Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      То, що залишається з дитинства – вічне, – історія скульптора-"костуриста"

      844
      Леонтій Костур
      Леонтій Костур

      Леонтій Костур – художник і скульптор з-під Шаргорода, що створив у Сумах, на Слобожанщині, власну хату-музей та почав працювати у стилі, який назвав власним прізвищем – костуризм. Його переважно глиняні роботи, костури, розповідають про побут і традиції України.

      А почав Леонтій займатися скульптурою після того, як його запросили працювати директором порцелянового заводу просто "з вулиці".

       

      Леонтій

      Леонтій народився в селі Теклівка, що на Східному Поділлі. Він називає найближче до рідного села місто Шаргород малим Стамбулом через розмаїття культур та національностей, яке давало (і дає) йому сюжети, стиль та барви для майбутніх творів:

      Ходили на базар там і бачили різноманітну таку культуру: єврейську, польську, українську, турецька колись там була. І це для мене до цих пір є основою творчості. В якому би матеріалі я не працював, я бачу цей Шаргород.

      Читайте також: Між війною та миром: як живе Троїцька селищна громада

      Після школи Леонтій вирішив поїхати в інше місто навчатися: на вибір мав Одесу, Львів, Харків та Луганськ. Зависокі за вимогами конкурси в Одесі та Харкові і відсутність художнього училища у Львові зупинили його вибір на Луганську. Вступні іспити в училище склав на "трійки", але оскільки закінчив школу з медаллю, був зарахований на навчання. В училищі Леонтій спілкувався виключно українською, завжди сперечався на політичні теми. Каже, що директор ще здивувався, чого б це з "Західної України" їхати до них:

      Ну, вони рахують, що Вінниця – це Західна Україна. Самі вінничани себе західними не рахують, того що вони були при радянській владі і, як би сказати, не приєднувалися до України, вони завжди були Україною. Але так, вони рахують нас, вінничан, західняками.

      У Луганську Леонтій за пів року вивчив російську мову, втім так і не став своїм, передусім через недотримання постулатів радянської "політики партії":

      Вийшло так, що в мене конфлікт завжди виходив чомусь по політичній частині. Мені було тоді 14 років, ніякої політики ніби ж я не знав, але мене з училища вигнали. Вигнали з училища за те, що я говорив те, що думаю.

      Після цього життя Леонтія перетворилося на такий собі пригодницький роман: у пошуках навчання він поїхав до Москви, був у Литві, потім потрапив до складу експедиції, яка розробляла уранове родовище у Красноярську, там заразився енцефалітом, ледь не помер, працював художником у місцевому театрі. Згодом за рекомендацією художниці-постановниці Світлани Ставцевої поїхав у тодішній Ленінград вступати до інституту театру, музики і кінематографії, добре склав іспити. Однак закінчити цей виш він так і не зміг, адже його знову виключили через "політичні розмови". З часом Леонтія Костур-Шаргородського перестали взагалі брати в лави студентів. Так після тривалих поневірянь різними містами України (ніхто не хотів навчати такого "підозрілого" студента або працювати з ним) Леонтій зупинився в Сумах.

      Глина

      Тут він полишив живопис і впродовж 15 років займався бізнесом, аж поки криза та вигорання не нагадали про те, до чого лежить душа. Залишив дружині квартиру, відновив будинок, де зараз мешкає, та, як він сам каже, "випадково став скульптором":

      – Якось я робив шось в дворі. Під'їжджає сюди на "волзі" двоє чоловіків і кажуть: "Ми б хотіли, щоб ви були директором заводу". Я кажу: "Та я ж ніколи на такому підприємстві не працював". А вони: "Ну, будинок ти будував по своєму проекту? Значить, справишся. Треба відновити виробництво сувеніров, кераміка". І отак я попав.

      Так, "з вулиці", Леонтію запропонували очолити Сумський порцеляновий завод, і поки вирішували бюрократичні питання, попросили попрацювати з художниками та скульпторами підприємства. Там митець почав робити свої перші витвори, створивши 12 авторських робіт. Однак діяльність кераміста згодом довелося припинити, бо завод продали, а усіх працівників звільнили.

