Головним фактором збереження України були й залишаються Сили оборони. Солдати, сержанти та офіцери, котрі, попри прогнози та інформаційний шум, втому, розчарування, біль і страх, попри саму смерть, вперто продовжують день у день ефективно виконувати свою роботу. Про це пише Денис Прокопенко, інформує 24 Канал.
Читайте також У новому році Путін зібрався "захищати росіян" по всьому світу: хто найперше під загрозою
Стійкість України залежить від кожного з нас
Сьогодні, в момент, коли противник і сама доля вкотре випробовують нас на міцність, ми маємо згадати, заради чого і чому впродовж 11 років ми боремося проти Росії – величезної машини смерті, метою якої є знищення усього, що відмовляється підкорятись.
Маємо згадати, скільки разів наша держава знаходилась на краю прірви, і якими надлюдськими зусиллями український солдат щоразу перешкоджав її падінню. І зараз, як і в 2014, 2022 та в усі інші роки війни, у нас немає іншого варіанту, ніж, зціпивши зуби, ще міцніше тримати в руках зброю, і не допускати зневіри.
Якщо ми опустимо руки, Україна не виживе. Ми заплатили дуже високу ціну і продовжуємо платити її щохвилини, аби зараз не впасти у відчай. Доля української нації в руках кожного, хто зараз на фронті, хто формує надійний тил, хто підтримує військо і працює на розвиток держави.
Це не пафосне перебільшення, це результат нашої діяльності або бездіяльності, ефективності або неефективності, помножених на витрачений час. Це необхідно прийняти і зробити відповідні висновки, виходячи з розуміння того, що все залежить від нас. Я наголошую – від кожного з нас.
Завданням українського суспільства наразі є ще більша, ще активніша, всеосяжна підтримка фронту. Ця підтримка так само починається з особистої боротьби зі зневірою:
з протистояння російським інформаційним атакам на нашу свідомість,
з відмови коритися вигаданим росіянами сценаріям капітуляції,
з впевненості у необхідності кожному на своєму місці докладати всіх зусиль заради спільної справи.
Для нас 2025-й був роком складних випробувань і трансформацій: "Азов" успішно стримував наступальні дії противника на надскладних ділянках фронту, розширювався до корпусу, розвивався і нарощував бойову міць, але разом із тим, на жаль, і втрачав своїх найдостойніших бійців. Ми обов'язково помстимося за них.
У 2026-му ми так само триматимемо стрій заради тих, хто за нами. У пам'ять про всіх, хто загинув на цій війні. Кого було закатовано та заморено голодом у минулі століття. Заради сотень тих азовців, які понад три з половиною роки перебувають в російському полоні, і чиє повернення додому – наш обов'язок.
Заради всіх майбутніх поколінь, які мають жити у вільній Україні, а не під російською окупацією. Зрештою, заради власної гідності, вірності присязі та можливості у майбутньому без докорів сумління дивитися на своє відображення у дзеркалі. У майбутньому, єдиним гарантом якого є українське військо.