Про це у своєму відеоблозі "Скажений світ" розповів журналіст Іван Яковина.
Читайте також: "Ідеї абсолютно ідіотські": чому від Росії новорічні подарунки мають бути такими, що вбивають
За його словами, передумов для такого підняття було завше достатньо: багаті надра, чудові умови для розвитку туризму, спокійний і роботящий народ. Однак "світле завтра" ніяк не наступало і диктаторам доводилося чимраз шукати нових виправдань для своїх невдач. У випадку Болівії джерело бід було "очевидне" – відсутність виходу до моря пояснює і бідність, і залежність від експорту сировини, і ницість системи управління країною.
Усі диктатори в перервах між актами казнокрадства і знищення опозиції активно промивали населенню мізки під гаслами на кшталт "а було б у нас море..." Тож за якихось сто років вихід до океану став загальнонаціональним фетишем, а головним святом народу – День моря. Місцеві економісти писали тонни книг про "сухопутне прокляття" Болівії, а замучені буденністю і бідністю болівійці щиро вірили, що саме вихід до моря – панацея від усіх бід,
– пояснив журналіст.
Чинний президент країни, соціаліст Ево Моралес, морську тему підхопив з надзвичайним ентузіазмом, що, як зазначає Яковина, для нього більш ніж характерно. Дві його головні економічні ідеї – легалізація коки і націоналізація нафтопромислів – нічим не покращили добробут населення, тож тут на стіл і виклали головного козиря: у всіх бідах винна географія.
Ідеї Моралеса про легалізацію коки і націоналізацію нафтопромислів не подіяли
Моралес, як досвідчений і класичний популіст, у своїх промовах на тему виходу до моря вибудовує такі логічні конструкції, що просто стає очевидно: будь яка країна без хоч би клаптика узбережжя приречена на відсталість і бідність. І геть не зрозуміло, як взагалі можуть існувати такі країни, як Австрія чи Швейцарія.
Відео повного випуску блогу Івана Яковини "Скажений світ" за 1 січня 2019