Викрадені діти, стамбульські пригоди та Придністров'я: які наративи готує роспропаганда

З власних джерел 24 Канал зміг отримати темники та заготовки цілої низки російських пропагандистських матеріалів. Вони традиційно спрямовані проти України, їхня мета – викривлення реальності в такий спосіб, як це вигідно Кремлю.

З отриманих темників ми змогли дізнатися, як Кремль намагається зняти з себе відповідальність за руйнацію Маріуполя та геноцид на Донбасі; що росіяни досі вірять у стамбульські угоди та переконують колективний Захід, що він пошкодує про провал переговорів. Також винайдено пояснення, чому росіяни й надалі мають гинути в Україні, хоча там і немає ніяких нацистів. Водночас виявляється, що Путін у жодному разі не "злив" молдавських сепаратистів із Придністров'я, а врятував їх від кривавих пазурів "київського режиму".

Читайте також Під ударом Україна, США та Євросоюз: нові тези пропаганди, якими Росія атакуватиме світ

Викрали дітей – не забудьте промити їм мізки

Російські пропагандисти спотворюють реальність за допомогою розповідей нібито від першої  особи. Саме так колись вони розповідали про "розіп’ятого хлопчика в трусиках" та "вбитих снігурів" – нині ж за допомогою інтерв’ю з "учасниками подій" окупанти намагаються зняти з себе відповідальність за знищення українського Маріуполя та геноцид його мешканців. Пропагандисти опитують росіянку, яку представляють як "волонтерку" та "очільницю штабу допомоги".

Вона сипле узгодженими тезами про "адін народ" і "жахи війни", розповідає про "бабусю, в якої забрали їжу азовці". Водночас вона чомусь зовсім не згадує, а хто ж винен у тому, що Маріуполь стерто з лиця землі, а мешканці Донбасу перетворилися на біженців. А ще має наглість говорити, що "біженці обрали Росію як безпечне та рідне місце".

Жінка визнає, що стала фактичною співучасницею злочину. Вона активно розповідає, що опікується пропагандою серед вивезених з України дітей, бідкається, що ті не надто добре сприймають "русскую історію" (ту саму, написану референтом Путіна Мединським, який, схоже, справжній автор так званих "історичних статей" президента Росії).

"Чесно кажучи, нам потрібні педагоги, які погодилися б допомагати з навчанням дітей онлайн. Є деякі дисципліни, наприклад література, історія, де в дітей є великі прогалини, і там завжди потрібні викладачі", – заявляє жінка.

Таким чином, Росія не лише вкрала українських дітей фізично, але й намагається зробити з них "росіян", тобто вкрасти їхній духовний світ та індоктринувати на фанатів "русского міра".

Стамбульські пригоди Мединського та Арахамії

Ще один "біль" росіян – це провал мирних переговорів у Стамбулі, навесні 2022 року. Про це постійно розповідає Путін, те ж саме повторюють російські пропагандисти. Фабула така: нібито Україна вже погодилася на умови Росії (фактичний ультиматум), але увімкнулося "зовнішнє управління" в особі тодішнього британського прем’єра Бориса Джонсона, який нібито наказав згорнути вже "(майже) завершені переговори". Отже, Україна (а насправді – Захід) обманула росіян, які як "жест доброї волі" вже вивели війська з-під Києва.

Насправді ж усе відбувалося геть не так:

• російська війська під Києвом були розбиті та фактично опинилися в оперативному оточенні,
• їхні логістичні лінії були перерізані,
• кілометрові черги техніки палали,
• спроби встановити контроль у повітрі провалилися,
• в лісах почалося народне сафарі на окупантів.

Також були розбиті війська, що йшли на з'єднання із Сумщини та Чернігівщини. Отже, відступ росіян з-під Києва був визнанням помилок і спробою врятувати рештки угруповання, а не "жестом доброї волі". Коли ж стало відомо, що саме робили росіяни в окупованих селах і містечках під Києвом –  всім стало зрозуміло, що з варварами, які ведуть геноцидну війну, не може бути переговорів.

Новим приводом російського батхьорту стала публікація The Wall Street Journal деталей "мирної угоди". Росіяни подають текст рамкової угоди як вже щось доконане. Але ж "стамбульські угоди", до яких апелюють Путін та росіяни, – це просто папірці.

Путін надає їм якусь неймовірну силу – що ж, схоже, в листки з підписами Мединського та Арахамії ще ніхто так не вірив, як російський диктатор.

Важливо! Підписи голови фракції "Слуга народу" чи будь-якого іншого депутата не мають юридичної сили в таких документах, тут важлива процедура, яка передбачає підпис президента України та ратифікацію Верховною Радою (також цьому може передувати референдум). 

Тут маємо відверту брехню росіян. Якби Росія дійсно поставилася серйозно до переговорів з Україною, то відрядила б до Туреччини когось вище за рангом. Водночас українські учасники тих переговорів прямо визнають, що їхнім завданням було тягнути час, щоб не отримати "Мінськ-3". Із цим вони впоралися. Звісно, пану Арахамії слід на майбутнє детальніше добирати вирази й не забувати, що інтерв'ю – це не допис на фейсбуці. З іншого боку, росіяни все одно б усе перекрутили, щоб він там не говорив.

Нині ж російські пропагандисти дуже хочуть нових переговорів, але визнають, що сьогодні вони можливі лише на основі "Формули миру Зеленського" – про це Путіну сказав навіть Ердоган (і про це автори статті прямо пишуть, це добрий знак).

