З часу здобуття Україною незалежності пройшли довгі 30 років. Для космонавтики вони не минули безслідно. З'являлися спеціалісти, розроблялися ракети, закінчувалися та підписувалися нові контракти. Українська космонавтика дихала. Часто було тяжко, були невдачі, та "український космос" витримав.
Читайте до Дня Незалежності Від Nokia до iPhone – історія мобільних телефонів в Україні за 30 років незалежності
Довгий шлях до українського космосу
“Морський старт” та прикрий фініш
У 90-х роках ХХ століття, після розпаду Радянського Союзу, народилася ідея спільного консорціуму, який би забезпечив запуск ракет прямо з екватора. Так народився "Морський старт" (Sea Launch).
Його основоположниками стали:
- Американська компанія "Боїнг" – 40% капіталу.
- Російська ракетно-космічна корпорація "Енергія" (РКК "Енергія") – 25% капіталу.
- Норвезька суднобудівна компанія Aker Solutions ASA – 20% капіталу.
- Українська сторона була представлена Конструкторським бюро "Південним" (КБ "Південне") та Виробничим об'єднанням "Південний машинобудівний завод" (ВО "Південмаш") – 15% капіталу.
Україна у цій колаборації забезпечувала виготовлення та постачання ракети-носія "Зеніт-3SL".
"Морський старт" був потрібний на тому історичному етапі. Це чудовий міжнародний проєкт, в якому наш носій відігравав ключову роль. Одночасно були завантажені виробничі потужності, а спеціалісти могли виконувати свою роботу. "Плюс" – навіть довготривалі проєкти — це завжди можливість навчати нові покоління інженерів та розробників,
– розповів 24 каналу керівник проєкту Alpha Centauri Павло Поцелуєв.
Міжнародна ініціатива "Морський старт": дивитись відео онлайн
Міжнародна комерційна ініціатива Sea Launch починалася жваво. Запуски з екватора забезпечували більшу ефективність, якщо порівнювати з подібними запусками з наземних космодромів, які розташовані північніше або південніше. Та все ж клієнтів було не настільки багато, щоб покрити усі витрати.
- Щоб "Морський старт" був успішним, потрібно було здійснювати принаймні 7 пусків на рік. Та такої кількості запусків ніколи не вдавалося досягнути.
- У результаті "Морський старт" дав збій, а у 2011 році було оголошено про банкрутство та подальшу реорганізацію.
- Паралельно з фінансовими проблемами значно погіршилися відносини між Україною та Росією на тлі окупації Криму та російської агресії на сході України. Це робило неможливим використання на "Морському старті" ракет-носіїв "Зеніт". Тим більше, що двигуни до цих ракет постачала Росія.
- У 2016 році Sea Launch дістався російській авіаційній компанії S7. Українська сторона намагалася підтримувати проєкт та навіть підписала з новим власником контракт на постачання 12 ракет-носіїв "Зеніт-3SL". Але пізніше ця угода була розірвана.
- У 2020 році, після вирішення усіх юридичних моментів, стартову платформу Odyssey та корабель Sea Launch Commander проєкту "Морський старт" перевели зі США до Росії, до міста Слов'янка. Там він розміщений донині.
За відсутності власного космодрому або домовленостей щодо використання космодромів адекватних партнерів, Україна по суті втратила єдину можливість запускати власні ракети. Це також і втрата престижу. Проте передбачити закриття проєкту можна було давно, а економічно він був не надто доцільним,
– додав Павло Поцелуєв.
Стартова платформа Odyssey із готовим до старту "Зенітом"-3SL / Фото ВО "Південний машинобудівний завод"
Політ Леоніда Каденюка
Екіпаж шаттла Columbia в місії STS-87 / Фото NASA
Говорячи про українську космонавтику, не можна оминути, ймовірно, її кульмінацію. Мовиться, звісно, про знаменитий політ Леоніда Каденюка в космос на борту сумнозвісного шаттла Columbia.
