Українець, який відшукав унікальний скарб Стародавнього світу

У 1971 році Борис Мозолевський був позаштатним працівником Інституту археології. Уже три роки як брав участь в експедиціях, тож цілковитим новачком його назвати було складно.

Його відкриття допоможе зберігати енергію, знищувати ракові пухлини та очищати воду. Читайте про українця, який став всесвітньо відомим науковцем сучасності

Робота в нього була непостійна, тому доводилось підпрацьовувати ще й кочегаром.

Курган "Товста Могила" (на околиці міста Орджонікідзе, тепер Покров Дніпропетровської області) в Інституті археології називали безперспективним, тож серйозних грошей на експедиції не виділяли. Однак Мозолевський продовжував роботу над ним.

Згодом гроші виділив товариш Мозолевського – Григорій Середа. Із Мозолевським він підтримував дружні стосунки вже кілька років — відтоді, як той почав їздити у свої перші експедиції до промислового району в Орджонікідзе. Там Середа був керівником тресту, де добували марганцеву руду. Він сам обожнював археологію, окрім того був досить впливовою людиною. Відповідно, команда дослідників Мозолевського отримала і кошти, і техніку, а до розкопок залучили навіть професійних шахтарів.

Навіть з такою допомогою роботи було чимало. Висота кургану 8 метрів, діаметр – 60. Але копати треба ще нижче – могили цариці і царя розташовувались на глибині понад 8 метрів від рівня степу. Археологи прокидалися о 5:30 ранку, робочий день тривав 16 годин, і так щодня, без вихідних.

Люди дубіли на морозі, глохнули від реву важкої техніки, не вмиваючись падали в ліжко, аби вранці знову навпочіпки шукати скарби. Нарешті перші знахідки — прикраси воза і похоронної кінської збруї. На допомогу прислали нових працівників. Ще глибше віднайшли камеру з царицею в сукні із золотими пластинками, руки та шия в прикрасах. Експедиція, яку всі називала безперспективною, вже мала з чим повертатись.

Зробив те, що інші називали неможливим! Читайте, як українець розшифрував писемність майя

Вирішальними були розкопки центральної могили, де Мозолевський сподівався знайти головні скарби. Однак, заглянувши, зрозумів – його випередили. До головного поховання царя мародери проклали хід. Погріб був розграбований. Це, зрештою, й не дивно: переважно, всі поховання дійшли до нас розграбованими ще стародавніми племенами, козаками чи чорними археологами.

Неподалік, відгортаючи шар мулу від ґрунтових вод, археолог об щось подряпався. 21 червня 1971 року, о 14 годині 30 хвилин у руках Бориса Мозолевського заблищала пектораль. Чомусь коштовність поклали не на тіло царя, а біля входу до підземелля. Завдяки тому, що обвалилася частина склепіння камери, шедевр сховався від грабіжників.

Мозолевського поспіхом, заднім числом, зробили штатним працівником, надали звання. Загалом, він дослідив 150 курганів, сотня з яких — скіфські. От тільки жоден з них так і не зміг перевершити знахідку першої експедиції.

Що відомо про Скіфську пектораль?Скіфська пектораль – це унікальна прикраса, яка датується 4 століттям до нашої ери. Золота пектораль важить більше кілограма, і є одним із найцінніших артефактів, які археологам вдалося знайти на території України.


Скіфська пектораль

Пектораль була нагрудною прикрасою скіфського царя. На думку вчених, в ювелірних майстернях Афін або Пантікапея її виготовили ​​грецькі майстри на замовлення скіфської знаті як дипломатичний дар.

Пектораль місяцеподібної форми має три яруси:

- на верхньому по центру розташований головний сюжет парадної нагрудної прикраси: двоє напівроздягнених чоловіків, розтягнувши хутро на руках, готуються до якогось таїнства;
- загалом, верхній та нижній яруси оздоблені фігурами тварин та скіфських слуг;
- середній ярус оформлений фігурами птахів серед квітів.


Витончені деталі Скіфської пекторалі

Золота Скіфська пектораль зберігається у Музеї історичних коштовностей України у Києві і належить до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.