Що відомо про дирижабль
Це був блискавичний успіх Німецької технології, який із такою ж швидкістю перетворився на одну з найбільших трагедій 20 століття. Катастрофа дирижабля "Гінденбург".
Читайте також: Одне з наймістичніших місць на Землі: які таємниці приховує пустеля Наска
Величне повітряне судно закінчили будувати на фабриці Фердинанда фон Цепеліна в березні 1936 року. Саме Цепелін був ініціатором розробки таких кораблів, через деякий час навіть його прізвище стало синонімом їхньої назви.
Дирижабль був гігантським, – багато хто з інженерів, які працювали над його створенням, не вірили, що він зможе злетіти. Корабель назвали на честь Пауля фон Гінденбурга, тодішнього президента, який невдовзі передав естафету правління Гітлерові.
Пауль фон Гінденбург з Гітлером
Судно було оснащене чотирма надпотужними дизельними двигунами "Даймлер" та газовими балонами об’ємом 190 тисяч метрів кубічних. Сам дирижабль був завдовжки 245 метрів та завширшки 41 метр. Світ ще не бачив повітряного транспорту таких розмірів.
Окрім цього, дирижабль вражав своєю комфортністю. Для пасажирів пропонували окремі двомісні каюти з ліжком і душовою кабіною. У корпусі був розташований ресторан із кухнею та зал зі спеціальним, виготовленим з алюмінію, роялем. Купол цепеліна був облаштований просторими балконами із великими панорамними вікнами.
Як дирижабль був облаштований для пасажирів
Єдиним, але строгим обмеженням для охочих подорожувати в такий спосіб – заборона куріння на борту. Такий запобіжний засіб був зумовлений специфікою пального. У випадку його витоку найменша іскра могла спричинити вибух.
Усі, хто ступав на борт, були зобов’язані здати сірники, запальнички та навіть ліхтарики. Члени команди одягали антистатичний верхній одяг та носили взуття на ізольованій підошві. Проте, навіть такі заходи безпеки не запобігли майбутній трагедії.
Як сталася катастрофа
Упродовж наступного року дирижабль здійснив 37 рейсів до США та Бразилії через Атлантичний океан. Цепелін міг розвивати швидкість до 150 км/годину та долати відстань 15 тисяч кілометрів. Сам переліт Атлантики зайняв 43 години, тож не дивно, що розробники приділили таку увагу зручностям на кораблі.
3 травня 1937 року дирижабль відкривав новий сезон подорожей. Квитки на цепелін придбали 36 пасажирів. 6 травня, через 77 годин після вильоту, "Грінденбург" дістався до Мангеттена. Задля розваги пасажирів та не менш зацікавлених жителів США, капітан підвів корабель впритул до оглядового майданчика Empire State Building. Звідти за дирижаблем із захопленням спостерігали репортери, туристи та місцеві.
Переліт у США
Покружлявши над містом вдосталь, цепелін узяв курс на базу Лейкхерст, де мала б відбутися посадка. Проте саме в цей час над полем вирувала гроза, тож капітан повів судно в напрямку Атлантик-Сіті. Деякий час дирижабль із пасажирами кружляв у цьому районі, поки нарешті не отримав дозвіл на посадку.
О 19:19 годині цепелін знизив висоту до 60 метрів, наступної хвилини з його носа скинули причальні канати. Цієї ж миті біля четвертого газового відсіку спалахнуло яскраве світло і до неба здійнявся вогняний стовп. Вогонь із неймовірною швидкістю почав прямувати до носа корабля, з легкістю спалюючи обшивку дирижабля.
Загоряння "Гінденбурга"
Із землі трагедію знімали та коментували спантеличені журналісти, на місце почали прибувати рятувальники. Нажахані пасажири вистрибували через панорамні вікна, які ще кілька хвилин до цього слугували для них оглядовим майданчиком. Капітан корабля разом із командою докладали усіх зусиль, щоб збільшити шанси на порятунок людей.
Команда "Гінденбурга"
Через деякий час оповитий полум’ям "Гінденбург" опустився на землю. З 97 людей, які перебували на борту, загинули 35. Частина команди на чолі з капітаном опинилася під охопленими вогнем частинами судна. Серед інших під час катастрофи загинув голова компанії "Цепелін", яка і випустила дирижабль, Ернст Леманн. Капітана вдалося врятувати, його тіло залишилося назавжди понівечене наслідками численних опіків.
Розслідуванням аварії негайно зайнялися уряди США та Німеччини. Усі були впевнені, що катастрофа сталася через витік водню. Резервуари з газом міг пробити дріт, який відірвався від каркаса. Таким чином, водень із повітрям утворили вибухонебезпечну суміш, яка могла спалахнути через розряд, що виник у повітрі внаслідок грози. У цій версії слідчих насторожувало лише те, що ніхто з пасажирів та членів екіпажу не відчував характерного запаху, якого надає спеціальна добавка до газу.
Що залишилося від дирижабля
Цей факт породжував сумніви серед населення, тож невдовзі в Німеччині поширилася версія щодо підпалу дирижабля американцями. На це нібито натякав навіть міністр авіації Третього Рейху Герман Герінг. У будь-якому випадку трагедія, яка сталася, надовго зупинила розвиток пасажирських цепелінів і підірвала репутацію водню в техніці.
Інші версії, які вигадувало німецьке правління, також містили натяки на змови та диверсію. Змінювалися лише дійові особи – від комуністів до внутрішніх шпигунів.
Через 60 років після катастрофи до істини докопався доктор Аддісон Бейн, який працював у НАСА. Проаналізувавши відеозаписи та свідчення, він заявив, що матеріал, а саме – сурик та целюлоза, з якого була зроблена обшивка дирижабля, сам по собі вогненебезпечний. Окрім того, обшивка не проводила струму, що призвело до накопичення статичного розряду, який і міг спричинити спалах.
Читайте також: Це було схоже на апокаліпсис: потужний землетрус у Сан-Франциско
Після детального дослідження документів, пов’язаних із катастрофою, було виявлено записи одного з інженерів компанії "Цепелін", який дійшов до схожого із доктором висновку. Ймовірно, уряд Третього Рейху прагнув приховати справжню причину катастрофи, щоб уберегти таким чином репутацію держави. Яка б із версій не була правдивою – сьогодні падіння "Гінденбурга" називають однією з найбільших аварій 20 століття та порівнюють із катастрофою "Титаніка".