Леонід Костянтинович потрапив до загону космонавтів ще за часів Радянського Союзу. Його готували до польоту на космічному ракетоплані "Буран", який був аналогом американського шаттла. Таким чином Леонід Каденюк став єдиною людиною, яка готувалася до польотів на обох ракетопланах, які колись літали в космос – Space Shuttle та "Буран".
Український астронавт відправився на орбіту в рамках місії STS-87. Каденюк провів у космосі понад 15 діб та провів біологічні експерименти.
Так сталося, що Леонід Костянтинович став першим та поки єдиним громадянином незалежної України, який потрапив у космос.
Леонід Каденюк проводить біологічний експеримент на борту шаттла / Фото NASA
Українська ракетна галузь: "Антарес" та "Вега", "Циклон", "Зеніт", "Дніпро"
Українська космічна галузь має численні напрацювання у царині ракет-носіїв. Уся робота зосереджена у двох напрямках: виготовлення власних ракет та участь у виготовленні ракет для інших країн.
Ракети-носії України / Фото Imgur.com
Національні ракети-носії
- "Зеніт" – історія ракет-носіїв сімейства "Зеніт" тягнеться ще з СРСР. Перший запуск "Зеніту" відбувся у 1985 році. Це була двоступенева ракета, розроблена у Конструкторському бюро "Південне", Дніпро.
Пізніше з'явилися численні модифікації ракети-носія. Наприклад, одні призначалися для "Морського старту", а інші – для "Наземного старту". Найперше вони відрізнялися розгінним блоком, який виготовляла Росія.
Сьогодні проблема полягає у тому, що сімейство ракет-носіїв "Зеніт" використовувало двигуни, які виготовляли в Росії. Тому сумнівно, що "Зеніти" знову стануть запускати корисний вантаж на орбіту.
Всього було здійснено 84 запуски, з яких 9 були невдалими.
Ілон Маск дуже позитивно відгукувався про "Зеніти", назвавши їх найкращою ракетою-носієм після Falcon 9.
Старт ракети-носія "Зеніт-3SL" / Фото КБ "Південне"
- "Циклон" – це ще одне сімейство ракет-носіїв, коріння якого сягає СРСР. Воно "народилося" з міжконтинентальної балістичної ракети "Р-36орб" ще у 60-х роках. Але в експлуатацію ракету прийняли аж у 1975 році.
"Циклони", які виготовляли в Україні, зарекомендували себе як дуже надійні ракети-носії. Наприклад, "Циклон-2", з якого й почалася експлуатація сімейства, здійснив 106 запусків без жодної аварії. "Циклон-3" здійснив 122 запуски, з яких 7 були невдалими.
"Циклон-4" так і не зміг відправити корисне навантаження на орбіту. А от "Циклон-4М" лише починає свій "життєвий шлях" завдяки контракту з канадською космічною компанією Maritime Launch Services.
Ракета-носій "Циклон-4М" в розрізі / Фото Аерокосмічний портал Space.com.ua
- "Дніпро" – ракета-носій середнього класу, яка лишилася непоміченою на фоні інших ракет світу. Розроблена на базі радянської балістичної ракети "РС-20".
Ракета-носій здійснила понад 20 орбітальних запусків, з яких 1 виявився невдалим.
Старт ракети-носія "Дніпро" / Фото ВО "Південний машинобудівний завод"
- "Маяк" – новітня ракета-носій України. Ця ракета є цілим сімейством, що складається з УРМ – універсальних ракетних блоків. Аналогію можна провести з першим ступенем Falcon 9: якщо об'єднати 3 таких ступені, то вийде Falcon Heavy.
Тим "Маяк" і "підкуповує" – величезними варіаціями виведення корисного навантаження на орбіту. Заявлено, що ракета-носій "Маяк" у різних модифікаціях зможе виводити на низьку навколоземну орбіту від 8 до 70 тонн. Щоправда, досі жодного запуску "Маяку" не відбулося.
Сімейство ракет-носіїв "Маяк" / Фото "Факти"
Ракети-носії, у виготовленні яких бере участь Україна
- Antares – американська ракета-носій. Головною метою ракети є відправка вантажів до Міжнародної космічної станції завдяки транспортному космічному кораблю Cygnus.
