Відстань проти атмосфери
Меркурій обертається навколо Сонця на відстані приблизно 58 – 60 мільйонів кілометрів, тоді як Венера розташована майже вдвічі далі – за 108 мільйонів кілометрів. За логікою фізики, Меркурій має отримувати вчетверо більше сонячної енергії на одиницю площі, ніж його сусідка. Проте середня температура на Венері стабільно тримається на позначці 464 – 467 градусів Цельсія, що значно вище за денні показники Меркурія, які сягають 420 – 430 градусів Цельсія. 24 Канал розбирався у причинах цього парадоксу.
Дивіться також Полунична повня і парад планет: головні астрономічні події червня, які не варто пропускати
Головна причина такої невідповідності криється в наявності або відсутності повітряної оболонки:
- Меркурій практично не має атмосфери, здатної утримувати тепло. Через це на планеті спостерігають найекстремальніші перепади температур у Сонячній системі: якщо вдень поверхня розжарюється, то вночі, через відсутність "атмосферної ковдри", тепло миттєво випромінюється у відкритий космос, і температура падає до мінус 170 – 180 градусів Цельсія, пише Німецький аерокосмічний центр.
- Венера ж має надзвичайно щільну газову оболонку, яка працює як гігантська пастка для енергії.
Пекельна кухня під вуглекислим куполом
Атмосфера Венери у 92 – 93 рази щільніша за земну, а її склад на 96,5% формує вуглекислий газ. Ця величезна маса газу створює незворотний парниковий ефект. Сонячне світло проникає крізь хмари, нагріває кам'янисту поверхню, але інфрачервоне випромінювання (тепло) не може вийти назад у космос. Вуглекислий газ діє як односторонній клапан, накопичуючи енергію доти, доки планета не перетвориться на величезну піч планетарного масштабу, пояснює наукова робота на Openstax.org.
Ситуацію погіршують хмари із крапель сірчаної кислоти, що огортають планету на висоті 30 – 60 кілометрів. Вони відбивають близько 70 – 75% сонячного світла, через що поверхня отримує лише невелику частину прямої енергії Сонця – рівень освітленості там нагадує похмурий день на Землі.
Однак навіть тієї дещиці світла, що досягає низу, вистачає для підтримки пекельних умов, адже тепло розсіюється по всій планеті завдяки надшвидким вітрам. Через це різниця температур між екватором і полюсами, а також між днем і ніччю на Венері майже відсутня і становить лише 1 – 2 градуси Цельсія.
Дивіться також Венера знову вразила вчених: під поверхнею планети виявили велетенський лавовий тунель
З її тиском краще не зіштовхуватись
Перебування на поверхні Венери можна порівняти з перебуванням на глибині близько 910 – 925 метрів під водою в земному океані, пише Space Exploration. Такий колосальний тиск у поєднанні з високою температурою призводить до того, що вуглекислий газ переходить у стан надкритичного флюїду – субстанції, яка має властивості одночасно і газу, і рідини. Це робить атмосферу настільки густою, що вона здатна переносити пил і дрібне каміння навіть за умови слабких вітрів біля самої поверхні.
Чого нас вчить історія Венери?
Історія Венери – це застереження для Землі. Дослідники вважають, що мільярди років тому наша сусідка могла мати океани та помірний клімат, схожий на земний. Проте поступове зростання яскравості Сонця спровокувало інтенсивне випаровування води. Водяна пара, яка також є потужним парниковим газом, прискорила нагрівання, що призвело до вивільнення вуглекислого газу з гірських порід. Цей процес став самопідтримуваним, створивши так званий некерований парниковий ефект.
Землі теж загрожує такий сценарій. Насправді, ми вже в ньому перебуваємо. Завдяки випущеним за десятиліття технологічного прогресу вуглекислому газу й метану ми нагріли атмосферу та підняли середню температуру на планеті. Через це тане вічна мерзлота, яка тисячоліттями утримувала метан замкненим. Метан є значно сильнішим парниковим газом, ніж вуглекислий. Нові викиди посилюють парниковий ефект і призводять до ще більшого викиду метану.
Поряд із цим спека призводить до випаровування води. Вона перетворюється на пару й також посилює ефект.
Дивіться також Науковці нарешті розв'язали одну з важливих загадок Венери
Учені продовжують шукати відповіді на питання про еволюцію планет
Наприкінці 2026 року європейсько-японська місія BepiColombo має вийти на орбіту Меркурія для детального вивчення його структури та магнітного поля. Водночас NASA та ESA готують нові місії до Венери (DAVINCI+, VERITAS, EnVision), щоб зрозуміти, як саме цей "близнюк" Землі перетворився на непридатне для життя пекло.
Вивчення цих екстремальних світів допомагає фахівцям краще прогнозувати кліматичне майбутнє нашої власної планети.