Однак святкування 9 травня не завжди було помпезним, пише у статті для Neue Zürcher Zeitung Соня Морголіна.
Читайте також: Яку правду замовчує вислів "ніхто не забутий, ніщо не забуте" 9 травня
В останні 70 років офіційне ставлення до Дня Перемоги в Росії змінювалося в залежності від потреб влади та ідеологічних установок. У 1947 році, через два роки після закінчення Другої світової війни, Сталін оголосив 9 травня звичайним робочим днем. Схоже, він боявся армії та самосвідомості учасників війни. До того ж травмованому і голодному населенню більше нічого не повинно було нагадувати про минулі страждання та жахи, нагадує автор публікації.
За Путіна критичний розгляд пакту між Гітлером і Сталіним, подій війни і військових злочинів крок за кроком обмежувався, а іноді сприймався як злочин. У центрі офіційної культури пам'яті опинилася тисячолітня російська держава зі своїми перемогами, які повинні були виправдати старі образи ворога і нові геополітичні посягання. Спогад про Другу світову війну все менше пов'язувався з ветеранами і болем трагедії, йдеться у публікації.
"Путін вміло вписує свою агресивну зовнішню політику в культуру пам'яті. Так, висвітлення тем російського вторгнення до Криму і "звільнення" Донбасу від "українських фашистів" супроводжується мовними і візуальними символами Другої світової. Водночас все зрозумілішим стає те, що держава не виконує свої завдання перед населенням (свідченням цьому є недавня трагедія у Кемерові). (...) Але у свята неприємності повинні бути забуті. Сучасні винищувачі намалюють в небі над Кремлем російський триколор. І знову Захід будуть залякувати таємною суперзброєю, невидимою армією тролів і зловісними кібервійськами. І царюватиме вічна перемога, принаймні на телеекранах", – робить висновок журналістка.
Читайте також: Правда і маніпуляція: як припинити спекуляції на перемозі у Другій світовій війні?