ультиматум проігнорували. Тому щойно 20 хвилин спливли, ВМС США запустили Томагавки.

Шквальний артилерійський обстріл не став сюрпризом для іранських бойовиків. Вони одразу ж взялися бити у відповідь. Але калібру їхньої зброї було недостатньо для ураження американської флотилії.

Зверніть увагу Росія використовує важкі вогнеметні системи "Буратіно": нові докази, хронологія

До того ж, щойно іранці почали обстріл у відповідь, військові США спрямували свої ракети на зенітні установки. Залишившись "без зубів", Тегеран відправив на допомогу кілька швидкісних катерів і 2 багатоцільових винищувачі F-4 Fantom II. Це вже серйозна зброя в умілих руках.

"Звичайно, що ми й уявлення не мали про те, якою може бути їхня реакція чи відповідь. Однак, це не означає, що ми зовсім не готувалися", – зауважив адмірал ВМС США Карлайл Трост.

Наші кораблі завжди напоготові та оснащені належним чином. Усе це дозволило нам бути готовими до будь-якої загрози в наш бік,
– він додав.

Врешті-решт, платформа "Сассен" пішла на дно. Тут постаралися бійці підрозділу SEAL. Вони десантувалися біля конструкції, зачистили її, замінували її підводні балки і підірвали. Перша ціль була остаточно ліквідована.

Тим часом друга група американських ВМС підходила до платформи "Сіррі". На неї посунули ракетний крейсер Wainwright і 2 фрегати:

  • Badley;
  • Сімпсон.

На відіміну від штурму "Сассену", тут спротиву майже не було. Іранці швидко зрозуміли, що відбити цю платформу теж не вдасться. Кілька артилерійських ударів – і металева конструкція перетворилася на дім для риб.

Вони працювали в жорстких умовах, не знаючи, що буде далі. Обстрілювали і ми, і нас. Але в кінцевому результаті – в ціль влучали лише ми,
– поділився віцеадмірал ВМС США у відставці Джон Найквіст.

Попри те, що іранці втратили 2 платформи, припиняти бойові дії вони наміру не мали. Замість того, щоб атакувати американців, Тегеран випустив швидкісні катери на "полювання" за цивільними кораблями.

Лише коли армія обстріляла аж 3 судна, американці зреагували. В небо піднялися 2 палубних штурмовики Intruder A-6. Вони трощили катери як тільки могли. Хоча затопити вдалося лише один, решта з пошкодженнями повернулися в порти.

Американські піхотинці
Американські піхотинці на платформі "Сассан" / Фото з Вікіпедії

Влучити у швидкісний катер – завдання не дуже просте, тому, крім ракет, Intruder кидалися касетними бомбами, щоб захопити якомога більше площі і обмежити маневреність іранських суден. Взагалі в цих морських протистояннях Intruder відіграли одну із найголовніших ролей. Адже крім прикриття свого флоту, вони допомагали:

► ліквідовувати іранські фрегати;
► точково бити по зенітних установках противника.

"Intruder може нести на собі безліч різних типів озброєння: ракети різного класу і різної дальності, міни для кораблів, різноманітні бомби. До речі, сюди можна встановити не тільки керовані ракети, але й протикорабельні. Тому так, це дуже небезпечний літак", – сказав доцент Національного музею морської авіації США Джеррі Гейл.

Після повного розгрому швидкісних катерів, іранці і не думали здаватися. Цікаво, що проти корабельної армади США, Тегеран випустив всього 1 корабель – корвет Joshan. Зрозуміло, що штатівські ВМС не збиралися його до себе підпускати.

Тим не менш, ковету все ж вдалося випустити одну ракету. Вона, до речі, так і не влучила в ціль. Зате влучили американські. Перші 2 повністю паралізували судно. Третій снаряд похоронив екіпаж корабля. Ну а чевертий, фінальний удар – ракетою "Гарпун" – став для Джошана фатальним.

Карта проведення операції
Карта проведення операції "Богомол" / Фото з Вікіпедії

Всі випущені американські ракети били точно в ціль, не залишаючи іранцям жодного шансу. Та й сама тактика Ірану була не дуже зрозумілою. Один ковет проти двох фрегатів і ракетного крейсера. В командуванні США, вже під час конференції після бою, тактику іранців назвали завідомо провальною.

Робота наших кораблів у Перській затоці довела, що наявність хороших технологій не вимагає аж занадто детального і ретельного планування. Зброя і вміння нею користуватися дають можливість стикнутися із будь-якою проблемою майже лоб в лоб,
– відзначив Найквіст.

Зрозумівши, що Joshan йде на дно, іранці все ж змилувалися над екіпажем і відправили на допомогу авіацію. Але сильно це на ситуацію не вплинуло. Попри те, що пілоти випустили кілька ракет, фрегати за допомогою спеціальних систем змогли відбити атаки, залишившись неушкодженими.

