Як Україна змінює оптику вступу в ЄС?

На перший погляд, це може здаватися рутинною зміною посадовців, але якщо придивитися уважніше, ми маємо справу з чітким індикатором трансформації самого підходу до євроінтеграції України. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Крісла міняються – підходи залишаються: чому політичні перестановки не дають результату

Ольга Стефанішина – юристка за фахом, одна з найпослідовніших адвокаток нормативної гармонізації українського законодавства з acquis ЄС. За її каденції Кластер 1 – "Основи" (верховенство права, незалежність судової влади, боротьба з корупцією, права людини) був визначений як головна точка зосередження зусиль у контексті набуття членства в Європейському Союзі.

При цьому, саме Кластер 1 – попри його критичну політичну важливість – єдиний з усіх, який не має чітко визначених стандартів acquis, натомість вимагає глибоких змін інституційної якості держави. Це не лише юридичні зобов'язання, а й питання довіри, культури врядування, відповідності європейським цінностям.

Стефанішина стала уособленням цієї логіки, активно просуваючи міжвідомчу координацію, механізми оцінки виконання політичних критеріїв та структурну підготовку до переговорного процесу з ЄС. Об'єднання її посади з посадою міністра юстиції у 2024 році стало символічним акцентом: головне – відбудова системи на основі ціннісного ядра європейської інтеграції.

Проте з призначенням Юлії Свириденко прем'єр-міністеркою ми чуємо вже іншу риторику. Президент України Володимир Зеленський прямо заявив: оновлення уряду має ґрунтуватися на "досвіді підтримки українського виробництва, українського підприємництва". Це – зміна оптики.

Тарас Качка – не юрист, а економіст. Його експертиза – зона вільної торгівлі, експортна стратегія, митні процедури, економічна дипломатія. За його плечима – погодження та перемовини щодо Угоди про асоціацію, вирішення торгівельних суперечок з ЄС та країнами-членами.

Його бачення євроінтеграції – не як нормативного марафону, а як економічного ресурсу, що має бути використаний тут і зараз. І саме тому його призначення – не випадковість, а маркер переходу до економічної фази євроінтеграції.

Як Україна змінює своє позиціювання на стабільного економічного партнера?

Я вважаю, що ця трансформація – не ізольований український феномен. Починаючи з 2023 – 2024 років, ми спостерігаємо чітке згортання "демократичного ідеалізму" у зовнішній політиці Заходу, передусім США, на користь геоекономічного прагматизму.

США дедалі рідше артикулюють очікування щодо нової якості української судової системи чи завершення конституційної реформи. Натомість у фокусі – стійкість економіки, гарантії для інвесторів, дерегуляція, прозора приватизація. Запуск Ukraine Development Fund, нові ініціативи Американської корпорації з фінансування міжнародного розвитку (DFC), інструменти економічного відновлення – усе це формує іншу логіку: Україна як стабільний економічний партнер, а не лише країна з "правильними" законами.

Навіть в архітектурі переговорного процесу з ЄС відбувається переоцінка акцентів. Формально Кластер 1 лишається фундаментальним. Але фактична динаміка зосереджена у сферах Кластерів 2 – 5:

  • технічна гармонізація (Угода АСАА),
  • доступ до внутрішнього ринку ЄС,
  • енергетичний ринок (Додаток XXVII),
  • цифрова інтеграція, транспорт, митниця.

Водночас відкриття Кластера 1 гальмується політично – зокрема, Угорщиною. Це створює ситуацію, коли очікування запуску переговорів буксують через політичне блокування, а решта кластерів потребують конкретних техніко-економічних рішень вже сьогодні. Вони – не менш складні й не менш дорогі для впровадження.

Ця логіка – "менше декларацій, більше очікувань результату" – стає новою парадигмою. Замість фокуса на юридичній відповідності, в центрі – економічна результативність: стимулювання експорту, залучення інвестора, доступ до спільного ринку, модернізація виробництва.

Рекомендуємо Альтернативи немає: які переваги Україна отримає від вступу в Євросоюз

Яка євроінтеграція потрібна українцям?

Влада дедалі виразніше демонструє, що хоче показати конкретні результати євроінтеграції у форматі, зрозумілому кожному громадянину – а не зводити процес до звичних "паперових реформ" на Грушевського, 12 чи Рильського, 10, або ж до низки тренінгів, відряджень і семінарів для обмеженого кола фахівців з директоратів.

Євроінтеграція перестає бути внутрішньодержавним технократичним проєктом – і має набути характеру загальносуспільного ефекту.

Саме тому такі історії успіху, як долучення України до зони роумінгу ЄС, отримують особливе символічне значення. Це не лише про інтернет і тарифи – це про відчутну інтеграцію у повсякденне життя, це "Європа в кишені", яку можна виміряти гігабайтами і рахунком за мобільний. Це приклад, як один із пунктів Кластера 3 про цифрове суспільство та конкурентоздатність на ринках стає якісною зміною споживацького досвіду мільйонів українців.

Саме таких ефектів – конкретних, практичних, зрозумілих – очікує сьогодні суспільство. І саме на це робить ставку оновлений уряд: від гармонізації – до вигоди; від законопроєктів – до щоденних зручностей. Чи означає це відмову від реформ у сфері правосуддя чи боротьби з корупцією? Ні. Але ці реформи поступово переходять у фазу технічної реалізації, стають предметом програмної бюрократії, а не великої політики.

Україна, схоже, входить у нову фазу євроінтеграції – від відповідності критеріям до реалізації вигод. Якщо попередній етап це були зобов'язання, реформи, адаптація норм, то нині – це експорт, виробництво, економічне зростання на основі інтеграції в ринок ЄС.

Призначення Тараса Качки – це не просто зміна особи на посаді. Це політичне повідомлення: Україна – не лише на шляху до ЄС, вона хоче бути його необхідною, економічно вигідною частиною.

Саме ця зміна логіки – від нормативної до економічної – може стати ключовою у наступному етапі вступу України до Європейського Союзу.