У нас – війна, Росія – агресор: ветеран АТО емоційно звернувся до українців

Ту реальність, в якій братній народ обстрілює наших бійців зі своєї території, продовжує перекидати свої загони і техніку. Паралельно при цьому розповідаючи про мир і дружбу.

Цікаво! Залаштунки війни: хто з відомих українців допомагає армії

Мене нерідко запрошують на інтерв'ю чи прямі ефіри, під час яких все частіше запитують, а що далі. Як здобути перемогу тут і зараз? Ну добре, не зараз, а через два роки. На цьому хочу окремо зупинитись.

Дивіться повний випуск "VETERANO блог" Леоніда Остальцева: відео

Я прийняв той факт, що війна йде не тільки на Сході, але й у мирних містах нашої країни. Там ворог – це терористи і росіяни, із якими розправляються наші круті ЗСУ та інші військові формування. Тут це проросійські посіпаки, типу "портнових", "шаріїв", "медведчуків" та іншої когорти колаборантів.

Вони скуповують телеканали, створюють цілі партії та впливають на молоді і не дуже уми наших земляків, які, на жаль, не хочуть розбиратися у складних питаннях, натомість шукають прості рішення та відповіді.

Я розумію і приймаю той факт, що бойові дії та інформаційна війна у нас не просто надовго. Це на все життя, на все моє життя.

Якщо хтось із вас, шановні глядачі, має ілюзії з приводу того "хотят ли русские войны", як писав класик, то відповідь однозначна: хочуть і роблять все для того, щоб вона продовжувалася, при цьому не забуваючи називати нас то братами, то хохлами, то бандерівцями і навіть нацистами.

Підтвердженням моїх слів будуть численні заяви російського президента про те, що розпад СРСР – це трагедія. Ну і постійні нагадування про територіальні претензії Росії до України.

Російський президент Володимир Путін

Далеко ходити не треба, ось пряма мова Курта Волкера, який є американським дипломатом і який донедавна був спеціальним посланцем адміністрації Дональда Трампа у справах України: "Росія має стратегічну мету, яка ще не досягнута – їй потрібно, щоби в Києві з'явилася влада, що буде догідливою, послужливою для Москви. Або щоб Україна розпалася. Але я вважаю, що більш бажаний для Росії варіант – це контроль".

Цю думку фактично підтверджують люди Путіна. Буквально перед записом цього блогу вийшло інтерв'ю Владислава Суркова, колишнього помічника російського президента.

З-поміж іншого він наговорив про те, що "України немає, є українство" і що "Донбас не заслуговує такого приниження", як повернення до її складу. Потім додав, що насправді вважає, що "України немає поки що. Але з часом вона все-таки буде."

Утім підкреслив, мовляв, без Росії все одно не обійтись, цитую: "Примус силою до братських відносин – єдиний метод, що історично довів ефективність на українському напрямку. Не думаю, що буде винайдено якийсь інший".

Владислав Сурков

Ну якщо і це для вас не доказ, то просто подивіться російське телебачення з їхніми "скабєєвими", "кисельовими" та "соловйовими". І тим, які думки та позиції відносно України вони пропагують. Хоч дивитись на це притомній людині боляче, я розумію.

Та якщо ж після перегляду ви відчуваєте, що "якось не все однозначно", то, напевно, ви така людина, яка не розуміє терміну "причинно-наслідкові зв'язки". Тут я нічим не допоможу, вам краще тоді до терапевта або просто переїхати. Наприклад, в Європу, бо в Росії вам навряд чи сподобається.

Я ж сприймаю реальність, якою вона є. Де триває війна із Росією – і я не боюся називати речі своїми іменами. Де ця війна надовго – і я буду брати у ній участь у тому форматі, в якому можу зараз.

Я буду говорити правду про тих, хто зраджує землю, за яку загинули вже понад 4,5 тисячі наших солдатів, хто зневажає наші цінності. Я буду роз'яснювати людям, що Портнов і Медведчук – це зло. Зло, яке відкрито пропагує російські тези нашим глядачам.

Я буду робити свою справу якісно і максимально круто, щоб показувати, що якщо ветерани щось роблять, то роблять це чесно, від душі і при цьому завжди несуть відповідальність за свою роботу, свої вчинки та свої слова.

Зверніть увагу! Відповідь ветерана Шарію: як АТОвець започаткував власний бізнес

Ну а якщо почнеться двіж, то мій запис у військовому квитку – "резерв першої черги" – робить мене автоматично піхотинцем славетного 1 батальйону 30 механізованої бригади, і я їду вже на інший фронт.

Але при цьому всьому, мені здається, коли ти усвідомлюєш, що відбувається довкола, коли сприймаєш реальність, стає легше. Мені легше. Адже я можу зробити вибір – жити саме в такому форматі, і саме тут і зараз.

Леонід Остальцев

І мені здається, що кожному із нас треба зробити цей вибір і відповісти собі, чи готовий або чи готова я жити у такій реальності? Навіть якщо ні, це теж чесно, і є варіанти, що робити з цим.

Наприклад, еміграція. Чому ні? Будь ласка – це і є ваша свобода, свобода вибору, свобода так жити. Але якщо ви кажете собі, що хочете залишитись тут, у такому форматі як є – welcome to the club. Роботи дуже багато, але і відпочивати теж треба.

Важливо! Українські спортсмени, які підіграють російській пропаганді: антирейтинг

Поясню, чому це важливо. Ми так зациклюємося на всьому лайні, яке відбувається в нашій країні, на тактичних програшах, що забуваємо найголовніше: ця війна – не спринт, а марафон. В цій війні переможе той, хто буде готовий йти до кінця, і йти дуже і дуже довго.

Так от, я чесно поговорив із собою, і визначився – я готовий. Не бачу іншої альтернативи. А ви готові? Просто подумайте про це. Часу вдосталь. Попереду ціле життя спротиву росіянам на всіх можливих фронтах.