Так починалась історія дитинства матері відомого українського актора, співака та режисера Олександра Ігнатуші. Про трагедію їхньої родини він розповів у рамках проєкту 24 каналу "Голод і мор: пам'ять поколінь".
Зауважте Особиста історія про Голодомор: 24 канал шукає героїв для нового проєкту
Забрали все, навіть теплі речі
Мама Олександра Ігнатуші народилась у 1925 році в селі Трипілля, що фактично за 50 кілометрів від столиці України. Їй було 7 років, коли почався геноцид українців.
Вони були селянами. Про заможність не йшлося. Бідна робоча родина,
– пригадав актор.
У їхній дім, як і до інших українців, прийшли буксирні бригади та витрусили все. Актор пригадує, що люди їх називали "червоними мітлами" – вони приходили з залізними палицями, якими протикали піч, грубу, долівку та город. Всюди шукали приховане зерно та їжу.
Винесли все – навіть пакетик з кукурудзою відібрали. Дивно й не зрозуміло, та що там вже розуміти… Забрали теплі речі – кожух, хустку, все зимове,
– пригадав Ігнатуша.
Потім бабуся актора бачила свою хустку десь в "торгсині" (спеціальному магазині, в якому можна було купити продукти харчування та інші речі за валюту чи золоті та срібні цінності, у 1932 – 1933 роках ці магазини стали одним із механізмів викачування дорогоцінностей та сімейних реліквій в українців – 24 канал).
"Як забрали всю худобу з двору і хліб з комори, і барахло, а нас четверо було маленьких (це було серед зими). Не було ні їжі, ні одежі. Ходить в школу ні в чому було", – саме так через понад 85 років після геноциду написала про своє дитинство Катерина Ігнатуша у своїй збірці віршів "А життя протіка, як ріка".
У 2019 році син видав збірку Катерини Ігнатуші з поезією / Фото з архіву Олександра Ігнатуші
Комуніст хотів залишити сім’ї телятко
Під час одного з рейдів комуніст хотів залишити родині телятко, проте інший не дозволив.
Їх же примусово брали в ті "активісти" – не підеш ти, то будуть проблеми. Молодих комсомольців брали, а вони були сусідами й родичами тих, у кого забирали хліб,
– пригадав актор.
Один з них помітив, що телятко сховали за дверима, проте вийшов з сараю та сказав, що нічого немає.
"Старший зайшов, помітив це телятко й вивів", – пригадав розповідь матері актор.
Так, у родини не залишилось нічого прихованого. Ігнатуша пояснює, що вони були люди безхитрісні.
Може хтось був більш завбачливий чи передбачливий, адже були люди, які ухитрялись приховати й потім їх це рятувало. У маминій сім'ї прихованого не було,
– згадав син Катерини Матвіївни.
Згідно зі спогадами Катерини Ігнатуші, у родини забрали 45 соток землі. Через 86 років жінка пам'ятатиме, яка ж то була земля "дуже добротна, але її взяли". Вона також поставить риторичне запитання: "Коли нам вернуть землю добротну, що взяли?".
"Пенсії тоді люди не мали і продати нічого було. Люди на ходу тоді вмирали, без всяких надій жило село", – пригадала жінка.
"Помру, але в колгосп не піду"
Забравши у людей все, комуністичний тоталітарний режим змусив людей вступати в колгосп – голод та нужда не залишали вибору.
Їхню худобу повністю забрали в колгосп, а дід матері Карпо сказав: "Помру, але в колгосп не піду". Так і сталось. Він, мабуть, з перших, у 1932 чи 1933 році прийшов з поля, посеред хати впав і вмер від голоду,
– пригадав болючу історію Олександр Ігнатуша.
У родині було четверо донечок. Проте пережити Голодомор вдалося тільки двом старшим – мама актора та її старша сестра Ольга (1923 року народження). Молодшим Тані та Галі було по 1 чи 2 рочки й вони постійно просили їсти.