Україна безпосередньо бере участь у виготовленні "Антаресу". Конструкторське бюро "Південне" виробляє для ракети перший ступінь, але двигуни постачає Росія.
Досвід у роботі над "Антаресом" дозволив українським спеціалістам створити ракету-носій "Циклон-4М".
Старт ракети-носія Antares в рамках місії NG-11 / Фото Northrop Grumman Corporation Flickr
- Vega – європейська чотириступенева ракета-носій, для якої Україна виготовляє двигун РД-843, що розташований на 4 ступеню.
У листопаді 2020 року відбувся невдалий старт ракети Vega. Його причиною стала некоректна робота 4 ступеню. Тоді підозри впали навіть на Україну, адже український двигун видавав неправильний вектор тяги. Та виявилося, що проблема полягала в іншому – на виробництві неправильно з'єднали дроти. Через це комп'ютер ракети-носія неправильно визначав напрямок руху.
Старт ракети-носія Vega під час місії VV16 / Фото Arianespace
“Бразильське фіаско”
На початку "нульових" Україна спробувала отримати власний космічний майданчик, адже до цього часу запуски національних ракет-носіїв відбувалися з російських космодромів або з морської платформи комерційного проєкту "Морський старт".
Маючи власні ракети-носії, Україна вигідно домовилася з Бразилією. Україна забезпечувала наявність ракети-носія "Циклон-4" та будувала стартовий майданчик, а Бразилія займалася створенням власне космодрому зі всією необхідною інфраструктурою.
Космодром мав називатися Алкантара та розташовувався б на узбережжі Атлантичного моря. Така локація була дуже вигідною для запусків ракет, адже до екватора було "рукою сягнути". Навіть французький космодром "Куру" не так вигідно розташований.
Договір був підписаний у 2003 році, та роки йшли, а запусків так і не сталося. Причин тому було багато: політичні потрясіння, економічна криза та "газові війни" з Росією, які не дозволили Україні вчасно виконати свою частину роботи.
Своєю чергою, у Бразилії теж було не все добре: проти космодрому боролися жителі сусіднього селища, були проблеми з екологічними комісіями, а наприкінці Бразилію теж застала економічна криза.
А потім прийшов час Революції Гідності та війни з Росією, яка постачала двигуни для "Циклону-4". У 2015 році Бразилія в односторонньому порядку вийшла з проєкту. Українська мрія про нехай і спільний з кимось, але власний космодром, закінчилася повним фіаско.
"Бразильський проєкт" України не був завершений через втручання Росії, яка змогла вмовити Бразилію зупинити роботу. З однієї сторони шкода, що ми залишилися без космодрому, з іншої – партнер, що так легко нас продав, – це не дуже хороший партнер. Тому позитивне в завершенні також можна знайти,
– говорить Павло Поцелуєв.
Супутники
Україна має досвід й у царині розробки та побудови супутників. Та не дивлячись на наявність спеціалістів, на орбіті довкола Землі перебувають всього лише 2 українські супутники. Обидва – "кубсати", які розробила команда з Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського:
- PolyITAN-1 – перший український наносупутник-"кубсат". Запущений на орбіту ракетою-носієм "Дніпро" 19 червня 2014 року. PolyITAN-1 забезпечив здобуття спеціалістам КПІ важливого досвіду у царині розробки та експлуатації супутників.
Наносупутник призначався для здобуття досвіду, перевірки технологій та тестування наземної інфраструктури.
Український "кубсат" PolyITAN-1 / Фото Wikipedia - PolyITAN-2-SAU – другий український "кубсат", який відправився на орбіту у квітні 2017 року. Ракета-носій Atlas V відправила до МКС космічний корабель Cygnus, на борту якого й знаходився PolyITAN-2. У вільний політ його відправили уже з борту МКС.
На відміну від попередника, другий український "кубсат" був більш уніфікованим. Його завданням було слідкувати за кліматом Землі в рамках проєкту QB50. Для цього на борту наносупутника встановили прилад, який здатний вимірювати характеристики атомарного та молекулярного кисню.
