Саме тому в освіту та соціальні програми розвинуті держави вкладають величезні кошти, створюють умови для життя та не бояться платити мільйони за створення нових робочих місць. Натомість бідні та неуспішні країни своїх громадян не шанують й роблять все, щоб люди шукали кращої долі десь-інде. Україна, яка нині святкує 30-річчя своєї державності, на жаль, входить до числа останніх.
До теми Нація, що їде: як повернути українських трудових мігрантів додому
Українські гастарбайтери високо цінуються у світі – вони мають репутацію працьовитих і невибагливих людей, з якими здебільшого нема проблем. Ба більше у багатьох сферах країн ЄС вони стали практично незамінними. Під час пандемії COVID-19 питання повернення українських заробітчан на сезонні роботи до Польщі обговорювалось на високому дипломатичному рівні, а, наприклад, Фінляндія направляла до України чартери, щоб відвести українців на північні фронти "битви за врожай".
Статистика свідчить, нині за кордоном постійно перебувають приблизно 2,5 – 3 мільйони українців, так званих "трудових мігрантів". Їх кількість може збільшуватись у кілька разів внаслідок так званої сезонної міграції. Більшість з них їхали зовсім не за "фантастичною кавою" та Віденською оперою.
Ці цифри – вирок для держави. Вони вказують на те, що люди не вірять владі і не бажають бути частиною цього проєкту. А ще – сигнал для можновладців прокинутись та щось вже нарешті робити, адже незабаром може статися так, що молодь поїде шукати кращої долі, в Україні залишаться самі чиновники та пенсіонери, тоді доведеться завозити робочу силу самим – з Афганістану, Росії, Сирії або країн Центральної Азії. Хіба на такий результат розраховує президент Зеленський?