Хто піде, хто залишиться, кого призначать, кого повернуть. Ці питання важливі. Особливо під час війни, коли від конкретної людини на конкретній посаді справді можуть залежати життя людей, забезпечення армії, відносини з партнерами і ситуація на фронті. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Що конкретно має змінитися після зміни людини?
Міністр змінюється. А що відбувається із системою? 18 серпня Верховна Рада повернулася до роботи після перерви. А кандидатури повноцінного міністра оборони досі немає.
Генерал Євген Хмара виконує обов’язки керівника відомства, але існує правова проблема: він військовослужбовець, тоді як за чинним законодавством міністр оборони має бути цивільною особою. Для повноцінного призначення Хмарі доведеться залишити військову службу. Або державі доведеться змінювати правила, які свого часу запроваджувалися в межах наближення до стандартів НАТО.
Паралельно вже понад місяць тривають дискусії про Михайла Федорова. Після його відставки люди вийшли на вулиці. Сам Федоров говорить, що готовий повернутися до Міноборони, якщо таке рішення буде ухвалене. У суспільстві досі обговорюють причини його звільнення, його конфлікт із попереднім головкомом та реформу оборонних закупівель.
І все це відбувається тоді, коли перед Міністерством оборони постає низка викликів: забезпечення армії, закупівлі озброєння, мобілізація, взаємодія між Міністерством оборони і військовим командуванням, співпраця з міжнародними партнерами й підготовка до надзвичайно важкої зими.
Чим протести 2026 року відрізняються від торішніх?
Про дещо цікаве порівняння з минулим роком: у 2025 році українці також виходили на вулиці. Але тоді була дуже конкретна причина і дуже конкретна вимога. Йшлося про рішення, яке загрожувало незалежності НАБУ і САП. Люди вимагали його скасувати.
Тобто, існував зрозумілий ланцюг: рішення влади – проблема, яку воно створює – те, що потрібно змінити.
У 2026 році все трохи складніше. Протести почалися після відставки Михайла Федорова. Потім серед вимог з’явилася відставка Олександра Сирського. Далі почали звучати інші прізвища та інші претензії. І проблема тут точно не в тому, що українці виходять на вулиці. Навпаки.
Для країни, яка веде важку війну, надзвичайно важливо зберігати суспільство, здатне ставити владі незручні запитання. Але суспільний тиск стає значно сильнішим тоді, коли за вимогою прибрати конкретну людину є відповідь на питання: а що ми хочемо змінити в самій системі?
Питання полягає у якісних змінах української обороноздатності. Що має змінитися в Збройних силах і процесах мобілізації? Можна нескінченно сперечатися про те, хто ефективніший. Але в нас залишається проблема мобілізації. Залишається питання реформування Збройних сил. Залишається питання взаємин усередині війська. Залишається необхідність зрозумілої концепції того, як має змінюватися армія після переходу на корпусну систему.
Де в цій історії Верховна Рада?
Ми дуже часто говоримо про Банкову. Про президента, міністрів, головнокомандувача. І значно рідше запитуємо: а де парламент?
Саме Верховна Рада має контролювати уряд. Саме депутати голосують за призначення міністрів. Саме вони повинні вимагати від майбутнього міністра оборони пояснити його бачення мобілізації, закупівель, забезпечення армії, захисту неба та співпраці з військовим командуванням.
Але парламент уже багато років сприймається як інституція, суб’єктність якої постійно ставиться під сумнів. Верховна Рада переживає велику кризу. Парламент не є субʼєктним сповна. Проблема глобальна: політична конструкція потребує системності.
Якщо люди виходять на вулицю, бо не бачать іншого способу домогтися реакції влади, можливо, проблема не лише у вимогах протестувальників.
Можливо, проблема ще й у тому, що політичні інституції, які мали б цей запит підхоплювати, не виконують своєї функції достатньо ефективно.
І тут виникає ще один парадокс: Михайло Федоров формально не має державної посади, але залишається впливовою фігурою, дає інтерв’ю, продовжує міжнародні контакти і залишається частиною великої політичної дискусії.
Андрій Єрмак уже не очолює Офіс президента, але знову з’являється у публічному просторі, зустрічається з військовими і, за оцінкою Клочка, залишається людиною, до якої дослухається президент.
Євгеній Хмара фактично керує Міністерством оборони, але повноцінно призначити його на цю посаду за нинішнього статусу не можна.
А парламент формально має величезні конституційні повноваження, але ми знову сперечаємося про те, наскільки він реально здатний ними користуватися. Тобто формальні посади і реальний вплив дедалі частіше існують ніби у двох різних політичних реальностях, і це точно питання не одного кадрового рішення.
І це точно не означає, що ми повинні мовчати про проблеми в армії, корупцію, мобілізацію, закупівлі чи помилки влади. Але, можливо, нам самим час зробити наступний крок. Ми вже вміємо вимагати відставки. Тепер треба навчитися вимагати результату.