Олександр Бєлий – командир літака Іл-76, який згорів у небі над Луганськом у липні 2014 року разом з 8-ма членами екіпажу і 40 десантниками 25-ї повітряно-десантної бригади. Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Юлія Горбачова відмовила його вдові і семирічній доньці та не визнала, що командир, екіпаж і десантники загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Мотивувальна частини, де суд аргументує своє рішення, поки що не опублікована.

Читайте також: Терористи розстрілювали ІЛ-76 без шансу вижити, – журналіст згадав про трагедію збитого літака


Військовослужбовці 25-ї окремої аеромобільної бригади перед вильотом на літаку Іл-76 (фото – war.org.ua)

Судами Дніпропетровської та Запорізької областей винесено вже сім позитивних рішень в інтересах родин екіпажу і десантників борту 76777, в тому числі п'ять – колегами Горбачової по Мелітопольському суду.

Читайте також: Збиття Іл-76 під Луганськом: суд не визнав загибель 49 військових наслідком агресії Росії

Коли збили ІЛ-76?Трагедія сталася у ніч із 13 на 14 червня, тоді російські терористи підбили військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних сил України ІЛ-76, який здійснював посадку в аеропорту "Луганськ". На борту перебували 9 членів екіпажу і 40 військовослужбовців 25-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ. Літак повинен був доставити боєприпаси, продукти, а також підкріплення українським військовослужбовцям, які перебували в оточенні бойовиків і російських військових.

27 березня 2017 року Павлоградський міський суд Дніпропетровської області визнав винним у службовій недбалості, що призвела до загибелі льотчиків і десантників, генерал-майора Віктора Назарова. За версією прокуратури, Назаров знав про можливий теракт, але все ж відправив літак на виліт. Назарову призначили покарання у вигляді 7 років позбавлення волі. Назаров подав апеляцію, розгляд якої триває й досі. На цей момент генерал Назаров перебуває на волі та продовжує працювати.

Журналісти 24 каналу попросили вдову загиблого офіцера Тетяну Чимиркову розповісти, як відбувався розгляд справи та чому, на її думку, суд прийняв таке рішення.

Тетяно, як Ви відреагували на це рішення, яке прийняв суд?

Буду подавати апеляцію. Як ще можна реагувати? Весь світ визнав російську агресію, а тут її не визнають у тому місті, де жили наші хлопці. Суд не визнає.

По інших хлопцях, як я знаю, суди виносили позитивні рішення у подібних справах. Чому по вашому чоловіку так вирішили?

Не знаю. Суддя сказала: "Моя думка дещо відрізняється від думки інших суддів". Рішення я ще на руки не отримала. Суд відбувся у вівторок. Рішення судді із поясненнями, чому так сталось, чим вона свою думку аргументувала, я отримаю тільки у понеділок-вівторок.

Ви очікували, що це рішення буде саме таким?

Я, мабуть, більше все ж очікувала. Подання було зроблене ще восени. Справа тривала стільки часу. Вона то відкладалась, то переносилась, якісь такі приводи були. Що мене здивувало – прохання принести оригінали моїх документів після того, як дослідили справу. Тобто, свідоцтво про смерть, рішення про те, в результаті якої травми відбулась загибель, про участь у Антитерористичній операції. Всі ці документи були надані суду, були вивчені.

Якщо все так відтягувалось, я думала, що іншого рішення і не буде. Була невелика надія, але…

В ході засідань Ви з боку судді бачили якесь нелояльне ставлення до цієї справи?

Ну, вона казала: "Я не можу зрозуміти, навіщо це Вам потрібно". Я казала, що хочу, аби факт військової агресії Росії, внаслідок якої загинув мій чолвоік, було визнано юридично. У мене підростає маленька донька. Мені здається, що це – достатня аргументація.

Суддя казала: "Ну, якщо у вас буде такий привід – можете подати до суду". Але ж ця справа уже стільки часу триває! Якщо я буду подавати одну справу, яка буде довго тривати, а потім – іншу, то буде дуже довго. Це має бути терміново. А наші справи, як-от справа по Назарову, тягнеться досі, хоча уже скільки років, скільки річниць пройшло!

Ну так. А Назаров тим часом спокійно працює.

Так. Спокійно працює. Те, що він говорить на судах – неможливо навіть уявити, скільки у людині може бути цинізму і неповаги до загиблих.

Я так розумію, що можна сказати, що ця суддя не дуже прихильно ставиться до українських військових?

Так. Думаю, що так. Тим більше, навіть якби це просто було моє бажання, яке я не маю чим підтвердити – вона могла його задовольнити. Тому що цей факт агресії визнаний світом. Це – просто юридичне підтвердження цього факту. Я ж нічого більше не вимагаю нічого незаконного, не вношу якогось негативу. Просто хочу, щоб це визнали.

Я схиляюсь до думки, що таке рішення пов’язане із не зовсім проукраїнською позицією судді. Звичайно, ми будемо подавати апеляцію. Уже були такі випадки, що спочатку суди не визнавали факту агресії, а після апеляції – це було визнано і рішення було позитивне.

Ким був загиблий Олександр Бєлий? Він – український військовий льотчик, пілот 1-го класу, гвардії полковник Повітряних Сил Збройних Сил України.

Народився 31 травня 1976 року у Запоріжжі. З дитинства мріяв стати військовим льотчиком. 1993 року закінчив загальноосвітню школу і вступив до Харківського вищого авіаційного училища. 1997 року закінчив Харківський інститут льотчиків Військово-повітряних сил. У тому ж році розпочав військову кар'єру. За 19 років служби здійснив сотні польотів, і багато з них — з поміткою "у винятково складних умовах". Побував у багатьох країнах світу. Неодноразово брав участь в операціях із транспортування гуманітарної допомоги у різні країни світу.

З початком російської збройної агресії проти України з березня 2014 року літав у Луганський та Донецький аеропорти. В червні 2014 отримав звання гвардії підполковника. 14 червня 2014 року екіпаж військово-транспортного літака Іл-76 МД (бортовий номер 76777) Повітряних Сил ЗС України, під керівництвом командира літака підполковника Олександра Бєлого, виконував свій останній бойовий політ в Луганський аеропорт. У той день до Луганського аеропорту вилетіли три літаки Іл-76 МД. Перший літак (бортовий номер 76683) під командуванням полковника Дмитра Мимрикова сів о 0:40. За 10 хвилин збили літак Олександра Бєлого. Третій отримав наказ повертатися. "Згодом командир частини розповів мені, що Саша вийшов на зв'язок і сказав: "Командир, мене збили. Прощавай!", — згадує дружина Бєлого.

Пройшло 42 доби, перш ніж льотчиків поховали: українські військові збирали рештки тіл загиблих, влада домовлялася з терористами про коридор для евакуації, в Дніпрі проводились експертизи ДНК для ідентифікації. 25 липня з дев'ятьма членами екіпажу літака Іл-76 прощались у Мелітополі, їх поховали разом в одній могилі на Новому кладовищі міста.

Олександру Бєлому достроково присвоєне військове звання гвардії полковника (посмертно).