Чого не скажеш про корвет Joshan. Підійшовши до нього майже впритул, його рознесли на друзки за допомогою артилерійського обстрілу. Intruder теж внесли свою частину в цю справу.

Іранці були безсилими

Іранці в цьому протистоянні були безсилими. Конкурувати старим моделями літаків з новим американським озброєнням було нереально.

Останній шанс іранців на реванш – фрегати "Саханд" і "Сабалан". Вони вийшли майже лоб в лоб з американською флотилією. Однак і цю атаку американцям вдалося попередити.

Штурмовик
Штурмовик Intruder / Фото Операційного центру управління оборонними зображеннями у Форті

Щойно кораблі вийшли з порту – їх одразу ж засікли пілоти Intruder. Передавши інформацію про ймовірну атаку, американці вирішили дати іранцям шанс на виживання. Але екіпаж "Саханду" на попередження не реагував.

Цікаво Вже не США: яка країна стала найбільшим торговим партнером Євросоюзу

Тому з Intruder в корабель полетіли 2 гарпуни і 4 бомби. Майже всі влучили в ціль. Аби остаточно переконатися в тому, що корабель вивели з ладу – вашингтонські есмінці випустили по ньому ще кілька ракет. Тоді "Саханд" загорівся, а коли полум'я охопило склад боєприпасів, корабель розірвало на шматки.

Салабан засипали бомбами

На плаву ще залишався "Сабалан". На цей раз попереджень не було – ВМС одразу відкрили вогонь. Палубні штурмовики засипали його бомбами, затопити не вдалося. Тегеран відправив буксири, щоб врятувати своє судно відтягнувши його в порт.

Якщо говорити загалом, то іранський спротив не коштував для США майже нічого. Ну хіба за винятком витрачених грошей на боєприпаси. Але ті витрати точно були не марними.

Крім виграного бою, вони отримали досвід, який не купиш за жодні гроші. Єдині втрати, яких зазнали американці – екіпаж гелікоптера, який розбився через погодні умови і не під час бою.

Підбитий корабель було дуже добре видно. Дим від нього ми помітили приблизно за 20 миль. Тож підлетіли ближче, і десь із відстані в 6 миль випустили по ньому кілька ракет. Всі влучили в ціль,
– розповів пілот.

Іран отримав гарний урок. Штати розгромили його повністю, продемонструвавши свою перевагу в Перській затоці. У Пентагоні у черговий раз переконалися в тому, що інвестувати потрібно не в кількість, а в якість.

Також читайте Шпигунська драма: за що стратили подружжя Розенбергів

Сучасні, за тими мірками, технології дозволили перемогти в бою. Добре навчені і натреновані люди вміли не просто користуватися арсеналом, а й змогли ефективно його застосувати.

Перемога в боях за контроль у Перській затоці не послабила позицій іранців у регіоні, хіба на деякий час:

  • затихли обстріли цивільних суден;
  • пересуватися центральними водами затоки стало простіше.

Однак втративши контроль у воді, Іран почав інвестувати у захоплення нафти на суші. А це вже викликало більше занепокоєння з боку американців. До гонитви за контроль над чорним золотом на суходолі долучилися:

► Кувейт;
► Ірак;
► Саудівська Аравія.

Штати і СРСР постійно кидало то на один, то на інший бік. Однак обидві "наддержави" завжди були по різні боки фронту.

Перська затока
Перська затока / Фото NASA

"Своїми діями США показали, що турбуються про цивільні судна нейтральних країн – своїх союзників та інших. Ми повністю підтримуємо політику і дії Рональда Рейгана. Він показав справжній приклад сильного лідера", – зазначила колишня прем'єр-міністерка Великої Британії Маргарет Тетчер.

Міжнародного осуду битва у Перській затоці не отримала. Світові лідери підтримували дії Рейгана, виняток – Москва. Але дивуватися не варто, у Кремлі завжди йдуть проти всіх.

Проте Іран двічі намагався подати на США до суду. Серед вимог – відшкодування грошей за завдані збитки, тобто за:

  • потрощені літаки;
  • кораблі;
  • платформи.

Та в суді справу навіть не розглядали. Адже Штати почали військову операцію через "Захист своїх інтересів". Тому тут і справді для Ірану – без варіантів.

Що ж до Перської затоки, то ця зона так і залишилася болючим місцем для світу. В 1990-х роках там відбулися масштабні танкові і повітряні бої – операції "Буря" та "Шабля пустелі".

Варто прочитати Врятував десятки тисяч євреїв: як Радянський Союз приховував відомості про Рауля Валленберга

А наразі це місце досі є осередком трощі кораблів, постійних баталій за нафтові родовища і контролю за регіоном. Попри те, що головні протистояння відбуваються між Іраном, Іраком, Саудитами і Кувейтом, за кулісою цих масштабних битв стояли і стоять Вашингтон і Москва.