В ексклюзивній колонці для 24 Каналу розберу все по черзі: як нам вдалося розблокувати повернення українців, що розповідають звільнені, а також окрема тема – взаємодія з російською стороною по моєму каналу комунікації, як омбудсмана України.
Читайте також "Повернути кожного": усе про обміни, як працює Координаційний штаб і де утримують полонених
Стамбульські перемовини: між обіцянками та реальністю
Для мене тема обмінів – це про відповідальність за всі рішення. Про ціну кожної домовленості і кожної паузи.
До травня 2025 року Україні вдалося тримати певний темп у поверненні наших людей додому. Так, були паузи, але переговорна група намагалася не втрачати постійність і забезпечувати регулярні повернення, навіть коли процес йшов складно. Завдяки роботі державних органів за посередництва ОАЕ щомісяця поверталося близько сотні українських військовополонених. Це складний механізм, який вимагає терпіння і наполегливості.
У травні неочікувано для всіх трапився прорив: це були перемовини у Стамбулі. На них зазвучала тема повернення українців додому, як аспекту мирних переговорів. До цього процесу був залучений і мій представник в системі органів сектору безпеки й оборони Юрій Ковбаса.
Минуло три раунди стамбульських перемовин, у межах яких були домовленості про обміни. І кожен з них мав свої особливості.
Перший раунд відбувся 16 травня 2025 року. Тоді вдалося домовитися про обмін у форматі "1000 на 1000". Для нас це стало справжнім історичним прогресом: вперше від початку повномасштабного вторгнення вдалося повернути таку велику кількість людей додому – не лише військових, але й цивільних. Особливо важливо було бачити, як 120 цивільних українців нарешті опинилися серед своїх родин.
Під час другого раунду переговорів у Стамбулі Україна знову порушила питання повернення наших людей. Пріоритетними категоріями стали тяжкопоранені, хворі й особи до 25 років. А ось третій етап перемовин не приніс жодних відчутних результатів, попри те, що Росія погодила першочергові обміни військовополонених з найбільш тривалим терміном утримання.
Фактично російська сторона виконала лише домовленості за першим раундом. Адже молодих військових віком 18 – 25 років повернуто лише частину. Важкопоранених, хворих військовополонених російська сторона повернула також лише частину. А от військових, найдовше утримуваних у полоні, – практично взагалі не повернула.
Якщо подивитися на всі ці події разом, можна зробити кілька важливих висновків.
- По-перше, Росії було потрібно показати результат у мирних перемовинах – і ним стала можливість обміну.
- По-друге, коли тема повернення людей перестала бути вигідною Росії на політичному рівні, вона почала затягувати обміни та паралельно поширювати дезінформацію. Зокрема, з російського боку з'явилися звинувачення, нібито це Україна не хоче забирати своїх громадян.
Загалом протягом майже 4-х років повномасштабного вторгнення Росія грає на емоціях рідних українських оборонців: систематично поширює дезінформаційні кампанії. Через чутливі теми родинам намагаються нав'язати відчуття, ніби держава їх покинула або не хоче боротися за своїх людей. Це свідома тактика психологічного тиску, яка не має нічого спільного з реальністю, але розрахована на біль, втому й страх близьких.
Кожна історія як марафон людської витримки
У своїй роботі я часто бачу, як рідні втрачають віру та перебувають у стані постійного горя. Дуже добре пам'ятаю, коли влітку на особистий прийом до мене прийшла мама українського захисника, оборонця Маріуполя. У російському полоні він перебував понад три роки – у тяжкому стані, мав захворювання. Я дивився в очі мами і бачив у них не просто біль, а повну втому від очікування.
На щастя, ця історія мала щасливий кінець. За збігом обставин, її сина саме в той день звільнили з російського полону.
Загалом за час повномасштабного вторгнення Україна повернула 6266 своїх громадян, з яких – 403 цивільні особи. Серед цієї великої кількості: 266 жінок та 6000 чоловіків. Було проведено 70 обмінів полоненими. А за 2025 рік нам вдалося повернути понад 2000 громадян. Жодний із попередніх років не вирізнявся такою великою цифрою.
І ми маємо розуміти – ця цифра – це історія конкретної родини.
Історія Максима, який лише через два роки дізнався, що в нього народився син Артур.
Історія Євгена, який через три роки перебування в полоні дізнався, що його дружина Анастасія загинула…
Окремо я запам'ятав випадок, який став рідним для всієї нашої інституції. Ми довгий час працювали над поверненням 15-річної дівчинки із ТОТ за зверненням її бабусі. На початку повномасштабного вторгнення мати дівчинки вивезла її до Росії, а потім повернулась з нею на ТОТ. Дитина весь цей час жила в нестерпних умовах.
До теми "Полон вбиває, навіть коли ти повернувся": помер морпіх з "Азовсталі" Олександр Савов
У березні нам вдалося її повернути додому. А в травні 2025 року – звільнили тата дівчинки: українського захисника, який три роки перебував у російському полоні.
Усі ці різні історії об'єднує одне: жодна з них не була вибором людей. І кожна з них стала спільною відповідальністю держави – бути поряд, шукати, повертати, допомагати.
Тотальна ізоляція, катування, побиття: що переживають українці в російському полоні?
Кожен, хто спілкується із повернутими із полону, бачить, що звільнені можуть бути різними: хтось багато розповідає, бо вперше за роки його чують, а хтось навпаки – потребує часу та тиші.
