Якими могли б бути українці, якби не Голодомор-геноцид 1932 – 1933 років, 24 канал, спираючись на дослідження науковців, розібрав у проєкті "Голод і мор: пам'ять поколінь".
Важливо Трупи збирала підвода, а їжу відбирали активісти: історія родини, яка пережила вбивство голодом
Для чого був потрібен Голодомор
У 1928 році керівництво Радянського Союзу оголосило курс на колективізацію — приватні селянські господарства мали об'єднатись у колективні господарства державної власності. У селян не мало лишатись свого майна – все мало бути спільним. Натомість кожному селянину нараховували певну кількість трудоднів, за відробіток яких платили натуральним продуктом.
Трудодні переважно були мізерними та позбавляли селянина можливості прохарчувати себе й свою родину.
Більше про це "Помру, але в колгосп не піду": актор Ігнатуша розповів, як вижила родина мами в Голодомор
Насадження такої системи викликало природній спротив в українських селян. Тому у колгоспи їх почали заганяти силою. Утім, війна з незгодними та активна політика "розкуркулення" спротиву селян не зламала.
Тож радянська влада, формально дозволивши виходити з колгоспів, посилила економічний тиск на селянство. Для тих, хто відмовлявся вступати в колгосп, встановлювали більші податки, запроваджували штрафи і стягнення. Зрештою, у 1932 році року понад дві третини українських селянських господарств в Україні були вже в колгоспах. Завдяки цьому, як визначають в Інституті нацпам'яті, радянський режим отримав один з інструментів контролю за селянами та зміг здійснити злочин Голодомору. Який мав знищити здатність українців до спротиву, переконують історики.
Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирали 28 тисяч осіб, щогодини — 1168 осіб, щохвилини — 20.
Визнання Голодомору геноцидом українців / Інфографіка 24 каналу
Цей злочин змінив долю кількох поколінь українців. Голодомор, як зазначив у коментарі 24 каналу голова Інституту національної пам'яті Антон Дробович, став потужним інструментом терору. Але не єдиним.
Людей залякували. Було мало інформації, про те, що відбувається. Людей, які не виконували накази, заарештовували і розстрілювали. Або такі люди безслідно зникали. Діяла потужна цензура, і про події тих часів не можна було вільно ані писати, ані говорити. Реалізовувався цілий комплекс заходів, направлених на організацію геноциду. На міжнародній арені реалізовувалась політика дезінформації,
– пояснює він.
Якби не цей злочин, українці зараз були б інакшими – менш травмованими, успішнішими та щасливішими.
Українців було би більше
За даними Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, якби не було голоду в 1932 – 1934 роках, чисельність населення в Україні зараз була б більшою приблизно на 9 мільйонів осіб.
Дослідження показало, що Україна зазнала значних людських втрат внаслідок голоду протягом трьох років. Втрати через надсмертність, тобто через перевищення смертності її природного рівня, в Україні внаслідок голоду у 1932 – 1934 років становлять 3,9 мільйона осіб. Із загальної кількості втрат 93% припадає на сільських жителів.
Крім того, за підрахунками демографів, загалом, через падіння рівня народжуваності під час Голодомору, Україна недорахувалась 600 тисяч немовлят.
Українці поводились би інакше
Доктор політологічних наук Микола Обушний та кандидат психологічних наук Тетяна Воропаєва у 2009 році опублікували результати дослідження, яке стало чи не першою спробою зрозуміти психологічні наслідки трагедії Голодомору.
Вони опитали 1000 учасників, яким було від 1 до 7 років у роки подій Голодомору. Це дослідження показало вищий рівень конформізму, тривоги, фобічних реакцій, поведінкового уникання та внутрішніх конфліктів у тих, хто пережив Голодомор, ніж у тих, хто не жив на територіях, охоплених голодом.
Дослідники масових травм Брент Безо та Стефанія Меггі у 2015 році оприлюднили дослідження, яке показало особливості поведінки та світогляду нащадків жертв Голодомору.
Вони, зокрема, включають у себе:
- нераціональне накопичення / зберігання надлишкових запасів їжі;
- неспроможність позбутися непотрібних речей;
- значне фокусування на їжі;
- переїдання та постійне занепокоєння виживанням.
Нещодавно ЗМІ оприлюднили результати дослідження психологічних наслідків Голодомору в Україні, яке підтримали Науково-освітній консорціум із вивчення Голодомору (HREC) та Канадський інститут українських студій.