Супутник, розроблений КПІ PolyITAN-2-SAU / Фото Wikipedia
Крім "кубсатів" КПІ, Україні розробила, побудувала та запустила ще кілька супутників. Жоден з них вже не працює.
- "Січ-1" був запущений у 1995 році ракетою-носієм "Циклон-3". Супутник пропрацював 6 років на орбіті: здійснював спостереження за Землею, контролював стан рослинності, вивчав іоносферу та проводив інші наукові спостереження.
- "Січ-1М" – супутник дистанційного зондування Землі, який відправився на орбіту у 2004 році. Зійшов з орбіту у квітні 2006 року. "Січ-1М" допомагав у прогнозуванні землетрусів, вивчаючи події, що передують катастрофі.
- "Океан-О" – спільний проєкт з Росією. Супутник вивели на орбіту у 1999 році. Спектр використання супутника дуже широкий: від складання гідрологічних прогнозів й до вивчення континентального шельфу.
- "Січ-2" – це відносно новий супутник. Він потрапив на орбіту у 2011 році, але вже у грудні 2012 року зв'язок з ним був втрачений. "Січ-2" займався картографуванням поверхні Землі.
- "Мікрон" – невеликий супутник дистанційного зондування Землі. Виведений на орбіту у 2004 році. Пропрацював до 30 вересня 2005 року. Мікросупутник брав участь в експерименті, ціллю якого було створити нову систему орієнтації у просторі завдяки магнітометру.
У кінці 2021 року українське супутникове угрупування має поповнитися третім апаратом, яким стане "Січ-2-30". Його запуск здійснить ракета-носій SpaceX Falcon 9. Доцільність цієї ідеї знавці ставлять під сумнів.
З фінансової точки зору я такої доцільності не бачу. Більшість цікавих нам даних можна купувати в супутникових операторів. Даними розвідки, наскільки мені відомо, з нами діляться Сполучені Штати та Велика Британія. Щоб сказати, чи потрібні нам власні супутники та їхні угрупування, потрібно спочатку визначити, для чого саме вони нам потрібні. Поки адекватної відповіді ніхто не надав,
– розповів Павло Поцелуєв.
"Новий космос"
"Новий космос" – це своєрідний принцип, який змінює "застояні" парадигми. Принцип передбачає надання послуг, а не виготовлення, наприклад, кораблів суто під замовлення.
"Новий космос" – це не стільки про те "чиї гроші". "Новий космос" – це спосіб виконання замовлень,
– розповідає директор з безпеки компанії Maritime Launch Services Ярослав Пустовий.
Для розуміння цього потрібно згадати, як раніше відбувалися космічні запуски до МКС. Наприклад, NASA потребує новий пілотований космічний корабель. Певна компанія будує його, і він переходить у власність NASA, яке оплачує його розробку та побудову.
"Новий космос" передбачає інший підхід. NASA спонукає та допомагає компанії створити власний космічний корабель, яким ця компанія може розпоряджатися як хоче. NASA ж замовляє послугу перевезення, а не сам корабель. Прикладом цьому слугує добре відома компанія SpaceX, яка створила корабель Dragon й може використовувати його як їй заманеться.
Цей новий підхід спонукав появу комерційної космонавтики у всьому світі. "Новий космос" – це розвиток космічної галузі у світі, яка базується на законах вільного ринку.
Старт ракети-носія Falcon 9 з кораблем Crew Dragon / Фото SapceX Flickr
Firefly Aerospace
Компанія Firefly Space Systems була заснована у 2014 році групою "фанатів космосу" та прибічників ідей "нового космосу". Вони об'єдналися, щоб створити власну космічну компанію, яка б займалася виведенням на орбіту легких супутників. Базувалася Firefly Space Systems, звісно, у США.
Ідея створення нової космічної компанії була не новою, адже на ринку вже поставали стартапи, які надихалися SpaceX або Blue Origin. Та цікаво було те, що у Firefly вирішили використати для своєї ракети-носія Alpha доволі нестандартний двигун. Йдеться про так званий aerospike engine – клиноповітряний ракетний двигун.