Тут варто розуміти, що це все наслідки поводження з українцями в російському полоні. Адже йдеться про системні злочини й свідоме порушення міжнародного гуманітарного права.
Росія грубо порушує Женевські конвенції – ті самі правила, які мають захищати військовополонених і цивільних під час війни. За нормами людей не можна катувати, принижувати, позбавляти медичної допомоги, тримати в нелюдських умовах. Але саме це і відбувається.
Українських полонених б'ють і катують – про це заявляє 95% звільнених. Ці дані, зокрема, підтверджує Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні.
Полонених морять голодом, тримають у холодних або переповнених камерах, не дають ліків. Людей роками залишають без зв'язку з родинами. Їх змушують підписувати фейкові зізнання, піддають постійному психологічному тиску, принижують, ламають. Це все вибудувана система.
Найчастіше звільнені із полону розповідають про:
- неналежні умови утримання, побиття у полоні. "Причин" для цього завжди вистачає. Як приклад, побити можуть просто за спілкування українською мовою;
- недостатнє харчування. Наслідки цього жахливі – значна втрата ваги та шлункові хвороби. Найбільша зафіксована втрата ваги – 77 кілограмів за 5 місяців;
- навмисне зараження хворобами у полоні, зокрема гепатитом Б та туберкульозом.
- інформаційну ізоляцію та пропаганду Росії. Їм розповідають, що Україна про них забулася, не хоче забирати їх додому.
Попри пережите, на кожному обміні перші емоції захисників і захисниць дуже позитивні. Кожен і кожна з них говорять, що вірили, що цей день уявляли багато разів, перебуваючи у полоні. Багато хто вже ставить питання про звичне життя: як їм відновити документи, отримати виплати. А іноді навіть – як повернути своїх рідних із тимчасово окупованої території.
Актуально Ми не могли наобійматись, – дружина полоненого розповіла про зустріч після 4 років неволі
Для мене також важливим став момент, коли під час одного з повернень український військовий показав річ, яка підтримувала його в полоні, – житомирські шкарпетки. Він отримав їх у посилці, яку наша інституція за участі російської уповноваженої з прав людини передавала українським захисникам у місцях утримання.
На перший погляд, це – звичайна річ. Але в умовах полону вона ставала нагадуванням про дім.
Зустрічі з Москальковою: лише, якщо буде результат
Говорячи про повернення наших людей, я хочу згадати і мій процес комунікації з уповноваженою з прав людини в Росії Тетяною Москальковою. Загалом з нею я зустрічався декілька разів: і перед кожним у мене була умова – що ми справді допоможемо українським громадянам на ТОТ та у Росії, а не просто проведемо зустріч заради зустрічі.
Останнє таке спілкування відбулося зовсім нещодавно – 16 грудня. У нас була низка ключових результатів:
- передача нових 2000 посилок із гуманітарною допомогою для українських військовополонених та листи від рідних;
- досягнуті домовленості щодо верифікації осіб, зниклих безвісти за особливих обставин та передача відповідних списків;
- окремі списки – з числа окремої категорії громадян: важкопоранених і важкохворих; засуджених у Росії українських військовополонених, незаконно затриманих цивільних українців.
Також за результатами попередньої системної роботи провели процедуру взаємного возз'єднання сімей. На територію України з Росії та тимчасово окупованих територій повернулися 15 наших громадян, більшість з яких маломобільні. Були повернуті ще 45 громадян України – це люди, яких утримували в пунктах тимчасового тримання іноземців на території Росії.
Я хочу, щоб громадяни України розуміли: кожна така зустріч – це не формальність. Це дуже складний процес, який робиться насамперед, щоб були дотримані права наших громадян на ТОТ та у Росії.
Нелюдська система: як Росія незаконно затримує і катує цивільних
Як я зазначав вище, саме у 2025 році з мертвої точки вдалося зрушити процес повернення цивільних. Були гучні кейси звільнення: колишнього мера міста Херсона Миколаєнка Володимира, журналіста Дмитра Хилюка тощо.
Цих українців як і тисячі інших затримали просто за те, що вони перебували на тимчасово окупованих територіях, говорили українською мовою, відмовлялися співпрацювати з окупантами. Не було законних процедур, не було суду – лише насильство і примус.
Станом на зараз близько 15 тисяч цивільних українців вважаються зниклими безвісти. Верифіковано, що в місцях несвободи Росії перебувають майже 1800 цивільних. Ці дані зокрема від МКЧХ.
Перед нами стоїть дуже великий виклик – як повернути всіх громадян, якщо Росія не віддає їх, не надає інформацію про них?
Над цим вирішенням працює і робоча група пункту 4 української Формули миру. Я вважаю, що в цьому процесі можуть допомогти:
- пакети міжнародних санкцій проти посадових осіб Росії, винних у незаконному позбавленні волі українських цивільних, катуванні військовополонених і викраденні українських дітей;
- видача нових ордерів МКС для росіян, винних в скоєнні злочинів;
- заходи дипломатичного випливу, спрямовані на створення стоп-ефекту для Росії;
- знаходження країни-покровительки для різних категорій, яка сприятиме звільненню наших громадян.
Кожна затримана людина – це не статистика. Це конкретне життя, яке Росія намагається зламати.
Україна повинна повернути всіх своїх громадян додому, адже це питання не лише права, а й справедливості і людяності.