Як людина вплинула на еволюцію ведмедів?
Популяція апеннінських бурих ведмедів (Ursus arctos marsicanus) мешкає виключно в центральній частині Італії та має довгу історію співіснування з людськими спільнотами. За даними попередніх досліджень, ця група відокремилася від інших європейських бурих ведмедів приблизно 2 – 3 тисячі років тому й залишається повністю ізольованою ще з часів Римської імперії. Цю тему детально висвітлили на сторінках журналу Molecular Biology and Evolution у дослідженні, з яким ознайомився 24 Канал.
Дивіться також Цю милу яскраво-помаранчеву жабу щойно відкрили в бразильських горах
Основною причиною скорочення чисельності та ізоляції стала вирубка лісів, пов'язана з поширенням сільського господарства та зростанням густоти населення в регіоні. Ці зміни в середовищі проживання створили потужний селекційний тиск на популяцію ведмедів.
Сучасні апеннінські бурі ведмеді демонструють помітні відмінності від своїх родичів з Європи, Північної Америки та Азії. Вони мають компактніше тіло, унікальні риси голови та обличчя, а головне – значно нижчий рівень агресії.
Науковці створили високоякісний референсний геном апеннінського бурого ведмедя на рівні хромосом і провели повногеномне секвенування зразків від кількох особин. Отримані дані порівняли з геномами більшої європейської популяції зі Словаччини та з раніше опублікованими геномами американських бурих ведмедів.
Дослідники виявили, що апеннінські ведмеді мають знижене генетичне різноманіття та вищий рівень інбридингу (схрещування близькоспоріднених організмів) порівняно з іншими популяціями. Проте найцікавішим відкриттям стало те, що ці тварини володіють селективними маркерами в генах, пов'язаних зі зниженою агресивністю.
Бурий ведмідь / Фото Unsplash
Чому ведмеді стали менш агресивними?
Автори дослідження пояснюють цей феномен так: люди протягом століть видаляли більш агресивних особин із популяції шляхом полювання або винищення задля власної безпеки, що створило селекційний тиск на поведінкові генетичні варіанти, зазначає Phys.org. Результатом стала поява набагато спокійнішої популяції ведмедів, яка краще адаптована до життя поруч із людськими поселеннями.
Це дослідження демонструє парадоксальний результат людського втручання в природне середовище. З одного боку, експансія людей призвела до демографічного спаду та генетичної ерозії популяції, що підвищило ризик вимирання. З іншого боку, ці самі процеси ненавмисно сприяли еволюції менш конфліктних відносин між людьми та ведмедями.
Вчені підкреслюють важливі наслідки для природоохоронної роботи. Навіть популяції, які зазнали серйозного негативного впливу людської діяльності, можуть містити цінні генетичні варіанти, які не слід розбавляти, наприклад, через програми поповнення чисельності з інших популяцій. Апеннінські ведмеді адаптувалися до специфічних умов співіснування з людьми, і ця адаптація має свою цінність для збереження виду.
Дивіться також Тварини, які вважалися на межі зникнення, повертаються: фотопастки фіксують рідкісних хижаків
Схожі зміни спостерігають у єнотів
Нещодавно дослідники з США помітили незвичайні фізичні зміни у міських єнотів, які нагадують процес одомашнення диких тварин. Аналіз майже 20 тисяч фотографій показав, що тварини з урбанізованих територій відрізняються від своїх диких родичів. Вчені припускають, що причиною трансформації стало життя поблизу людських поселень та доступ до нетрадиційних джерел їжі, йдеться в дослідженні на Frontiers in Zoology.
Команда дослідників на чолі з Раффаелою Леш з Університету Арканзасу в Літл-Року вивчала популяції єнотів по всій території Сполучених Штатів. Результати показали, що особини з міст мають морди на 3,56% коротші порівняно з іншими представниками того ж виду, які живуть далі від людей. Така особливість типова для так званого синдрому одомашнення – комплексу морфологічних змін, які колись пройшли собаки під час приручення людиною.
Головним чинником еволюційних змін стали людські відходи. Сміттєві баки перетворилися на легкодоступне джерело харчування для єнотів, але щоб успішно користуватися цим ресурсом, тваринам потрібно бути менш боязкими та агресивними щодо людей. Природний відбір сприяє тим особинам, які краще адаптовані до міського середовища, і саме це запускає поступові фізичні трансформації.
Вчені зазначають, що коротші морди – лише один із проявів синдрому одомашнення, який може супроводжуватися змінами форми черепа, зменшенням розміру зубів та потенційними відмінностями в забарвленні хутра.
Єноти в містах також стали більш дружніми до людини / Фото Unsplash
Дослідники також звернули увагу на вплив клімату на морфологію єнотів. У теплих регіонах морди тварин загалом коротші, незалежно від місця проживання. Однак міське середовище посилює цей ефект – урбанізовані єноти демонструють більш виражені зміни порівняно з дикими популяціями в аналогічних кліматичних умовах.
Це дослідження дає унікальну можливість спостерігати за еволюційним процесом у реальному часі. На відміну від собак, одомашнення яких відбулося тисячі років тому без документування, сучасні науковці можуть відстежувати ранні стадії цього явища безпосередньо.
Дивіться також Дикі свині в Каліфорнії стали "неоново-блакитними": дослідження викрило небезпечну причину
Чи схожі ці два випадки?
Насправді зовсім ні. Хоча в обох випадках ми бачимо зменшення агресивності щодо людини, у випадку з єнотами ми маємо справу з одомашненням, звиканням до людини, прив'язкою до людської присутності та діяльності, а в іншому – фактично ненавмисну селекцію, коли агресивні особини не залишали свої гени в спадок наступному поколінню ведмедів, бо їх убивали люди, що жили поряд.
Єноти одомашнилися фактично навмисно, бо знайшли доступне джерело їжі біля людей. Ведмедів же люди не годували, а отже мова не йде про прив'язку цих хижаків до людини. Ведмеді навряд чи стануть настільки ж дружелюбними, як деякі єноти, оскільки мова йде про різні першопричини та різні методи.