Три основи свободи

Цінності – не те, про що ми говоримо, а те, за що ми готові боротись. Принципи – те, що ухвалюють не на папері, а керуються з власної волі.

Про головне Росія впритул підійшла до ракетних дуелей з Україною: хто вийде з них переможцем

Як виявилось, Героїв серед нас є багато, і вони щодня помирають. Ці чоловіки та жінки платять дуже високу ціну, щоб припинити звірства, воєнні злочини, геноцид, який перетворився на перманентну боротьбу проти української ідентичності й триває століттями. Вони та самопожертва громадян у всіх її проявах змушує світ не відвертатись від великої кривавої рани в центрі Європи.

Я хочу говорити про три права та три надії для моєї країни, яка проходить темні часи з гідністю. Україна сповнена болем, але він стане безсенсовим та нестерпним без надії. Мої три надважливі права: життя, освіта, вибір.

Життя

Після Другової світової війни всі переможці сіли за стіл та погодились, що 75 мільйонів жертв – то занадто, щоб жити далі у світі, де право має лише сила. Повага до суверенітету, самовизначення, недоторканість кордонів – як базова безпекова рамка для задекларованих згодом прав людини.

Так і мало бути, якби одного з переможців теж судили за злочини. Ці принципи розтоптані у 2014 році в Криму, а міжнародне право, як виявилось, не було кому захистити та зупинити наступну дію цієї глобальної трагедії. В результаті ми маємо міста, знищені до фундаментів, масові поховання та громадян, які втратили все, натомість отримали травму, з якою доведеться жити поколінням.

Міжнародні інституції виявились слабкими, а дипломатія не могла спрацювати в умовах пошуку компромісу між жити та померти. Між цими двома станами немає нічого. Пустка і пастка. Щоб захистити право на життя в майбутньому, потрібно жорстко покарати за злочин агресії Російську Федерацію та лідерів, які ухвалювали рішення та виконували його. Вони розпочали війну на знелюднення, знищення, знекровлення України.

Для цього варто втікати від заяв до реальних кроків щодо заснування спеціального трибуналу проти злочину агресії. Правникам, які ламають списи про абстрактні нежиттєздатні процедури, заблоковані правом вето, необхідно стати візіонерами нової системи стримування та противаг.

Якщо ми витратимо ще вісім років на дискусії щодо прийнятних компромісів, то вже нашим дітям доведеться йти на війну. Я сподіваюсь, що до 75-річчя Загальної декларації з прав людини такий трибунал буде створено.

Радимо Захід поставив Росію "на розтяжку", і в Кремлі це добре зрозуміли

Війна – це таке життя. Ми шукаємо та опитуємо свідків воєнних злочинів та злочинів проти людяності за кордоном для наступних процесуальних дій правоохоронців. Це величезна аудиторія людей, які втратили все. Але однією з найпоширеніших думок є про норму війни. Те, що вбивають невинних цивільних, вичавлюють їх з країни напередодні зими, катують, для багатьох виглядає нормою. В Україні не буде захищено право на життя, поки не буде покарано Російську Федерацію та Путіна з усім російським істеблішментом. На жаль, і абсолютна більшість російського суспільства стала співучасником злочину. Тому вони всі, як платники податків повинні сплачувати ціну через репарації.

Освіта

Те, що підживлює надією, – це наші діти. Загиблі воїни будуть жити вічно у своїх дітях. Вони зазнають не лише травми від розлуки з рідними та домом, іграшками і подушкою, яка пахне дитинством, а і страждатимуть від втрати системного доступу до української освіти. Знищення критичної інфраструктури – не лише про світло, тепло, воду та фізіологічні наслідки, а і про значну шкоду цілій генерації.

Вони будуть мудрішими, ніж ми, після всього пережитого. Але вони заслужили вигравати не лише боротьбу за виживання, а і конкуренцію за розвиток. За будь-яких умов боротьба за якісну освіту повинна тривати в умовах війни.

Вибір

Ми інші. Протягом війни стало очевидним, що українці багато років тренувались брати участь в управлінні та власне боролись за своє право вибору, голосу. Воля до перемоги і боротьби не народжується через страх, вона є в готовності до сміливої дії. Ви її не побачите в російському суспільстві. Вони не мають ані досвіду демократичного управління, ані прагнення до нього. Ми тренували свої м'язи свободи в новітній історії з 90-х.

Цікаве Чому війна в Україні – не "війна Путіна" і як росіяни могли її зупинити

Україна – чи не єдина, яка провела повноцінно референдум про незалежність. Всі майдани були про права людини, а не гроші. Це суспільство участі, яке саме себе захистило від потенційно авторитарних режимів. Це суспільство, яке має оголений нерв та відчуває несправедливість на фізичному рівні. Мільйони громадян стали переселенцями та біженцями. Всі вони мають право голосу та повинні бути почутими.

Парламентські і місцеві вибори будуть, але чи зможуть мільйони безпечно голосувати – залежить від держави та суспільства. Це їх дорога додому також. Якщо ви досі читаєте українські новини, ви є частиною українського політичного простору, тоді ваше право голосу матиме наповнення та сенс.

Жінки, які рятували своїх дітей та їх ментальне здоров'я, не можуть втратити права балотуватись. Ми повинні також вже сьогодні думати та працювати над поствоєнним відновленням прав і свобод.

Авторитарний режим напав на демократичний, тому ми маємо досить аргументів для партнерів, чому вони повинні йти в світовій коаліції з нами, а не Росією чи Північною Кореєю та Іраном. Ми інші. Мої три надії: демократія участі, безпека, правосуддя.