Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Україна та Сирія: як дві країни демонструють провал західної демократії

      -
      Демократії України та Сирії: що не так і хто "допомагає" / Getty Images

      В країнах Заходу, в поточних політичних та суспільних дебатах, все частіше та сильніше відчуваються просто апокаліптичні страхи.

      Очікування якихось остаточних планетарних катастроф – від епідемії коронавірусу до всесвітньої економічної катастрофи, від невідворотного забруднення екології до світової війни – одночасно ядерної, хімічної та бактеріологічної. При цьому, парадоксальним чином, західні (й, перш за все, європейські) політичні кола так само, як і широке суспільство, сприймають поточну політичну та гуманітарну катастрофу цілком спокійно й беземоційно. А вона, ця катастрофа – хіба що не найстрашніша з часів Другої Світової війни. Ні, йдеться цього разу не про Україну та гібридний напад Росії на Крим та Донбас. Кремль встиг розв'язати набагато масштабнішу бійню – сирійську. Й по всьому світі не чути ніяких протестів, не збираються ніякі демонстранти, аби зажадати припинення російського нападу на сирійців. Втім, так само, як і на українців.

      Читайте також: Які країни наймогутніші в світі, – USNews

      Україна та Сирія – певно, найкращі ілюстрації повного провалу західних демократій та їх глобального політичного і морального падіння. Але, якщо в українському випадку принаймні деякі європейці ще сяк-так тримаються, утримують санкції та підтримують українців бодай навіть через нового президента, то війну на винищення, яку розв'язав проти сирійців Кремль та його підопічний, диктатор Башар Ассад разом з ісламістським режимом Ірану, здається, вирішили просто не помічати.

      За даними ООН з сирійської провінції Ідліб лише протягом минулих двох місяців були змушені бігти світ за очі майже 600 тисяч людей– через наступ військ "осі Москва-Тегеран-Дамаск". Бойові літаки армії Асада та російських ВПС цілеспрямовано бомбардують школи та лікарні, систематично знищують інфраструктуру міст та населених пунктів. Мета цих атак саме така – змусити тікати населення останніх сирійських провінцій, які ще утримуються повстанцями. Саме населення, не повстанців, як таких, оскільки їх визнали "неблагонадійними".

      Наразі, коли сирійські, іранські та російські вояки готові взяти столицю провінції, біженців звідти може побільшати – за очікуваннями ООН, їх буде більше мільйона. Це ті, хто намагаються уникнути страшенної різні, яку готують солдати Асада, іранські головорізи та російські найманці.

      Альянс автократів

      Кілька тижнів тому Москва своїм вето в Раді Безпеки ООН не допустила продовження міжнародної гуманітарної допомоги Сирії. Ні на Кремль, ані на його союзників не чиниться наразі жодного інтернаціонального друку, тож навряд чи можна очікувати, що вони змінять свою поведінку. Вважати, що Путін раптом "зрозуміє" та відгукнеться на заклики – це така ж сама наївність, як і у випадку з балачками про "подивитися йому в очі й він зрозуміє, що треба закінчувати війну з Україною".

      Але цього разу ганьба для вічно й класично "глибоко занепокоєних" європейців є набагато глибшою – тому, що ніхто інший, як турецький автократ Реджеп Ердоган, здається, виявився єдиним, хто вирішив протиставити себе Асаду та його "патронам". Звісно, підозрювати його в благородному вмотивуванні не слід – він переслідує власні цілі. Те, що турецька армія нещодавно дала бій сирійській армії та переколотила купу солдатів Асада – це реакція на обстріл турецьких військових баз асадівськими вояками, а не намагання врятувати сирійське цивільне населення.

      Але, якими б мотивами не переймався Ердоган – так чи інакше саме турки, а не європейці чи американці, дали бій. Турецька армія в Ідлібі має, за умовами, про які домовилися Путін із Ердоганом, слідкувати за дотриманням режиму припинення вогню – режиму, який насправді є такою ж фікцією, як і будь-які домовленості, яких нібито сягають з російськими агресорами на Сході України – наприклад, про "розведення" військ. Нещодавня погроза Ердогана не допустити наступ військ сирійського режиму, таким чином, звучить не вельми переконливо. Тому що, хоча він та Путін тотально не довіряють один одному, загалом вони погоджуються між собою в бажанні поділити вплив у регіоні. Військова конфронтація з Росією навряд чи стоїть в планах Ердогана.

