Чому Туреччина відмовляється від російської нафти?
Американські санкції проти підприємства можуть мати серйозний міжнародний ефект і взагалі заблокувати бізнес підприємства у всьому світі. Тож у ситуації, коли потрібно обирати між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним, турецький президент Реджеп Ердоган обирає Трампа. Про це заявив Віталій Портников, інформує 24 Канал.
Читайте також Як Москва з усіх сил маскує провали своєї оборони
Та навіть якби у турецького президента були інші бажання, він ніяк не зміг би вплинути на ринковий характер економіки власної країни, де про прибуток думають власники корпорацій, які навряд чи б хотіли зупинки свого бізнесу через закупівлю підсанкційної нафти. Питання лише в тому, як довго турецькі підприємства відмовлятимуться від закупівлі нафти з Росії.
Тут приблизно та ж сама проблема, що й в Індії. Рішення про закупівлю іншої нафти ухвалюється якраз після того, як стає очевидним, що відкрито нафту з "Лукойла" і "Роснефті" купувати вже не можна.
Однак приблизно така сама ситуація була тоді, коли США запровадили санкції проти інших російських нафтових компаній – "Сургут" та "Газпромнефть". Однак ці компанії продовжують працювати на світовому ринку нафти, але так, щоб їхні покупці не потрапили під санкції.
Саме звідси історія про так званий "тіньовий флот" та різні нелегальні схеми постачання російської нафти, яка у портах Індії або Туреччини вже виявляється "не російською".
До цього часу купувати нафту у "Лукойлу" чи з "Роснефті" просто було набагато безпечні, ніж у "Сургуту" чи "Газпромнефті". Однак безпечно не означає дешевше. Зараз і турецькі, і індійські нафтопереробні підприємства можуть вимагати у цих російських компаній знижки за можливий санкційний ризик та оформлення таких схем, які дозволять і цим компаніям без великих проблем постачати нафту на ринки Туреччини та Індії.
Ринки спрацювали краще за компліменти Трампа
Про Китай вже я навіть не кажу. Як відомо, під час перемовин із головою КНР Сі Цзіньпіном Трамп навіть не згадав про постачання російської нафти до Китаю, хоча перед тим обіцяв запровадити мита для всіх країн, які купують російську нафту й у такий спосіб фінансують війну Росії проти України.
Очевидно, на зустрічі з Сі Трамп усвідомив весь рівень економічної залежності або взаємозалежності США і Китаю, який не дозволяє американському президентові робити якісь різкі рухи щодо Пекіна.
З Туреччиною та Індією набагато легше. Побоювання нафтопереробних підприємств у цих країнах щодо їхньої долі у разі співпраці з Росією є набагато більшими, ніж у Китаю. Цікаво, що на Індію Трамп тиснув відкрито. Щодо Туреччини, то він практично не висловлював жодних зауважень, а навпаки обдаровував Ердогана компліментами, попри тісні взаємини між турецьким і російським бізнесом у всі роки російсько-української війни.
Але закони ринка виявилися для Ердогана і Туреччини переконливішими, ніж будь-які заяви й компліменти Трампа. Тільки от ці ж самі закони ринка нагадують нам, що отримувати нафту з Росії зі знижкою і потім виробляти преміальні нафтопродукти з цієї нафти – теж величезна спокуса.
Зауважте Добрий знак для України після зустрічі Сі й Трампа
Тож можна очікувати ситуації, коли Туреччина замислиться про те, якими можуть бути схеми співробітництва з Москвою для нелегального постачання російської нафти, щоб не боятися санкцій. Але в будь-якому разі для того, щоб сформувати такі схеми, потрібний певний час. Весь цей час Росія зазнаватиме збитків за ту нафту, яку не вдалося поставити на турецькі нафтопереробні комбінати.
Що найважливіше у санкціях?
Ну і, звичайно, залишається сподівання, що Захід усвідомить, що недостатньо просто запроваджувати санкції проти Росії. У санкціях найважливіше – це стежити за тим, як їх виконують. Адже, наприклад, країни Глобального Півдня якраз зацікавлені в тому, щоб санкції обходити й разом з Росією випрацьовувати вигідні фінансові можливості. Таких схем за час російсько-української війни створили чимало.
Я вже не кажу про те, як десятиріччями обходять західні санкції такі країни, як Іран чи Венесуела. Деякі країни розглядають їх як альтернативні джерела постачання російської нафти, тому що схеми там працюють ефективніше, а Захід їх не так уважно відстежує.
Це теж може бути серйозним внеском у завершення російсько-української війни – стежити за тим, щоб санкції працювали.