Однак росіяни традиційно для себе й далі роблять гарну міну за поганої гри – публікацію текстів договорів вони називають визнанням "колективним Заходом" свого провалу та спробою замиритися з "могутньою Росією", яка "потужно захоплює в Україні нові території" (це, мабуть, про Авдіївку, де поклали десятки тисяч росіян). Також росіян переконують, що Захід нібито сильно шкодує, що навесні 2022 року не погодився на стамбульські угоди, адже нині ціна миру начебто має бути вища. Росіяни кардинально помиляються: тут мова не про "Захід", а про Україну – лише ми самі вирішуватимемо, як і наскільки довго ми воюватимемо.

Для внутрішньої аудиторії в пропагандистів інший ракурс. Він полягає в тому, що нині на Заході нема з ким розмовляти, а значить, треба воювати до кінця, щоб "виконати цілі СВО". У перекладі на людську мову це означає, що Путін буде воювати до останнього росіянина.

А де ж нацисти?

З "цілями СВО" вийшла проблема. Нагадаємо, що головною метою Путін проголосив "денацифікацію" України. Але виявилося, що в Україні немає нацистів, а крайні ультраправі сили не мають підтримки народу та перебувають на маргінесі. 

Російські пропагандисти вирішили пояснити росіянам цей парадокс, коли "нацистський переворот" є, а нацистів – нема.

Звернімо увагу – всі 8 років між початком громадянської війни в Україні та початком СВО не було жодних ознак приходу до влади нацистських партій... В Україні існувала вельми обмежена, але все ж таки демократія, проходили вибори, представникам опозиції дозволяли в них брати участь, а 2019 року опозиціонер переміг на виборах... Жодного разу не було спроб організації нацистського перевороту... Не було й масштабної терористичної війни... – один із російських пропагандистів визнає, що причин для "денацифікації" України не було.

Після прочитання цих рядків неодмінно має згадатися булгаківське: "Но позвольте, как же он служил в очистке?" І пропагандист починає стверджувати, що "денацифікація" була потрібна, а відсутність нацистів – це підла технологія колективного Заходу. Ба більше, нацизм України полягає в бажанні бути частиною демократичного західного суспільства та сповідувати ліберальні цінності.

А далі він взагалі скидає маску та завершує самовикриттям, що "денацифікація" – лише привід.

Загалом, щоб ліквідувати на Україні нацистський режим, необхідно тримати її під контролем Росії або в складі Росії. Тут західна пропаганда, яка стверджує, що Росія має намір захопити Україну, в чомусь має рацію: тривале мирне співіснування із залежною Україною для нас неможливе. Це, щоправда, не означає, що ми не можемо йти на тимчасові угоди (навіть із Гітлером у СРСР був пакт про ненапад). І це не означає, що Україна ніколи не буде становити загрозу для своїх західних союзників,
– пропагандист чесно пояснює, для чого Росія вдерлася в Україну.

Придністров'я не на часі?

Крім "вічнозелених" тем "денацифікації" та підступного колективного Заходу російські пропагандисти працюють і з актуальними темами. Таким минулого тижня стало питання Придністров'я – невизнаних російських проксі на теренах Молдови. Наприкінці лютого почали ширитися чутки, що Путін нібито визнає сепаратистів і буцімто має оголосити про приєднання анклаву "русского міра" до Росії. Чутки не справдилися – Путін не ризикнув, тому пояснювати слабкість диктатора взялися пропагандисти.

Москва на дипломатичну пропозицію відреагувала дипломатичним чином... Насправді це єдиний правильний варіант відповіді – єдиний, що відповідає інтересам Росії та Придністров'я. Принаймні в цей конкретний момент,
– росіяни знайшли "переможеньку".

У перекладі на більш зрозумілу мову це означає: "Денег нет, но вы держитесь здесь, вам всего доброго, хорошего настроения и здоровья" або "Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих".

Пропагандисти подають чергове фіаско як "перемогу", адже в такий спосіб вони начебто не дали "київському режиму" зачистити Придністров’я від сепаратистів.

До речі, в риториці росіян тепер у Молдові вже "кишинівський режим". І тут нібито на Україну натисла Румунія, щоб та не знищувала анклав.

Тож розклад зараз склався не на користь київського режиму і його придністровських планів – проте все може змінитися в тому разі, якщо відбудеться радикальна зміна статусу ПМР. Якщо, наприклад, Придністров'я попросилося б до складу Росії до того моменту, поки в республіки та Росії буде спільний кордон у районі Одеси. Або, наприклад, якби російські офіційні особи висловили б зараз бажання приєднати Придністров'я. Це дозволило б київському режиму і яструбиній частині західних еліт розгорнути інформаційну кампанію про намір Москви анексувати частину ще однієї республіки, чинити тиск на Маю Санду щодо питання відновлення територіальної цілісності та проігнорувати позицію молдавської більшості. Можливо, навіть позицію Санду. І позиціонувати напад київського режиму на Придністров'я не як агресію, а як запобігання документально зафіксованому сепаратизму. Саме тому придністровські опозиціонери та західні наукові центри розганяли чутки про приєднання. Саме тому в придністровській декларації не було жодного слова про входження до складу РФ. Саме тому Путін у своєму виступі ні слова не сказав про Придністров'я,
– ось такі фантазії російських пропагандистів на тему Придністров'я.

Отже, Путін не "злив в унітаз ПМР", а просто вирішив не давати приводу Києву розв'язати питання силоміць. Несподівана метаморфоза, чи не так? Тепер російські пропагандисти лякають українською  армією, і попри те, що Конашенков її вже кілька разів знищив, вона становить грізну силу навіть після 2 років "демілітаризації". Як же так склалося?

Насправді всім давно набрид "придністровський гнійник", але силоміць розв'язувати питання "ПМР" в Україні нині планують лише деякі журналісти. Натомість люди, які мають владу та повноваження, чітко заявили, що це виняткова прерогатива влади в Молдові, тому нічого не може відбутися без її згоди та лідерства.