Небезпечний вкид: чому за версією Washington Post Україна "не готова" до контрнаступу

Еволюція ставлення до війни в Україні

Україна переживає зараз найважчий період своєї новітньої історії. Ми приносимо величезні людські жертви на фронті, не лише захищаючи свою свободу, але й перебуваючи в епіцентрі зіткнення західної цивілізації із "Віссю Зла" (про що ми писали раніше). Ми захищаємо ввесь Західний Світ.

Читайте також Нова масштабна загроза людству: є дві країни, які можуть всіх врятувати

З одного боку, у статті WP добре описують величезні труднощі, з якими зіткнулася Україна, посилаючись на спілкування із військовим з позивним "Купол". Але, з іншого боку, вся ця стаття від початку і до кінця пронизана кремлівськими наративами, хоч адресована вона не до московитської публіки, а до американського читача.

Еволюція бачення війни пройшла величезний шлях як в американській пресі, так і в американському політикумі. У перші дні війни (та й ще до її початку) домінувала теза про "взяття Києва за 3 дні" і "падіння України за тиждень". Західні розвідники й аналітики так переконували уряди, військових і себе у цьому сценарії розвитку подій, що єдиними видами зброї, які постачали в той період в Україну, були переносні протитанкові та зенітні ракетні комплекси. Нас готували до партизанської війни…

У середині року, після успіхів українських військових біля Києва та в Харківській області, тон змінився. Однак лейтмотив більшості розмов і публікацій все одно був такий: "Ви ж розумієте, що Росія – це велика держава, а її армія значно чисельніша. Вони мають безмежний мобілізаційний потенціал, і вам ніколи їх не перемогти на полі бою". 

Замаскована пропаганда

Такі публікації з'являлися не лише на шпальтах впливової WP, але й у відомих виданнях Politico i New York Times. І це, здавалося б, демократичні рупори! Що вже казати про симпатиків Дональда Трампа та частини його однопартійців, які щиро ненавидять Україну і вимагають негайно припинити "беззмістовні витрати". Вони використовують для просування своїх ідей медійні майданчики й відомих ведучих типу Такера Карлсона: "Америці ніщо не загрожує!".

До теми Імітація життя: Путін продовжує вдавати, що "все за планом"

Цей вид вишуканої пропаганди, замаскований під розуміння і співчуття до українців, є значно небезпечнішим. "Бідні українці дуже страждають у війні. У них закінчилася і зброя, і вояки, треба негайно сідати за стіл переговорів із Владіміром Путіним та домовлятися про мир". Ось такий кремлівський наратив протягує у своїй статті група авторів на чолі з Ізабеллою Хуршудян (журналістка, судячи з прізвища, вірменського походження, яка працює з акредитацією в Україні). Роблять вони це якраз перед вирішальним етапом війни, напередодні прийняття надважливих для нас рішень про виділення чергової військової допомоги. 

В іншому, здавалося б, демократичному виданні The New Your Times вийшла стаття із посиланням на "таємні джерела у розвідці" про організовані вибухи на газогонах "Північних потоків". Трішки згодом видання Politico розповідало про конфлікт між Україною і США та виникнення "маленьких тріщин" (little fissures) у відносинах.

Усі ці прокремлівські наративи мають на меті лише одне – зупинити допомогу Україні, змусити сісти за стіл переговорів з агресором, дати "перепочити й перегрупуватися" напіврозбитій російській армії.

Єдиний вихід для України – контрнаступ

Так, треба визнати, що політична еліта у США не є на 100% "концентратом підтримки" України. І це не лише близько 40 так званих "трампістів" у Конгресі США, які від самого початку війни виступають за ізоляціоністські ідеї.

Пригадаймо собі "заяву тридцяти" демократичних (лівих) сенаторів минулого року. Вони, щоправда, дуже швидко (буквально наступного дня після оприлюднення) відкликали свою ганебну заяву після "роз'яснювальної роботи" з боку президента Джо Байдена. Однак вони нікуди не зникли, як і сама ідея ізоляціонізму, що аж ніяк не є новою.

У США ще під час Другої світової війни частина політиків та членів Конгресу виступали за невтручання у "конфлікт в Європі". У новітній історії Штатів такими ізоляціоністами були Трамп і навіть значною мірою демократ Барак Обама. Обом видавалося доречним припинити тратитися на підтримку НАТО і зосередитися на внутрішніх проблемах.

Усі публікації у згаданих виданнях дивним чином збіглися в часі із підготовкою до візиту Сі Цзіньпіня до Москви. Саме керманич Комуністичної партії Китаю, якого переобрали на третій термін головування у партії, проявив ініціативу і на роковини повномасштабного вторгнення опублікував своє бачення досягнення миру. Вибудовуючи політику своєї імперії у новому двополярному світі, "імператор" Сі, звичайно, має своє бачення того, якими мають бути і світ, і мир в Україні. Програш Росії "на умовах США" йому не подобається, а тому він "готовий піти на деякі жертви".

Рекомендуємо Подарунки з Лаосу та залишки з Сирії: якою зброєю Росія буде "дивувати" на фронті

При цьому, чітко артикулюючи тези про "територіальну цілісність" та "суверенітет", Сі, звичайно, має на увазі в першу чергу Тайвань, а не Україну. Однак офіційною публікацією нової версії карти Китаю, яку затвердив уряд КНР, Китай окреслив не лише "провінцію Тайвань із столицею в Тайбей", але й історичну територію на півночі та північному сході, куди увійшли (для довідки) значні території теперішньої Росії, зокрема Забайкалля та Далекий Схід.

Все це елементи великої гри, у яку вступив світ, її розв'язка наближається з кожним днем. Зрозуміло одне: війну потрібно не "завершувати", а вигравати! Попри "гавкання собак" у деяких медіа, наш "караван рухається вперед", Україна продовжує отримувати допомогу і готується до великого контрнаступу. Бо іншого виходу в нас немає.