Мій дід, батько моєї матері, назбирав рожі (рослину, яку вживали у їжу – 24 канал) та посмажив їх у грубі на якомусь залізі. Мама пригадувала, як молодша сестра казала: "Мамо, я йозі, йозі хочу". Їй дали трішки цієї рожі, вона почала жувати й так і померла,
– пригадав актор розповідь матері.
Вижити допомагали заможніші родичі та сусіди
Син 96-річної Катерини Матвіївни пригадує, що родина їла мерзлі буряки, які збирали на полях. Однак матір йому не розповідала про те, чи активісти-комуністи ловили людей за крадіжки (через закон "про 5 колосків" навіть за дрібну крадіжку й дітей, і дорослих розстрілювали, саджали в тюрму та конфісковували все – 24 канал).
Пригадує, що вона була маленькою, тож багато могла не знати. Коли батьки ходили шукати їжу, дітей запирали й казали сидіти тихо, щоб їх не вкрали, адже бували випадки канібалізму. Проте була й людяність та самовіддача.
Мати розповіла, що у них був сусід чи то далекий родич, молодий чоловік років 25-ти. Він прийшов до бабусі та запропонував допомогу: "Бабко, ходімте риби наловите й погодуєте дітей. Вона каже: "Як же я буду…". Бо то ще холодно було, ані у воду зайти…
– пригадав актор.
Та цей хлопчина сказав, мовляв, вона тільки потримає на березі сітку, а він сам побреде у воду. Так вони й спіймали рибку. Проте актор пояснює, що таке траплялось не надто часто, бо й сил не було, й сітки треба було мати, а люди не були готові до такого жаху.
"У дитинстві хотілось якнайшвидше, щоб до цілі якоїсь дійти, щоб залишить всі злидні позаду, щоб скоріше своє щастя знайти", – згадує той час Катерина Матвіївна.
Маму Катерину віддали на зиму дядькові
Колгоспникам чи тим, хто приховав, хоч щось перепадало. У родині Катерини Матвіївни не було нічого, проте вони не долучились до системи.
Маму віддали на зиму дядькові, який жив на іншому кінці їхньої вулиці. Прихистив її, хоч мав своїх дітей. Вони були колгоспниками, то отримували якусь "пайку",
– пригадує чоловік.
У дядька також була коза. Однак, як почались найтяжчі часи, сказали: "Тепер нічим годувати, вертайся додому".
І 8-річна матір актора весною 1933 року повернулась до голодної хати своїх батьків.
Їли акацію, ремінь, лободу, паслін
Весною виживали завдяки цвіту акації – діти лазили, збирали цвіт й сирим його і їли. Адже квіти солодкі.
Варили солдатський ремінь, який був у діда Карпа, бо дід під час Першої світової війни воював у царській армії,
– розповідала акторові мама.
У найважчі часи їли квіти рожі, – обривали ці квіточки, сушили й з них щось варили.
Під час геноциду родина мами Ігнатуші їла паслін / Фото з сайту Gardeners
"Замість апельсинів і бананів паслися в пасльоні й лободі, і виконували вдома всі роботи, а курорт був у ночвах у воді", – написала мама Олександра, хоч у звичайному житті не любила про це говорити.
Мати з великою повагою ставиться до шовковиці й до плодів, бо вони рятувались нею. Тепер, коли я вже збудував свій дім у Трипіллі, то заради пам'яті матері про дерево і з поваги – посадив на подвір'ї шовковицю,
– розповів Олександр Ігнатуша.
Пригадує, що мама дуже тішилась з цього, бо казала: "Це дерево, яке врятувало нам життя, й про яке в Біблії писалось, бо під ним ховався від сонця Ісус Христос".
Актор з мамою Катериною Ігнатушою / Фото з архіву Олександра Ігнатуші
Катерина Матвіївна десятиліттями уникала розповідей
Актор пригадує, що мама не розповідала про Голодомор, оберігаючи дітей. Тільки трохи почала, коли Олександр навчався в старших класах. Та й це не було цілеспрямованою розповіддю.
Пригадувала тільки: "Ой, то страшне було. Люди їли одне одного і як ми вижили, не знаю",
– додав Ігнатуша.