Найвагомішими результатами цього дослідження є:
- родини, чиї предки сильніше страждали під час травматичних подій, частіше уникають оповідання історій про Голодомор;
- ті, кому бракує інформації про травматичні події, що відбувалися під час Голодомору, частіше мають негативні особисті установки щодо цієї трагедії: уникають самої теми та знецінюють події того часу;
- світоглядні переконання та стратегії поведінки сучасних українських родин багато у чому пов'язані з травматичними факторами Голодомору. "Діти завжди мають бути добре нагодовані", "треба робити заготівлі та консервації, в домі завжди має бути запас їжі", "владі не можна довіряти", "звідси треба втікати, бо нічого доброго тут не буде" – це установки, які покоління українців винесли з тієї трагедії. Так само як і розчарування у державі та переважання важливості потреб сім'ї над потребами громади.
Українці мали б більше власних історій успіху
Голодомор позбавив українців можливості реалізувати себе та зробити внесок у розвиток найрізноманітніших галузей соціокультурного та економічного життя.
За даними Інституту національної пам’яті, близько 1,5 мільйона дітей до 10 років загинули внаслідок штучного голоду. Наскільки талановитими вони були та у яких професіях могли б досягти успіху, ми вже ніколи не дізнаємось.
Крім того, потрібно зважати, що для того, аби загубити потенціал розвитку, не обов’язково знищувати фізично. Іноді достатньо вбити у людині фахівця, позбавивши можливості реалізувати себе у професії.
Нижче – лише кілька прикладів того, як знищували українську інтелігенцію.
Цікаво За 50 грамів золота купили 50 грамів зерна: історія родини, яка втратила все під час Голодомору
Фавст Лопатинський
Цей театральний актор, майстер трюків, кіносценарист, педагог та режисер "Березолю" та ВУФКУ вважався улюбленим учнем Леся Курбаса.
Фавст Лопатинський (у першому ряду – другий справа) у складі акторського складу "Березолю" / Фото з Вікіпедії
Вони познайомились у 1915 – 1916 році під час окупації Галичини російськими військами та багато років разом працювали на різних сценічних майданчиках. За Курбасом Лопатинський переїхав до Києва. Від початку заснування "Березолю" долучився до мистецького об'єднання як актор, режисер і керівник однієї зі студій театру.
У 1926 році Лопатинський залишив театр і перейшов працювати на Одеську кіностудію ВУФКУ. Він починав працювати разом з Олександром Довженком та міг би стати ще однією легендою українського кіно.
Але у 1931 році, після виходу на екрани одного із найвідоміших фільмів режисера "Кармелюк", у пресі Лопатинського розкритикували за "романтизацію минулого" і націоналізм. Після цього він втратив можливість знімати художні фільми – лише документальні та агітаційні картини – але міг писати сценарії.
У 1932 році створив сценарій фільму "Україна". Він містив сцени присвячені хлібозаготівлі, які дуже прозоро нагадують події Голодомору. Згодом його на кілька місяців заарештують за цей сценарій, після звільнення працювати в кіно він уже не міг. За кілька років – у 1937 році – Лопатинського заарештували повторно та розстріляли, як "ворога народу". Лише за 30 років він був посмертно реабілітований.
Євген Черняхівський
Український хірург Євген Черняхівський був одним з плеяди медиків, які значно випереджали свій час як ідейно, так і технічно.
Український хірург Євген Черняхівський / Фото з Вікіпедії
Свою практичну діяльність розпочав у Києві як лікар-інтерн хірургічного відділення Олександрівської міської лікарні. Молодий хірург швидко завоював авторитет у колег.
У травні 1905 року на засіданні Товариства київських лікарів він доповів про унікальну операцію – зашивання рани серця. Від моменту операції пройшов рік, пацієнта обстежив майбутній професор Микола Стражеско, який переконався в позитивному результаті операції.
У 1915 році Черняхівський опублікував результати експериментальної трансплантації нирки на тваринах. Згодом на базі цього досвіду його учень Юрій Вороний вперше провів операцію з трансплантації нирки молодій жінці.
Перед початком Першої світової війни він отримав звання професора. Із початком бойових дій спочатку ледь не у цілодобовому режимі оперує у військовому госпіталі на Печерську, а з 1916 року, у зв'язку з погіршенням військової ситуації, очолює пересувні лазарети поблизу лінії фронту.
Там Черняхівський, завдяки своєму новаторському мисленню, впроваджує практики, які дозволяють запобігати розвитку правця в результаті забруднених поранень. При найбільш критичних пошкодженнях він уперше використовує трансплантацію кісткової тканини, причому, як правило, з повним приживленням. Крім того, йому немає рівних у хірургічному лікуванні судинних уражень – він безперервно вдосконалює унікальні методики, пропонує хірургічну нитку з новими якостями.
Після війни Черняхівський завідував хірургічною клінікою, обіймав посаду директора Київської державної медичної академії та очолював курс на українізацію медичної освіти. Разом із братом-гістологом Олександром Черняхівським створили перші медичні підручники українською мовою для студентів.