Такий двигун забезпечує однакову ефективність як біля поверхні Землі, так і на певній висоті, де атмосферний тиск менший. Звичайний "класичний" ракетний двигун не може забезпечити такої ефективності, тому й існує розподіл на "атмосферні" двигуни та "вакуумні". Окрім того, "аероспайк" потребує менше палива.
На превеликий жаль, компанія не довела задумане до кінця. У 2016 році головний інвестор покинув компанію, а у 2017 році Firefly Space Systems оголосила про банкрутство.
Цікаве на сайті Космічне привітання: у Firefly Aerospace підпалили свічки на торті ракетним двигуном – відео
Ракета-носій Alpha компанії Firefly Aerospace / Фото Firefly Aerospace
У цей момент у проєкт втрутилася "українська рука" в обличчі бізнесмена Максима Полякова. Максим скупив більшу частину активів Firefly та став її новим власником (формально активи придбала компанія Полякова EOS Launcher). Так "фенікс постав з попелу" й утворилася компанія Firefly Aerospace.
Максим Поляков за кілька років перетворив збанкрутілу компанію на успішний бізнес-проєкт. Не дивлячись на те, що Firefly Aerospace поки не здійснила жодного запуску, NASA обрало компанію для доставлення на Місяць наукових приладів та демонстративних технологій. Це свідчить про те, що NASA впевнена у можливості компанії розробити та побудувати спусковий апарат.
Уже у 2023 році посадковий апарат Firefly Aerospac під назвою Blue Ghost повинен здійснити посадку на Місяці. Запустить апарат до супутника ракета SpaceX Falcon 9.
У Дніпрі Firefly має власний науково-дослідний центр. Там виготовляють окремі елементи ракетних двигунів та інших частин ракети-носія. Керує ним Олександр Дондік.
Читайте за темою Як у Дніпрі розробляють деталі космічних ракет – розмова з директором Firefly Aerospace Україна
Ракета-носій Alpha на стартовому столі / Фото з фейсбуку Firefly Aerospace
Kurs Orbital
Ця компанія з'явилася на ринку нещодавно та ще не встигла відзначитися запуском або побудовою космічних апаратів. Та її бачення майбутнього космосу дуже цікаві.
Основоположником компанії Kurs Orbital став український бізнесмен та винахідник Володимир Усов. В Україні його також знають завдяки тому, що він обіймав посаду голови Державного космічного агентства у 2020 році.
Компанія була заснована у березні 2021 року. Після року роботи в агентстві та детального аналізу світового ринку, ми з командою дійшли думки, що наступним великим кроком у розвитку космічної індустрії стане саме забезпечення стабільної життєдіяльності людини на орбіті. Для цього необхідно мати системи обслуговування космічних апаратів та майбутніх космічних станцій. Не було б на землі автомобільної та авіаційної індустрії без системи обслуговування. Те саме й в космосі,
– розповідає Володимир Усов 24 Каналу.
Володимир зарекомендував себе як керівник з новим баченням української космонавтики. Він вдихнув нове життя у галузь. Саме за його керівництва Україна доєдналася до програми "Артеміда" (13 жовтня 2020 року були підписані "Угоди "Артеміди"), яка націлена на повернення людства на Місяць.
Читайте за темою Уряд звільнив голову Держкосмосу Володимира Усова
Володимир Усов / Фото mc.today
Kurs Orbital має представництво в Україні (вулиця Бориспільська, Київ) та США. За словами Володимира Усова, представництво у США – це необхідна складова проєкту Kurs Orbital, адже вони націлені саме на американський та європейський космічні ринки.
Ідея використання космічних апаратів, яку пропонує компанія, – не нова, але досі майже нереалізована.
У планах – запустити у космос на різні орбіти апарати, які зможуть обслуговувати інші супутники. Обслуговування може бути найрізноманітнішим: дозаправлення, зведення з орбіти, зміна орбіти апарату, детальний огляд супутника, зведення космічного сміття. Це дозволить значно продовжити термін експлуатації різноманітних супутників.
Про потенціал такої системи говорить відповідний досвід: у 2020 році супутник MEV-1 пристикувався до супутника зв'язку Intelsat 901. Це дозволило продовжити термін служби Intelsat, який до того вже відпрацював 6 років. Тепер Intelsat 901 зможе працювати ще близько 5 років.
Зараз ми працюємо над місією на 2023 рік. Вона буде сфокусована на інспекції супутників з передачею зображень та відеопотоку на Землю. Це дуже важливо для супутникових операторів, щоб зрозуміти реальний стан апарату на орбіті та можливі потенційні проблеми й мати час до них підготуватись,
– розповідає Володимир про першу місію Kurs Orbital, яка буде націлена на низьку навколоземну орбіту.
До 2025 року компанія планує сконцентрувати сили над місією на геостаціонарну орбіту. Туди відправиться автоматичний апарат, метою якого буде збільшення терміну експлуатації геостаціонарних супутників зв'язку.
Kurs Orbital вже має попередні домовленості із супутниковими операторами, проте поки що деталі не розголошуються.
Обслуговування супутників на орбіті за допомогою Kurs One: дивитись відео онлайн
Maritime Launch Services та Ярослав Пустовий
Одним з найяскравіших моментів у "Новому космосі" є спільний канадсько-український проєкт. Основоположником його стала канадська космічна комерційна компанія Maritime Launch Services.
Одним з керівників компанії є українець Ярослав Пустовий. Він почав свою космічну кар'єру ще у 90-х роках XX століття, коли став дублером Леоніда Каденюка під час його польоту на орбіту. Після польоту Каденюка, Ярослав почав працювати в Державному космічному агентстві, де активно відстоював ідею створення повноцінного загону космонавтів України.
Пізніше чоловік переїхав до Канади, де брав активну участь у "космічних" проєктах. Про це детальніше можна буде прочитати в інтерв'ю Ярослава Пустового, яке він погодився дати 24 каналу.
Ярослав Пустовий разом із сім'єю / Фото з особистого архіву
Зараз Ярослав займає пост директора з безпеки компанії. Maritime Launch Services націлена побудувати власний комерційний космодром у провінції Нова Шотландія, Канада. Запуски будуть орієнтовані на полярну та сонячно-синхронну орбіти. Ракетою-носієм, який буде використовувати компанія для виводу корисного навантаження в космос, стане український "Циклон-4М".
Читайте за темою У Канаді побудують космодром для українських ракет
Місцерозташування майбутнього космодрому Maritime у провінції Нова Шотландія / Скриншот Google Maps
Maritime Launch Services з'явилася дуже своєчасно в "житті" України. Фактично, пропозиція компанії у побудові космодрому та використанню українських ракет-носіїв замінила собою "фіаско з Бразилією". Завдяки Maritime ракета "Циклон-4", яку мали використати у Бразилії, стане відправляти вантажі з Канади після певних модифікацій. Наприклад, у модифікованому "Циклоні" замінять двигуни, адже РД-261 постачалися з Росії.
Є кілька питань по цій ракеті ("Циклон-4М", – Техно 24), над якою вони (КБ "Південне") зараз працюють. З того, що готово: це перший ступінь, крім двигунів. Двигуни, вони над ними зараз працюють... Це колишній двигун другого ступеня "Зеніту" й він переробляється, щоб працювати як двигун першого ступеня ("Циклону-4М"),
– розповідає Ярослав Пустовий 24 Каналу.
Найцікавішим у цьому виглядає те, що відбуватиметься з "Циклоном-4М" до моменту запуску. Maritime Launch Services купує ракету-носій, й вона після цього повністю належить компанії. Але до самого моменту старту нагляд та обслуговування ракети ведуть виключно українські спеціалісти. Це необхідно для того, щоб вберегти критичні національні технології від можливості втрати.
Пандемія коронавірусу вдарила по проєкту, тому терміни змістилися "вправо". Та компанія Maritime вже має контракти на запуск корисного навантаження, тому побудова космодрому та запуск "Циклону-4М" – це справа найближчих кількох років. Ярослав Пустовий говорить, що перший запуск слід чекати у 2023 році.
Леонід Каденюк, Леонід Кучма та Ярослав Пустовий / Фото Google Arts and Culture
Думки про майбутнє
Після розвалу Радянського Союзу українська космонавтика не померла. Вона продовжувала функціонувати, використовуючи старі радянські технології та впроваджуючи абсолютно нові.
Галузь пройшла через перипетії економічних криз та політичних потрясінь, але вистояла та стала ще міцнішою. Дещо більшим ударом для українського космосу стала війна з Росією. До цього часу наша космонавтика багато в чому була орієнтована саме на співпрацю із ненадійним сусідом.
Тому зараз триває своєрідний перехідний процес: Україна, відмовившись від співпраці з російською космічною галуззю, шукає нові шляхи та нові можливості. Росія нам не потрібна, а представники Заходу поки не оцінили повною мірою потенціал української космонавтики.
Водночас вчаться й люди, які покликані керувати космічною галуззю України. Іноді з'являються сумнівні ідеї – побудова космодрому на території України.
В Україні неможливо побудувати власний космодром. Будь-хто, хто стверджує протилежне, просто бреше. Єдина можливість мати космодром для наших ракет — співпрацювати з іншими державами. Наприклад, з Канадою,
– говорить Павло Поцелуєв.
Скептично налаштований щодо ідеї космодрому на території України і Ярослав Пустовий.
Поки що на тих технологічних рішеннях, які існують, потрібно кудись скидати перший та другий ступінь. Й поки що немає куди… Страхування скільки буде коштувати! Навіть якщо математика спрацює, хто ж застрахує цей запуск?
– запитує директор з безпеки Maritime Launch Services Ярослав Пустовий.
Також Ярослав нагадує, що "країна, яка проводить запуск, несе абсолютну відповідальність за збитки на Землі чи об'єкти у повітрі". Простіше кажучи, якщо ступінь від ракети-носія кудись падає й щось пошкоджує, то оператор запуску несе за це повну відповідальність. У випадку космодрому на національній території, відповідальною була б Україна.
Та іноді ідеї керманичів перетворюють на успіх. Наприклад, приєднання до програми "Артеміда".
Коли Україна приєдналась до "Артеміди", це було дуже важливо, тому що це символ. Символ того, що ми сказали "О'кей, ми визнаємо можливості цієї програми. Сідаймо разом і дивимося, що у нас є". Дуже багато є точок дотику. Просто треба сідати й дивитись,
– говорить Ярослав Пустовий про те, що ми можемо запропонувати в рамках програми "Артеміда".
Та керівник Alpha Centauri Павло Поцелуєв більш скептично налаштований щодо перспектив України у програмі.
Зараз Україна не здатна запропонувати партнерам в рамках програми "Артеміда" нічого, що б могло їх зацікавити. Коли NASA повідомило про запуск цієї програми, був короткий проміжок часу для перемовин та запитів. Тепер вже запізно. "Угоди Артеміди" не передбачають участі України в програмі, вони лише підтверджують, що ми, як держава, не маємо нічого проти робіт на поверхні Місяця,
– говорить Павло.
Та чи потрібно змінюватися українській космонавтиці? Ярослав Пустовий вважає, що ні.
Я думаю, що українська космонавтика якраз змінюється у правильному напрямку. Так би мовити, "for change",
– говорить Ярослав Ігорович.
Ярослав зазначає, що українська космонавтика завжди була змушена орієнтуватися на ринок. На відміну від тієї ж російської космонавтики, яка завжди сиділа на державному фінансуванні, космос України повинен був "виживати". Тому він й може бути конкурентоздатним у майбутньому. Крім того, Ярослав Пустовий рекомендує "тим, хто приймає рішення щодо космічних амбіцій України все ж таки подумати, щоб відновити пілотовану програму".
Лише після розриву відносин з Росією Україна повністю відійшла від доктрини "пострадянського-російського космосу", яка передбачала орієнтацію на схід, на колишнього партнера. Тепер "український космос" стає дійсно українським. Він орієнтується на увесь світ, а не тільки на пострадянську його частину.
"Український космос" розвивається та вчиться. Вчиться він своїх та чужих помилках. Але головне, що він рухається вперед. "Український космос" живе.