Україну можуть залишити за дверима: який план Москва і Вашингтон готують після Абу-Дабі

Москва їде в Абу-Дабі з двома завданнями щодо України. Перше: миру вона не хоче, і склад її делегації це підтверджує. Друге – важливіше: зробити так, щоб статус переговорів про Україну визначала домовленість Росії і США. Це чистий трек холодної війни, коли дві наддержави домовляються над головами тих, про кого домовляються. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Європа в цій схемі поки зависла, і неясно, чи вона самостійний гравець щодо України, чи гість на чужих переговорах. 9 листопада Єврокомісія, за даними російських медіа, підтвердила, що ЄС буде в Абу-Дабі, а Пєсков того ж дня заявив, що Європи за столом не буде. 

Трамп тим часом пообіцяв "велику, прекрасну угоду", яка може стосуватися "усієї Європи", Кушнер виклав під неї план нової архітектури безпеки, а Радослав Сікорський відповів, що домовленість про Україну і Європу через їхні голови "насправді неможлива". Щоб зрозуміти, чим закінчиться ця штовханина біля дверей, треба подивитися, куди веде маршрут після Абу-Дабі.

Делегація з "першопричинами" і ядерним питанням

Офіційний порядок денний скромний: енергетичне перемир'я, Чорне море, обміни полоненими. Це технічний стіл, і Москва охоче його накриє, бо він нічого їй не коштує. Перше завдання видно з того, кого вона везе. Делегацію знову очолює Володимир Мединський, той самий, що в Стамбулі й Женеві замість умов читав лекції про "історичні корені" війни. В ISW це прочитали однозначно: Кремль не має наміру вести переговори добросовісно. Мединський везе "першопричини", а це вимога переписати безпеку цілої Європи, а не лише лінію фронту.

Друга половина рамки – ядерна. 7 листопада Пєсков назвав склад делегації, і вперше в ній – Сергій Рябков, головний переговорник російського МЗС з ядерних озброєнь і стратегічної стабільності. Прецедент уже є: у лютому, на полях тристороннього раунду в Абу-Дабі, росіяни й американці обговорювали майбутнє ядерного контролю саме тоді, коли спливав останній договір СНО.

Пєсков сформулював і рамку. Принцип "неподільності безпеки", коли безпека однієї країни не забезпечується за рахунок іншої, лишається ключовим у позиції Москви. Це доктрина ультиматуму 2021 року, у просуванні якого, як нагадує ISW, брав участь той самий Рябков. Тут і друге завдання: Україна для Кремля не предмет угоди, а привід говорити зі Штатами як рівний з рівним. А рівня Москва лише в одному: в ядерному арсеналі.

Два проти двох

Тепер про американську рамку. Кушнер пропонує постійні консультації, кризові лінії зв'язку, військову прозорість і "взаємні заходи зі зниження ризиків ескалації" між Росією і Європою. CNN одразу помітило, що це може насторожити Європу: Москва давно вважає ескалацією саму присутність НАТО на сході континенту.

Це вже звучало. У січні 2022 року письмова відповідь США на російський ультиматум пропонувала саме взаємні заходи прозорості й відмову від наступальних ракет в Україні. Вашингтон тоді навіть погоджувався обговорити "неподільність безпеки". Російську делегацію на переговорах зі США в Женеві тієї зими очолював Рябков. Москва ту пропозицію відкинула і менш ніж за місяць почала вторгнення. Тепер на стіл повертається та сама мова, тільки ще м'якша.

Ось чому Європа їде в Абу-Дабі передусім рятувати себе. "Взаємні заходи" Кушнер адресує Росії і Європі, а не Росії і Україні. Отже, на кону не лише Донбас, а й бригади НАТО в Литві та Польщі. Так за столом складаються дві пари. З одного боку Вашингтон і Москва, які говорять про архітектуру. З другого – Київ і європейці, які говорять про гарантії.

Кушнер прямо пише, що жодна країна не матиме вето на вибір іншої, а НАТО лишається центром оборони Європи. Це правда, і союзу США з Росією ніхто не укладав. Але переговори виграє той, чиєю мовою їх ведуть. А мова "взаємних заходів" належить Москві з 2021 року.

Шеньчжень: клуб, де кожен отримає своє

Головна подія місяця може відбутися не в Абу-Дабі. 18 і 19 листопада Трамп розраховує зустрітися з Путіним і Сі на саміті АТЕС у Шеньчжені, і Пекін уже визнав, що веде про це переговори. Формат ще не погоджено. Якщо зустріч відбудеться, це буде перша тристороння зустріч лідерів трьох найбільших ядерних держав. І кожен повезе додому своє.

Трамп отримує тему, яка пояснює, навіщо він там. Він сам сказав, що зустріч потрібна, щоб поговорити про ядерну зброю й денуклеаризацію. Ядерна угода звучить як місія миротворця, а не як рукостискання з агресором.

Путін отримує клуб. Аляска дала йому червону доріжку, Шеньчжень дасть місце поруч і з Трампом, і з Сі, у форматі трьох наддержав. А ордер Міжнародного кримінального суду в Китаї не діє: Пекін юрисдикції МКС не визнає.

Сі отримує сцену. Усе це відбувається в Китаї, і Пекін стає господарем розмови про світовий порядок. Директорка китайської програми Stimson Center Сунь Юнь сформулювала точно: Китай хоче картинку, але не ціну.

Зеленський уже попереджав, що не хоче "Ялти 2, 3, 4", і просив, щоб Абу-Дабі відбувся раніше за Шеньчжень. Так і сталося. Але черговість не гарантує ваги.

До чого доїдемо в Маямі

Маршрут має й кінцеву зупинку. 14 і 15 грудня Трамп приймає саміт G20 у своєму гольф-клубі Doral під Маямі, і Путін отримав запрошення. Якщо приїде, це буде його перший візит до США з 2015 року, не рахуючи Аляски. 

Певності тут немає: ще у вересні Bloomberg писав, що Путін, найімовірніше, пропустить американську двадцятку.

Мій прогноз простий. Абу-Дабі дає технічне перемир'я щодо енергетики й на морі. Шеньчжень дає ядерну рамку і спільне фото трьох лідерів. Маямі, особисто чи через розмову, дає Путіну повернення до столу Заходу. На кожній зупинці Росія щось отримує, а Україна щоразу чує, що її питання "в роботі".

Для Києва звідси випливає одне: гарантії для України мають бути зафіксовані до будь-якої розмови про нову архітектуру Європи, а не стати її пунктом. Пара "Київ і Європа" поки що єдина противага парі, яка говорить мовою 2021 року. Якщо вона розпадеться, Маямі стане не самітом двадцятки, а підсумком трійки.