Однак у 1929 році яскрава кар'єра Черняхівського різко обірвалась: його брат Олександр за наклепом ГПУ був заарештований та став жертвою репресій. Євгена Черняхівського негайно звільнили з посади завідувача кафедрою та позбавили можливості працювати. Він мав привілей "померти своєю смертю", однак протягом останнього десятиліття життя вже не мав можливості рятувати життя.
Важливо Ховали борошно у волоссі, аби прогодувати дітей: чуттєва історія родини, що пережила Голодомор
Павло Григорович
Український авіаконструктор, творець першого гідроплану почав створювати літаки ще під час навчання у Київському політехнічному інституті. Аби зробити свої моделі досконалішими, він перед закінченням КПІ поїхав до бельгійського міста Льєжа, щоб вивчити аеродинаміку і теорію двигунів.
Дмитро Григорович / Фото з сайту КПІ
Після повернення розробив кілька моделей, які привернули до нього увагу Федора Терещенка. Ця родина була серед ініціаторів створення КПІ і його меценатів. Федір також навчався в Київському політехнічному інституті і мріяв стати авіатором. Він запросив Григоровича до співпраці і невдовзі на світ з'явилися два їхні спільні спортивні аероплани — Г2 і Г3. Конструктором і основним виконавцем усіх робіт був Григорович, меценатом — Терещенко.
За роки Першої світової війни конструкторське бюро Григоровича створило понад 10 типів гідролітаків. Вони вироблялися в США, Великій Британії, Італії та Франції за проєктами, які продав за кордон Тимчасовий уряд Росії.
У 1917 році заснував власний дослідний авіабудівний завод. Під час голоду в Петрограді перебрався із родиною до Києва, а потім – до Одеси. У 1919 році працював у Катеринославі, Сімферополі, Севастополі.
За його участю спроєктовано перший радянський винищувач І-1, а за рік — І-2. У 1925 році конструктора призначили керівником відділу морського дослідного літакобудування на Державному авіаційному заводі №23 в Ленінграді.
1 вересня 1928 року Григоровича звинуватили у шкідництві, назвали зрадником та заарештували. Його ув'язнили до Бутирської в'язниці. Протягом 1929 – 1931 років він працював у ЦКБ-39 (перше з "Дослідно-конструкторських бюро", яке використовувало працю ув'язнених авіаконструкторів та інженерів). Там, у застінках, разом із Миколою Полікарповим, вони створили винищувач І-5.
10 липня 1931 року Григорович отримав свободу, але радянська влада так і не визнала його невинуватість. Влітку 1938 року Григорович помер від лейкемії.
Павло Гащенко
Селище Костянтинівка на Харківщині було батьківщиною відомого українського кобзаря і лірника Павла Гащенка. Він втратив зір в 11 років, перехворівши віспою, та почав кобзарювати. Ця частина культурної спадщини українського народу після Голодомору була частково втрачена.
Був представником Харківської школи кобзарів. За спогадами односельчан, мав близько десяти учнів, яких навчав традиціям співу.
Він кобзарював у Краснокутському та Богодухівському повітах, часто бував у Харкові, за запрошенням також їздив у міста на Полтавщині та Чернігівщині. На батьківщині користувався величезним авторитетом. Його часто запрошували на громадські заходи, весілля, похорони, сімейні урочистості.
До приходу радянської влади був дуже популярним серед української інтелігенції. Після – серед інших українських кобзарів та лірників зазнав переслідувань комуністичним тоталітарним режимом. Помер Павло Гащенко у рідному селі від голоду в 1933 році.
Порфирій Мартинович
Цей живописець, фольклорист і етнограф був автором багатьох самобутніх портретів національних типів українських селян.
Він став одним з перших в українському мистецтві ілюстраторів поеми Котляревського "Енеїда", зобразивши античних героїв у подобі знайомих йому полтавців.
У 1877 році за визначні успіхи в малярстві Порфирій Мартинович отримав велику срібну медаль Петербурзької академії мистецтв / Фото з Вікіпедії
Одночасно з мистецькою діяльністю Мартинович займався дослідженням традиційної народної культури, зокрема, збирав і записував український думний епос. Художник став ініціатором створення Красноградського краєзнавчого музею, де і працював з 1922 по 1933 рік науковим співробітником.
Коли у 1932 році на Красноградщині розпочався голод, Мартинович намагався підтримати нужденних. Весь свій гонорар роздавав селянам. Помер від голоду 15 грудня 1933 року у рідній хаті.
Пам'ятаймо жертв Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років. У пам'ять про понад 7 мільйонів вбитих українців закликаємо усіх запалити "свічку пам'яті", поставити її на підвіконні о 16:00 27 листопада та вшанувати загиблих хвилиною мовчання.