      В цьому "альянсі автократів" у Путіна – значно кращі "козирі" на руках. Після того, як він встановив свій контроль над Сирією, тепер він заходився розбудовувати свій вплив у Лівані,  Лівії та Судані. Путінське нахабство в Сирії переконало дрібних диктаторів та "польових командирів" в усьому регіоні, на кшталт лівійського генерала Хафтара, в тому, що під його крилом їм буде затишно та безпечно.

      Важливо! НАТО розділився на дві організації, – Politico

      Ой, не буду горювати – буду торгувати!

      А що ж Захід? Як завжди. Замість того, щоб цілеспрямовано та монолітно дати відсіч кремлівському "верховному правителю", з ним ввічливо розкланюються. Схоже, путінську Росію за будь-яку ціну, навіть із заплющеними очима, намагаються вважати "партнером", який докладає свою частку до збудування світової стабільності та досягнення миру. Й ніхто не хоче бачити, що ворогування саме з західними демократіями й є основним виправданням існування путінського режиму, самого Путіна, який вирішив повернути світ до часів дзеркального протистояння двох таборів. Так йому легше й так він, можливо, сподівається виправити "найстрашнішу геополітичну катастрофу XX сторіччя" - розвал СРСР.

      Його намагання якомога більше ослабити Захід підштовхує його до союзів із силаму будь-якого напрямку, які мають такі ж самі наміри, навіть, якщо – як в випадку з Іраном – йдеться про традиційних геополітичних супротивників Росії. Путін не збирається розривати ці союзи, аж допоки Захід не буде маргіналізовано глобально – або настільки корумповано (теж за допомогою кремлівських грошей), що він так чи інакше танцюватиме під його, путінську сопілку.

      Західним демократіям, здається, стало просто байдуже на те, що вони втрачають свої глобальні лідерські позиції та свою моральну репутацію – але, принаймні, загроза подальщого знищення їх внутрішньої стабільності за допомоги нової біженської кризи повинна якось їх все ж таки розбурхати, змусити відмовитися від власної пасивності. Про повернення біженців до Сирії не може наразі й мови йти – поки там царює Путін та його кат Асад.

      Навпаки, рано чи пізно до Європи полине нова хвиля біженців із цього регіону. Тому що країни, до яких побігли основні їх маси, вже не в змозі їх утримувати. Лівану загрожує державне збанкрутування, Йорданія ледве-ледве може розмістити всіх, хто туди потрапив. Туреччина, яка прийняла в себе 3,5 мільйонів сирійців, "зачинила двері". Тобто, нинішні, нові біженці з Ідлібу, яких очікується більше, ніж півтора мільйони, просто не знають, куди їм бігти. І їм це чудово підкажуть російською мовою: "в Європу".

      Аби змінити становище в Сирії, слід було б накладати масивні санкції не лише на Іран, а насамперед – на Росію. Слід було б продемонструвати Путіну: двічі на одні й ті ж граблі європейці наступати не мають наміру, організована Кремлем в 2015-2016 роках хвиля біженців до Європи більше не спрацює. Але де там! Замість ізолювати та викривати – Путіна радісно приймають та ручкаються з ним, роблячи вигляд, що його слова про "прихильність до політичного вирішення" сирійської проблеми – то є свята правда. А російських танків, бомбардувальників, артилерії – "їх там нєт".

      Тому не дивно, що є великий сумнів у тому, чи здатен Захід взагалі ще на прояви волі та сили. Але, якщо не здатен – тоді він теж стає винен в обох трагедіях: як в українській, так і в сирійській. В сирійській – більше, але хтозна, що станеться завтра?

      Рекомердуєм: Путін підриває суверенітет України, – Der Spiegel 

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук