Другий раунд непрямих переговорів між Вашингтоном і Тегераном у Женеві завершився без угоди. Про це пише Юрій Федоренко.
Читайте також У Берліні – з Москви: як колишній топменеджер "Газпрому" формує порядок денний на Заході
Що відбувається між Іраном та США?
Іранський міністр закордонних справ Аббас Аракчі заявив про "порозуміння з ключових питань", але одразу ж обмовився: це не означає швидкої домовленості. За даними джерел The Wall Street Journal, Іран після крайнього раунду переговорів взяв два тижні, щоб підготувати свої пропозиції США. Але не факт, що ці два тижні йому дали.
Віцепрезидент США Джей Ді Венс коментує ситуацію без зайвих реверансів: Іран, мовляв, не готовий визнати червоні лінії президента Дональда Трампа. А ці лінії конкретні: повна відмова від збагачення урану, обмеження ракетної програми, припинення підтримки регіональних проксі.
Тегеран тягне час. Вашингтон демонструє інструменти. У відповідь верховний лідер Алі Хаменеї говорить про можливість "потопити американські кораблі". Трамп згадує бомбардування іранських об'єктів у червні 2025 року як доказ серйозності намірів.
Подальші сценарії вже проглядаються. Або пауза ще на два тижні, або обмежений удар – спроба США змінити баланс і примусити противника до поступок. Велика війна з перспективою наземної операції та прямої ставки на демонтаж режиму аятол також є у просторі варіантів.
Не так давно Трамп заявив, що зміна режиму в Ірані була б "найкращим, що може статися". Хаменеї відповів, що президент США не може повалити Ісламську республіку. У цій словесній дуелі обидві сторони говорять не лише одна до одної, а й до власних суспільств і союзників.
Чому Росія так переймається Іраном?
Удар по Ірану – це не лише про Іран, це ще й про Росію. Тегеран давно став важливим тилом для Кремля: технологічна співпраця, виробництво "Шахедів", військово-морські навчання, договір про стратегічне партнерство. У Вашингтоні це розуміють. Республіканець Дон Ріттер нещодавно прямо сказав: "Падіння ісламістського режиму в Ірані було б величезною поразкою для Путіна". У США дедалі частіше порівнюють два режими – московський і тегеранський. Якщо один із них почне хитатися, це стане сигналом для іншого: історія прискорюється.
Тому реакція Кремля показова. Замість гучних заяв про підтримку союзника – обережні заклики до "стриманості". Що особливо симптоматично, заклики насамперед до самого Тегерана. Це звучить абсурдно і водночас принизливо: союзник демонструє лояльність до Вашингтона!
Бо в Москві розуміють: поразка Тегерана – це мінус один опорний стовп антизахідної осі, це слабша позиція на переговорах, це менше ресурсів, менше простору для маневру, менше психологічної впевненості.
Усе, що зараз відбувається довкола Ірану, неминуче впливатиме на українсько-американсько-російські контакти в Женеві. Геополітика – це система сполучених посудин. Тріщина в одному місці знижує тиск в іншому. Чергова поразка Тегерана автоматично ослабить позицію Москви.
Втім, не варто забувати, що основу переговорної позиції України формують не авіаносці в Перській затоці, а лінія бойового зіткнення. Ми щодня її посилюємо і не плануємо зупинятися на досягнутому. Демонтаж недоімперій – процес довгий. Але happy end неминучий: тиранічні режими з ядерним арсеналом рано чи пізно зникнуть – це єдиний шлях до виживання людства. Працюємо над цим.