      Працюю з глиною до цих пір і мені це приємно. Глина дає можливість виражати те, що ти думаєш, напряму. Вона така гнучка, що ти можеш ліпити що завгодно з неї, любу думку, і передавати якийсь такий вираз, щоб воно мало індивідуальний вигляд.

      Леонтій обрав глину не лише через її пластичні властивості, а й доступність і дешевизну цього матеріалу. З глиною технічно подекуди працювати важче, ніж з деревом чи каменем, але водночас є і свої переваги: не треба докладати фізичних зусиль, аби вирізати силует та надати форми вишкрібанням. Хоча у мистецтві керамічної скульптури теж є свої нюанси – приміром, великі скульптури з глини часто немає де випалювати.

      Читайте також: З користю для себе та природи: що таке плогінг і чому це важливо

      Глину, майстерню та піч для випалювання скульптур Леонтію Костур-Шаргородському надає підприємство "Керамейя", яке спеціалізується на виготовленні керамічних будівельних матеріалів. Та взимку митцю все одно доводиться робити паузу в роботі й переходити на живопис – у майстерні надто холодно і працювати неможливо.

      Інколи Леонтій створює скульптури з дерева. Підбирає дерева, що впали, або навмисне зрізає якісь: грушу, липу абощо. Втім, для роботи з деревом потрібно більше фізичної сили, тому протягом року він робить небагато – до п'яти скульптур.

      Костуризм

      Стиль, у якому працює Леонтій, називається "костуризм". Він сам дав назву стилю, сам його започаткував. Коли художник втілюється у своїх творах, він заслуговує на те, аби його прізвище мало свій "-ізм", вважає Леонтій. Хоча в Україні небагато митців, справді гідних цього.

      Донька місцевого скульптора прийшла колись інтерв'ю брати і каже: "В якому стилі ви працюєте оце? Бо я не розумію". А вона сама – мистецтвознавець. Я кажу: "В якому стилі може Костур працювати? В стилі "костуризм"".

      Кожен художник має визначні для власного стилю елементи. Рух пензлем, сила натиску, кольорова гама та багато іншого створюють з безіменного полотна знане. Леонтій стверджує, що у 99 % випадків він безпомилково визначає автора. Так само і з його творами – вони впізнавані: глиняні фігури мають чудернацьку форму, а на полотнах – спалах кольорів.

      Леонтій – українець. Він на цьому наголошує окремо, адже саме національна та культурна самоідентифікація і визначила його художній напрям і стиль.

      То, що залишається з дитинства, – воно вічне. І мало цьому приділяється уваги в дитинстві – іменно те, що дітей повинно оточувати. Спеціальна якась, животворна – середа повинна бути. Іначе вирождається творчість, вирождається нація.

      Скульптура має внутрішній світ та надприродну силу всередині. Емпатійна складова мистецтва є визначальною для кожного митця. До того ж, своє мистецтво Леонтій називає інтуїтивним: як рука та серце поведуть.

      Ну, до мене заходять, кажуть, що є люди, які не розуміють мистецтво, кажуть: "Да, ми не розумієм, що тут зображено, але ми чувствуєм цей дух". Отаке-от відношення простої людини, яка не розуміє. Ну, знову ж таки, це не мені судити, як воно.

      Зазвичай пам'ятник ставлять на честь якогось досягнення або якоїсь втрати. На відміну від музею, де простір визначає культурні коди, поведінку та наповнення, вулиця правил не має. Люди бачать скульптури щодня, а "яка якість скульптури, така якість і громадян", каже Леонтій.

      Читайте також: Ми повинні змінювати Україну самі, за нас це ніхто не зробить

      Скульптор повинен бути як камертон для суспільства. Тому що скульптура ніби вічна.

      Скульптура має велике значення для суспільства і в виховному плані, і в мистецтві. Якщо, допустимо, стоїть десять геніальних, не таких, як в Сумах, скульптур, то тут народяться другі люди. Вони вже будуть знати, що в нас, вони будуть орієнтуватися на ці скульптури. Це не те, що вони так хотять – це так закладено. Того що вони бачать кожний день ці зображення.

      Попри те, що Леонтій Костур-Шаргородський – автор понад 200 скульптур, відомий далеко поза межами Сум, у самому місті не побачиш жодної його глиняної "костури". Суми і досі подекуди "прикрашають" похмурі пам'ятники радянських часів, а рух у напрямі осучаснення міського простору доволі млявий.