Окрім того, він пояснив, що й влада могла попередити, що не варто згадувати той час.
Ігнатуша пояснив, що як фронтовики уникають розмов про конкретику війни, бо страшне люди намагаються забувати, так і люди, які пережили Голодомор. Актор припускає, що багато забулось, та лишилась "загальна емоція". Вона і вплинула на подальше життя.
Звісно ж ми були привчені не викидати хліб. Це було неприпустимо, хоч лекцій нам не читали,
– пояснив актор.
Ігнатуша пригадав, що хоч він й народився через 22 роки після Голодомору, та геноцид таки "відбився" на поколіннях:
- хоч мама вийшла заміж за батька і я народився в Києві, та мене й сестру (рідна сестра Олександра старша від нього на 3 роки – 24 канал) відгодовували;
- нас годували патологічно – вже не хочу їсти, а мені кажуть, що треба;
- фактично заливали риб'ячим жиром;
- хотіли дати нам максимальну кількість калорій – ми їли картоплю, хліб.
Батьки актора Катерина та Федір з малими Олександром та сестрою /Фото з архіву Олександра Ігнатуші
Олександр Ігнатуша пояснює, що у родині був фактично тваринний страх, що "завтра може не бути й треба їсти сьогодні".
У сім'ї "про запас" вже у Києві стояла сіль, бо вона вважалась цінністю. Актор пояснив: "Ми користувались магазинною сіллю, але мішок стояв".
Бабуся Настя по батьковій лінії залишилась сама з синами після того, як чоловіка репресували / Фото з архіву Олександра Ігнатуші
Сатаністський режим
Актор пригадав, чому прадід Карпо не пішов у колгосп.
Він був віруючим, богобоязним. А про те, чого не піде в колгосп казав: "Бо це сатаністська влада",
– розповів правнук.
Ігнатуша наголосив, що "їхня ціль була – знищити народ. Це була ідеологія придумана та впроваджена в життя комуністами. Люди мали гинути, щоб вони рухались у запланованому напрямку".
Матір, бабуся актора та тітка Марія, котрі вижили у геноцид / Фото з архіву Олександра Ігнатуші
Попри довгу владу комуністів, мати і тітка Ольга вже у дорослому житті вчили своїх дітей молитись та навіть у радянський час старались виховати їх не атеїстами.
"Я така вдячна Богу за все, що нам дав! Все те, що нас оточує, все нам Господь послав", – написала Катерина Матвіївна, пронісши віру в Бога протягом всього життя.
15 листопада Катерині Матвіївні виповнилось 96 років / Фото з архіву Олександра Ігнатуші
Сильнішого уроку, ніж побувати в Музеї Голодомору, я не знаю
Запитую актора, чи помічає він наслідки тих страшних років у своєму житті.
На собі – так. Наприклад, я не довіряю соціальному захисту. Тобто не вірю, що держава як така допоможе людям, якщо їм буде погано,
– розповів Олександр Ігнатуша.
Навів як приклад COVID-19 й пояснив, що "це загальне відчуття", яке не залежить від країни проживання. Аналізуючи ту трагедію актор вважає, що люди не змінюються.
"Адже людина – це напів тварина й, разом з високодуховними сентиментальними речами, існує жорстокість та тваринність. Навіть якщо покарають останнього ката на небесах, то хіба не з'являтимуться нові?" – пояснив Ігнатуша.
Наголосив, що це було насильство, адже в 1932 – 1933 році був дуже хороший урожай, який перевозили за кордон.
Олександр Ігнатуша розповів, що "жах був й жах лишився", а з роками залишається "печаль від цієї несправедливості, коли люди не мали права на життя тому, що хтось так вирішив".
Сильнішого уроку, ніж побувати в Музеї Голодомору на Печерську, я не знаю,
– пояснив чоловік.
Актор каже: "Якщо в людини є серце, – сприйнявши й усвідомивши цю інформацію (про Голодомор – 24 канал) раз, вона буде пам'ятати про це. Не викине хліба, поділиться ним, проявить доброту".