Тиск силовиків, телемарафон та війна: виклики для свободи слова в Україні

На минулому засіданні Верховної Ради звернув увагу колег на проблеми наших журналістів. Історія з убивством Георгія Гонгадзе має схожі риси з тим, що відбувається довкола Bihus.Infо: знову відстеження незалежної преси, знову спроба зробити з журналістів наркоманів і знову в цьому беруть участь правоохоронні органи.

Читайте також Питання "життя і смерті" у відносинах України та США

Як голова парламентського Комітету з питань свободу слова, наголосив на недопущенні схожих подій та закликав Раду взяти ці питання під свій контроль.

Кейси Юрія Ніколова, Bihus.Info, перешкоджання діяльності Михайла Ткача та журналістам в регіонах абсолютно неприпустимі. При цьому мушу поділитися з вами сумним ексклюзивом: це не єдині випадки, коли невидима рука намагається контролювати провідні українські ЗМІ. На жаль.

Але і це не єдиний виклик, із яким ми стикнулися. Хочу звернути уваги на ті проблеми в питаннях свободи слова, про які сигналізують міжнародні організації.

Телемарафон

Коли в грудні я тільки-но перейшов до роботи з медіа в парламенті, найбільшу кількість запитань від журналістів отримав стосовно телемарафону. Я переконаний, що об'єднаний формат виконав важливу роль на початку війни, але зараз до його ефективності викликає все більше запитань.

У лютневій заяві міжнародна організація "Репортери без кордонів" закликала уряд припинити спільний телемарафон "Єдині новини". На думку "Репортерів", Україні варто "повернутися до конкуренції з метою зміцнення плюралізму ЗМІ". Також організація підкреслює, що бюджет на марафон близький до фінансування всього "Суспільного мовника", який має значно більш розгалужену медіасистему.

Цікаво Навіть без українського сліду: як Росія сама знищила "МіГ"

Закриття телемарафону я обіцяти не буду. Банально в нашого комітету немає таких повноважень. Наразі ми працюємо над тим, аби комплексно оцінити ефективність нинішнього формату. Як на мене, потрібні зміни у висвітленні війни та політичного життя країни. Варто залучати до ефірів всі політичні сили (крім проросійських, звісно) у справедливих пропорціях.

Щодо війни, то хочеться на телемарафоні більше чути думки реальних учасників бойових дій. Адже яким би фаховим не був речник, найчесніше про поле бою зможе розказати солдат.

Злочини Росії проти журналістів

Харків, 23 січня. Черговий обстріл з боку Росії невійськового об'єкту, внаслідок чого постраждала журналістка видання "Накипіло" Анна М'ясникова. Вона жива, але має поранення ноги та вже перенесла операцію. Як би цинічно це не звучало, але Анні відносно пощастило. Адже є й ті українські та закордонні медійники, яких Росія вбила.

У жовтні минулого року Національна спілка журналістів України зустрічалася з Європейською федерацією журналістів. Закордонні партнери всіляко нас підтримують, а на тій зустрічі генеральний секретар Європейської федерації Рікардо Гутьєррес наголосив, що "воєнні злочинці з Росії мають бути покарані за злочини проти журналістів та медіа в Україні".

Зауважте Політика США переформатовується, а традиційних партій вже немає

На жаль, Росія вбиває всіх, і журналістів зокрема. Мені наразі відомо про 26 медійників, життя яких забрали російські окупанти. У випадку вище згаданої Анни М'ясникової її врятувала аптечка при собі та вміння надати собі першу домедичну допомогу.

Навчання журналістів по порятунку себе та оточення – це хороша ініціатива, яка може стати в пригоді в будь-який момент. Думаю, це варто масштабувати, аби кожен медійник знав, як діяти після чергового російського обстрілу.

Тиск на медіа

Найгучніша проблема останнього місяця – це тиск на незалежних журналістів. Є найбільш скандальні випадки з Юрієм Ніколовим з "Наших грошей" та Bihus.Info. Є, на жаль, і те, про що широкому загалу невідомо. Останні події демонструють, що тиск на медіа в Україні стає системним.

Про це не мовчать і "Репортери без кордонів" (RSF). Відтак, 23 січня міжнародна організація закликала ретельно розслідувати справи щодо тиску і стеження за журналістами. За словами керівниці відділу RSF у Східній Європі та Центральній Азії Жанни Кавельє, "журналісти повинні мати можливість працювати в Україні без шпигування, стеження чи погроз. Усіх тих, хто нещодавно постраждав від спроб залякування, об'єднує одна спільна риса – робота над делікатними справами щодо корупції, пов'язаної з українськими елітами".

Навіть соромно за те, що ми отримуємо такі меседжі з-за кордону, хоча ще 2 роки тому на шпальтах світових ЗМІ нас подавали як націю-героя. Соромно, але цілком справедливо.

Мене часто запитують щодо того, як такі випадки впливатимуть на бачення України світом. Що ж, сьогодні все дуже непросто із фінансовою та мілітарною підтримкою нашої країни. Повірте, що західні партнери більш радо допомагатимуть нації героїчних людей, а не країні, яка асоціюється з корупцією та тиском на ЗМІ у часи великої війни.

Рекомендуємо Росія і НАТО: нездійсненні мрії про вступ

Що далі?

Найперше – потрібен консенсус усередині. Коли ми остаточно зрозуміли, що тиск на медіа є системним і йде від наших же органів, гостро постало питання діалогу. Разом з колегами ми ініціювали запрошення до Верховної Ради голови СБУ Василя Малюка. Хочемо заслухати його позицію щонайменше стосовно Bihus.Info. Ми не сумніваємося у героїзмі бойових підрозділів служби безпеки, але сумнозвісний Департамент захисту національної державності СБУ вирішив захистити журналістів від нормального життя та роботи. Будемо з цим працювати.

Наразі викликів дійсно багато. За 2 місяці всі не вирішиш, а коли по ходу діяльності постають нові питання, усе це нагадує снігову кулю, яка дедалі більшає.

Але в одному я точно можу переконати: діяльність Комітету з питань свободи слова розблокована і перші результати вже є. Комунікація з журналістами стає регулярною. Ми взяли участь у тому, аби військкори отримали більше доступу до лінії зіткнення. Проблеми, про які я писав вище, також будемо намагатися вирішити. Складно, але нічого неможливого немає.