       У мене тільки пара дерев'яних скульптур в парку є. Непогані скульптури дерев'яні, вони вже визнані більш-менш, але скромно – там, десь в лісі. Але… Тут ніхто ніколи не поставить мою скульптуру, того що ніхто не прийме такого рішення, бо у нас конкурси, а на конкурси я не вмію робити, того що це бізнес.

      Фундамент

      Послідовників та учнів Леонтій не має, бо не вважає себе професіоналом. До того ж, кожен митець мусить самостійно пройти свій творчий шлях та виявити власну "логіку в мистецтві".

      Утім, не логікою єдиною живиться мистецтво скульптури, іноді воно дарує алогічні сюрпризи, які межують із магією. І хоча Леонтій називає себе "невіруючим", каже, що у процесі творчості з ним траплялися дивні історії.

      Колись Леонтій зліпив скульптуру свого товариша, який відкрив у Сумах музей каменю. Той чоловік тоді нездужав, йому діагностували рак, і в уяві Леонтія він поставав саме таким: лежачим.

      А заходить така жінка – Лінник в нас тут була, і каже: "Чого ж ти його лежачи, ти постав його, просто на ноги постав – і він встане". Я кажу: "Ну, ви розумієте, діло в тому, що це несерйозно вообще. Я в таку єрунду не граюся. Я – невіруюча людина, і щоб я поставив його на ноги і він встав – це не може бути". Вона каже: "Ну, постав все равно, я так хочу, постав його – і всьо".

      Через місяць чоловік одужав.

      Проте у матеріальному плані робота скульптора не така "магічна", адже не приносить значних прибутків. Більшість митців працюють заради ідеї, а Леонтій – бо занадто старий для чогось нового, як каже сам скульптор. Його запрошують на виставки у різні країни, зокрема у США, Австралію, Німеччину, Францію, де він міг би залишитися жити та працювати. Але він проти цього.

      Бо нам скушно жити в Парижі, уже нічого в Парижі нема цікавого. Але ж куди я поїду? І дають квартиру там, і все-все. Отаке наше життя, розумієте? Як я кину оце все? Ну неможливо ж кинути! Можу до Парижа не доїхати, а це все скинуть в яр.


      Його справа – будувати суспільство та виховувати повагу до митців тут, в Україні. Українські скульптори фактично не знайомі між собою, відсутній елемент, який би допоміг порозумітися та творити щось спільне. Об'єднавчим ініціативам заважають бюрократія й інерційність. Наприклад, коли свого часу Леонтій прагнув створити музей української скульптури, йому на заваді стала Спілка художників України. Мовляв, одного лише бажання недостатньо, бо охочих відкрити музей безліч.

      Але свій музей Леонтій Костур-Шаргородський таки створив. Власний музей-майстерню він зареєстрував у 2006 році в Сумах. У хатині, яку він отримав у спадок та де зробив ремонт, зберігаються його картини та "костури". Місцеві жителі давно ознайомились з експозицією і зараз особливого інтересу до музею не виявляють. Та часом приїздять туристи з інших міст України та з-за кордону. Музей не має вивіски, однак він завжди відкритий для охочих за попередньою домовленістю.

      Суми – це берлога така, якась сплячка, і тут дуже важко якісь проекти робити. Хоча є. Там-от роблять, канєшно, то бойові люди, вони мають сили якісь. А тут хочеться працювати, а не боротися.

      Якщо людина помирає в духовному сенсі, її біологічна смерть настає швидше, вважає Леонтій. Саме тому він продовжує працювати, нехай і щороку це стає дедалі складнішим.

      В мене мрія є, що скоро – кінець життя і треба якось померти, щоби не боліло. Бо а що я можу, яка може бути мрія у скульптора в цьому місті, де не може бути місця скульптору? Як тут нема основи, нема фундаменту, щоб мріяти, на чому. Ота мрія, що я оце зробив – оце все моя мрія, розумієте, да?

      Читайте також: "Емаус-Оселя" – не просто тимчасовий прихисток, це сім'я

      Автор: Ukraїner
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук