Павло Скала вже 16 років працює в "Альянсі громадського здоров’я" – міжнародному благодійному фонді по розробці та впровадженню заходів з протидії ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та гепатитам. З 1992 до листопада 2004 року, до Помаранчевої революції служив у Міністерстві внутрішніх справ України – працював у карному розшуку, у Департаменті боротьби з наркотиками МВС України та в "Інтерполі".
Читайте також 21 рік без Гонгадзе: як вбили українського журналіста та що відомо про замовників
Про те, чому важливо дотримуватися стандартів поліцейського, як працював головний Апарат МВС України у часи Кучми, які вказівки давали "силовкам" у часи Помаранчевої революції та чому систему МВС називали "репресивною машиною". А також про новітні підходи та впровадження програм замісної терапії – читайте у інтерв'ю сайту 24 каналу.
Павле, розкажіть про свою роботу в правоохоронних органах?
На той момент я був міліціонером, але встиг попрацювати за той час і в міліції та в поліції. Адже півтора року попрацював у поліції, бувши відрядженим від МВС в миротворчу місію ООН, тобто цивільним поліцейським я працював в Східному Тиморі – це острівна держава між Індонезією та Австралією. Це найдальша точка, де служили та працювали на той час українські міліціонери. Це був цікавий досвід, який дуже серйозно вплинув на мою подальшу кар’єру та погляди.
"Відрядженим від МВС в миротворчу місію ООН. 20 грудня Павлу Скалі виповниться рівно 20 років (20 грудня раніше був – День української міліції)" / Фото – з Facebook Павла Скали
"Тільки за кордоном я дізнався, що таке стандарти поліцейської роботи"
Чим саме займалися у відрядженні?
Приїхавши туди, ми виконували виключно функції поліцейських, які мала б виконувати місцева поліція. На початку ХХ сторіччя Східний Тимор почав ставати на ноги. Через рік після мого прибуття, він набув незалежності та офіційно став 192 державою у світі.
Весь той час фактично там не було місцевої поліції, позаяк вона лише створювалася. І ми в тому числі їх навчали, готували та стажували. Тоді я вже був капітаном, але перші місяці фактично виконував функції патрульного офіцера. Ти мав проходити кілька місяців адаптації в режимі патрульної служби, щоб знайомитися з місцевістю, звичаями, іншими поліцейськими з 43 країн світу.
Павло Скала, справа / Фото – Facebook Павла Скали
Останній рік я попрацював кримінальним аналітиком у підрозділі столичної поліції. Ми виїжджали на злочини, правопорушення, випадки насильства в родинах. Були й незвичні для нас речі, наприклад, місцеві викликали поліцію за фактом "чорної магії". Були й серйозні речі, адже, коли місцеві напивалися, то головним їхнім знаряддям ставав мачете. Були крадіжки, зґвалтування, розбійні напади, пограбування. Маючи близько десяти років в органах МВС в Україні, тільки за кордоном я дізнався, що таке стандарти поліцейської роботи, що таке дотримання прав людини.
Павло Скала / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Чим відрізнялося від того, як це працювало в Україні?
Взагалі в поліцейській роботі дотримання прав людини починаються з дотримання прав власне самого поліцейського з боку керівництва, з боку тих людей, які управляють системою. І це була кардинальна відмінність від того, що було в Україні, де, на жаль, була і досі зберігається система "я – начальник, ти – дурень".
Як може поліцейський дотримуватися прав людини у своїй діяльності, коли він сам є безправним та безвільним, який працює понаднормово, а виконує якісь невластиві функції. Чи, наприклад, має надавати якісь планові показники, які є безглуздими. Керівниками поліції ООН у Східному Тиморі були професійні поліцейські з США, Португалії, Австралії, інших розвинутих країн. І вони працювали за стандартами своїх країн, а ці стандарти є найвищими в роботі поліцейських. У порівнянні з Україною, на той час, було таке відчуття, що я наче на Місяць прилетів.
Це був 2001-2002 роки й через ті події, які відбувалися в Україні, в Східному Тиморі я помалу ставав опозиціонером. Коли ти на відстані та збоку спостерігаєш за всім, то по-іншому розумієш ситуацію та чому так відбувається. В Україні були заколоти, придушення свободи слова, напади на журналістів, вбивства журналістів і так далі.
Службовий кабінет "666"
До того як потрапити у місію, в МВС я попрацював три роки. В мене був службовий кабінет з номером "666". Це був останній кабінет на шостому поверсі перед входом до приміщення кримінальної розвідки. Мій кабінет завжди був відкритий, бо там було жарко й не було кондиціонеру.
Кожного дня, інколи навіть декілька разів на день через це місце проходив керівник цього підрозділу, який вже зараз багато років сидить у тюрмі – колишній генерал МВС Олексій Пукач, який особисто душив журналіста Гонгадзе та вбивав його.
Я бачив його майже кожен і вже у місії, читаючи новини, що та як відбувалося, я зіставляв. Я бачив той стан в якому він (ред. Пукач) забігав, вибігав і ті процеси, які там відбувалися. Я просто чітко розумів, що це відбувалося саме в той період. Коли ти бачиш сконцентровану людину, яка налаштована просто виконати будь-яке завдання, він там біжить, вибігає, заходить у кабінети, роздає якісь вказівки.
Вбивство Гонгадзе
У січні 2013 року Печерський суд засудив Пукача до довічного ув'язнення. Суд визнав, що йдеться про перевищення службових повноважень, організацію і вчинення навмисного вбивства журналіста безпосередньо Олексієм Пукачем, який виконав усний злочинний наказ. Підсудний стверджував, що всі накази щодо Гонгадзе отримував від міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, якого знайшли мертвим з вогнепальними пораненнями в голову у 2005 році. У вироку сказано, що Олексій Пукач брав безпосередню участь у вбивстві та душив журналіста мотузкою.
"Через це місце проходив керівник цього підрозділу Пукач, який особисто душив Гонгадзе" / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
В тому числі я був знайомий з людьми, які там працювали. Потім з’ясувалося, що деякі з тих людей також були залучені в цих процесах. Там була й "банда перевертнів" або "банда Гончарова", яка викрадала людей, вбивала або отримувала викупи, а потім все одно вбивала. Вона складалася, в тому числі з представників підрозділу цього кримінального розшуку, яку на той час очолював Пукач.
Я цих людей бачив. Я розумів, що, на той момент, робота поліцейського була спрямовувала не на боротьбу з загальною кримінальною злочинністю. Центральний апарат МВС був більше заточений на виконання політичних замовлень і достатньо вузьких функцій, які не мають нічого спільного з боротьбою зі злочинністю. Це було або політичне переслідування або заганяння людей, які пропагують свободу слова.
Перебуваючи на відстані десяти тисяч кілометрів, ти розумієш, що насправді в Україні ти перебував десь у будівлі, яку можна прирівняти до центру управління "гестапо", де планувалися таємні "спецоперації", політичні переслідування та тортури , які реалізовувалися по всій країні. Ця будівля знаходилася на Богомольця, 10 й це була така штаб-квартира цієї дуже "репресивної машини". І першочергово вона починалася з того, що репресивні та інші методи починалися з впливу власне на працівників цієї системи.
Починаючи від рівня заробітної плати, яка там була. І для того, щоб в тебе хоч трохи була вища зарплата, тобі треба було, щоб керівництво надавало тобі квартальну чи місячну премію. А її не дадуть, якщо ти не виконуєш якісь особисті доручення чи якісь вказівки керівника, які мали мало спільного з законною діяльністю чи стандартами поліцейської роботи. Я вже тоді зрозумів, що цій системі треба рухатися вище.
Можливість виїхати за кордон – це була фактично єдина можливість виїхати легально з цієї системи та підвищити свій рівень.
Центральний апарат МВС був більше заточений на виконання політичних замовлень / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
А ви як потрапили у цю місію?
На той час вже декілька років ця система працювала. Люди, які проходили по стандартах – добре знали англійську мову, мали посвідчення водія, добре управлялися з табельною зброєю, проходили ретельне тестування, їх відбирали до складу на ротацію в ці миротворчі підрозділи цивільної поліції. А МВС було тою системою, що відряджала цих людей. До того вже були подібні місії у колишній Югославії: Боснії і Герцеговині, Косово.
"Відрядженим від МВС в миротворчу місію ООН" / Фото – з особистого архіву Павла Скали
Я мав поїхати ще у 2000 році, я пройшов всі тести й мене відібрали у Косово, але мене тоді гальмонуло керівництво "Департаменту боротьби з наркотиками". Вони просто не відпустили й сказали, що "хтось тут має працювати". А я був на гарному рахунку, мізки працювали, якусь аналітичну чи іншу роботу, пов’язану з міжнародною співпрацею, я міг робити. Я залишився і лише з боєм через вісім місяців мені вдалося поїхати, але мене вже відправили туди, куди мало хто хотів їхати. Наприкінці травня 2001 року я виїхав.
Система МВС орієнтувалася на Російську Федерацію
У вас за цей час змінилися погляди. Коли ви повернулися в Україну, то як працювали далі?
Я повернувся у грудні 2002 року й пішов у відпустку. На роботу в "Департамент боротьби з наркотиками" я повернувся в січні 2003 року. Там вже був новий керівник. Це теж доволі відомий скандальний персонаж на прізвисько "Толя-Железяка". Він колись починав з Луганської області, а потім встиг засвітитися ще, як перший лідер міліції в так званій "ЛНР". А потім швидко "переодягнувся" і навіть певний час працював керівником поліції на контрольованій території Луганської області.
Особистість, як то кажуть, не однозначна. Але зі стандартами поліцейської роботи це не мало нічого спільного. Зараз він вже на пенсії і очолює службу безпеки одного відомого в Україні проросійського "олігарха".
Я попрацював там понад рік і мав постійні з ним сутички щодо ідеологічного плану. Особливо, у його баченні щодо того, як має працювати ця система, які мають бути новітні підходи у протидії наркозлочинності, профілактиці наркозалежності. Вона була "проросійськи заточена" і дуже орієнтувалася на політику Росії.
Взагалі, тоді система МВС орієнтувалася на Російську Федерацію, бо тоді вона була ще типу дружня. І стандарти роботи правоохоронних органів списувалися з РФ. А там було дуже мало спільного зі стандартами міжнародної поліцейської діяльності. Про права людини там взагалі дуже складно казати.
"Система МВС була "проросійськи заточена" і дуже орієнтувалася на політику Росії" / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Також у мене були серйозні суперечки під час публічних заходів, які проводилися з громадськими та міжнародними організаціями. Навіть під час цих заходів я сперечався з керівником і з позицією, яку він висвітлював. Я оперував даними, які базуються на міжнародному досвіді, які записані англійською мовою у багатьох дослідженнях, звітах. А він більше орієнтувався на те, що в Москві було написано та позицію, яка відстоювалася МВС Російської Федерації.
Були й моменти, що поки керівник не пішов з кабінету о 23:00 вечора, то всі інші підлеглі мають сидіти. Я думаю, що в багатьох підрозділах і зараз така дурня є. Він сидить собі у кабінеті, відпочиває, телевізор дивиться чи в інтернеті, а всі інші люди, які мають родини, мають сидіти також. Це дурня повна. Тому що людина, яка є поліцейським, має працювати, коли треба і відпочивати, коли треба.
Десь весною 2004 року я вимушений був піти з Департаменту та перейти до "Інтерполу" – підрозділ при МВС, де виконував функції чергового офіцера.
"Я відчував, що може пролитися кров..."
Коли почалася Помаранчева революція, які інструкції отримували правоохоронні органи?
Інструктажі від генералів, від керівництва були такі, що треба виконувати доручення міністра та всіх жорстоко присікати аж до застосування зброї, тобто жорстко придавлювати. Я все це бачив, бо я був на всіх цих нарадах, я бачив настрої, вказівки, в тому числі ті, які надаються у письмовій формі. І коли почалася революція, то через кілька днів я пішов на один із телевізійних каналів, де можна було висловити свою позицію. Я відчував, що може пролитися кров і вона таки дійсно проллється, бо такі настрої були у керівництва МВС
"Я пішов на один із телевізійних каналів, де можна було висловити свою позицію" / Фото – Facebook Павла Скали
А які саме вказівки вам давали?
У нас були оперативні наради раз на тиждень і частіше. І потім ми знаходили письмові вказівки. Це стосувалося нашого підрозділу або всіх, хто працює в МВС. Наприклад, слідкувати за настроями, хто як висловлюється, не допускати певних моментів, які стосуються з висловленням громадянської позиції, вказівки щодо застосування репресивних заходів впливу, переслідування опозиціонерів. Менше того, коли я працював у "Інтерполі", то я бачив доручення, які приходили з-за кордону та стосувалися певних людей, які були на той момент в опозиції, по них працювали.
А з яких країн?
Наприклад, по комерційних підприємствах, по банківських рахунках щодо лідерів опозиції. Розсилалися запити, провадження, які велися Генпрокуратурою, МВС, СБУ на наявність рахунків за кордоном, де перебуває чи оголошували когось у розшук. Складалися пазли й ти розумів, що ти працюєш поліцейським в поганому сенсі. Це репресивна машина, яка просто перемелює. І це вже було після Гонгадзе, після Кравченка та Пукача.
Будівля на Богомольця, 10 – була одним з інструментів, яка просто придушувала все, що пов’язано з паростками свободи слова, висловлення політичної громадянської позиції, тенденції, пов’язані з розвитком прав людини та демократії. Починаючи від щотижневих нарад, закінчуючи циркулярними вказівками, які надходили письмово.
"Той, хто володіє інформацією – володіє світом"
Особливо, коли почалася революція, то ці вказівки надходили ледь не щодня і були дуже жорсткими. Вони виходили безпосередньо від Міністра внутрішніх справ, на той момент –Миколи Білоконя. У кримінальних справах, наприклад, проходили або лідери опозиції, або журналісти, або якісь бізнесмени.
По цих справам через "Інтерпол" надсилалися запити до правоохоронних органів певних країн ЄС чи США. Я тоді бачив частину цієї інформації. Я був фактично "керівником українського бюро "Інтерполу" на той час, коли всі спали. Тобто, черговий по Нацбюро певним чином виконує обов’язки начальника, коли керівники відпочивають.
Вночі ти отримуєш інформацію і вся інформація в тебе перед очима, все, що за добу приходило – при тобі. І ти бачиш ці імена, як фальсифікуються ці справи, яка нісенітниця там написана щодо певних громадських діячів. І всі підрозділи міліції та поліції навіть зараз використовують це. Той, хто володіє інформацією – володіє світом.
"Той, хто володіє інформацією – володіє світом" / Фото – "Альянс громадського здоров'я"
Що ви сказали, виступаючи на каналі?
Я сказав, що міліція з народом і не буде застосовувати зброю.
Це була лише ваша думка?
Це була моя думка і я таким чином спонукав своїх колег, яких було багато та які просто боялися висловлювати публічно свою позицію.
Тоді ви вже знали, що будете звільнятися?
Ні, я ще не знав. Я і не збирався на той момент. Я висловився і думав, що своїм прикладом спонукаю інших людей долучатися. Я розумів, якщо таких людей буде багато, то керівництво МВС і держави трохи попуститься щодо намірів застосувати зброю.
До вас приєдналися колеги?
Я висловив позицію, а наступного дня ті молоді люди з якими я товаришував, неофіційно мене підтримували, але офіційна позиція відрізнялася. Наступного дня, коли я прийшов на службу, то у керівництва мого підрозділу, генерала "Інтерполу", було "затишшя" на пів дня. Вони не знали, що робити. На той момент я був майором міліції та ще рік залишався до підполковника. Мені було 33 роки. Після "затишшя" було зрозуміло, що мене внесли у перелік "зрадників".
Пригадую, як я йшов по будівлі МВС по поверхах, де ходили генерали, полковники, всі ці керівники. Коли мене почали впізнавати, то мене почали "шарахатися". І було видно, що в них стільки злоби та ненависті до мене.
Ще десь пройшло два дні, мене знову запросили на телебачення. Я прийшов з помаранчевою стрічкою та "блакитним беретом" ООН, як символ миротворця, що міліція проти насильства.
Також я виступив на Майдані на сцені. Вийшов і закликав тих співробітників, які сидять на Богомольця, 10, показував рукою на ту будівлю, що ці люди мають приєднатися та не можуть підтримувати чинний злочинний режим, що в жодному випадку вони не мають застосовувати насильство до власних співгромадян. Тоді вже достатньо активно почали виходити міліцейські з інших райвідділів, курсанти з викладачами.
"У жодному випадку вони не мають застосовувати насильство до власних співгромадян" / Фото – Facebook Павла Скали
Але так сталося, що за весь час першого Майдану я більше не знаю людей з центрального апарату МВС, хто вийшов тоді та висловив свою позицію, приєднався та підтримав народ, а не злочинний режим. Ще був один фактор, який на мене тоді вплинув.
"Вся система працювала на те, щоб ця людина стала президентом..."
А які ще були фактори?
Коли я поступав молодим хлопцем до навчального закладу в МВС, то мене б просто на гарматний вистріл не підпустили б до вступу, якби у мене був якийсь кримінальний бекграунд чи хтось із близьких чи не дуже близьких родичів мав би судимість. Це стандартна спецперевірка. Я дуже запам’ятав один момент. Це було одне з перших моїх відряджень від МВС наприкінці 1990-х.
Я поїхав в Управляння внутрішніх справ Донецької області. 20 грудня був якраз День міліції й відкривали пам’ятник загиблим міліціонерам. Там зібралася місцева влада, партійне керівництво. Я стояв всередині, а попереду мене стояли сивочолі ветерани, які між собою спілкувалися. Біля пам’ятника стояв генерал, керівник міліції Донеччини та стояв молодий такий кремезний губернатор Донецької області.
Павло Скала / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Один сивочолий ветеран каже іншому пенсіонеру МВС: "Ти міг коли-небудь собі таке уявити, років десять тому, що ми будемо стояти з тобою на відкритті пам’ятника загиблим міліціонерам, а цей пам’ятник буде відкривати тричі судимий кримінальний злочинець і буде перерізати стрічку?". Вони говорили про Віктора Федоровича Януковича, який тоді був губернатором. Я це дуже добре запам’ятав. На той час я бачив його у новинах, але тоді ще ніхто не писав про нього ніде про його кримінальне минуле.
А потім, коли я повернувся в МВС, то почав з’ясовувати, бо мені було цікаво. І колеги мені розповіли, що дійсно в нього були кримінальні судимості за хуліганство злісне, за пограбування. І це був шок для мене. І вже через п’ять років, коли я побував у місії та побачив стандарти поліції, я вже майор і в мене вже за спиною 13 років служби в системі. І тут ця людина фактично майже стала президентом держави, якій підпорядковуються ЗСУ, МВС.
Це в голові не вкладалося, як така людина може бути керівником держави. Це було таке ментальне несприйняття, несумісність, сюрреалізм. Вся система працювала на те, щоб ця людина стала президентом і фактично це й узурпувало владу. А далі ні про права людини, ні про що позивне не можна казати. Бо це диктатура.
"Цю систему треба просто обнулити та змінити"
Коли ви пішли з правоохоронних органів?
Після другого ефіру на телебаченні, я зрозумів, що в системі МВС ще довго нічого не зміниться і цю систему треба просто обнулити та змінити. Все керівництво всіх підрозділів було лояльне до цієї влади, яку потім називали злочинною.
Але крім Януковича потім нікого не притягнули до відповідальності, хоча і його притягнули вже за наслідками другого Майдану. Тобто, це вже зовсім інша історія. Наступного дня я пішов на роботу та написав рапорт на звільнення, поклав службове посвідчення. Це був останній день, коли я був на службі.
"Обхідний" від 2004 року. Він в мене досі вдома непідписаний і не зданий лежить" / Фото – з особистого архіву Павла Скали
Вас намагалися якось зупинити?
Ні, я бачив, що для них це полегшення якесь. Що вони таким чином себе якось самозберігають на якийсь час, поки у керівництві були всі ці люди, які підтримували цей злочинний режим.
А після вас хтось ще звільнявся?
Я був один. Коли я пішов, то через день чи два я написав заяву до Генерального прокурора України про притягнення до кримінальної відповідальності Міністра внутрішніх справ за ці злочини, пов’язані з переслідуваннями політичних опонентів та учасників Майдану, за створення організованого злочинного угрупування у складі МВС.
На той момент Генпрокурором був Геннадій Васильєв з Донецька. Я зробив просто символічний крок, я зробив це. Через кілька місяців, коли режим змінився і пройшли вибори, то це доручили до якихось матеріалів. Коли вже прийшов Луценко, то керівники МВС вже почали різко "змінювати колір" з "синього на померанчевий" та "перезуватися". Навіть керівник Укрбюро "Інтерполу" особисто дзвонив мені та пропонував повернутися. Пропонували відправити, як представника України до Штаб-квартири "Інтерполу" в Ліон у Францію.
"Все керівництво всіх підрозділів було лояльне до цієї влади" / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
А ви що сказали?
А куди ви дінете нинішнього представника, якогось сина генерала, який там зараз вже рік чи два виконує функції: Я розумів, що це робиться для того, щоб мене використати, щоб показати, що наче "наші люди теж тут боролися за справедливість". Я розумів, що це маніпуляція і нічого з цим спільного мати не хотів. У цю систему я більше не повернувся, я бачив, що вже тоді було зрозуміло, що вона серйозно не зміниться.
Навіть, коли Луценко несподівано для всіх очолив МВС, то не він систему змінював, а система його. Він фактично адаптувався до тієї системи, яка була і ще довго нічого там не змінювалося і ще зараз там багато репресивних речей залишилися, обслуговування інтересів "політичного керівництва держави".
Павло Скала / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Ця "репресивна машина" була створена ще за часів Радянського Союзу. Але найбільше "цементувалася" при Кучмі, бо при ньому багато років Міністром оборони України був Юрій Кравченко, за часів якого були сумнозвісні "орли Кравченка", "ескадрони смерті" – працівники міліції, які реально вбивали людей, переслідували, слідкували, шантажували, записували, знімали, використовували сучасні технічні засоби. Це було таке "політичне гестапо", в першу аби зберегти владу в тих людей, які її отримали.
Вам не пропонували бути одним з таких людей?
Мені не пропонували. Я не працював у тих підрозділах, які займалися такими речами. Але виходить, що я знав тих людей, які вбивали людей. Я їх бачив, деяких кожного дня, я бачив як вони себе ведуть. І по деяких з них ти й не скажеш, що це звір, який може вбити або придушити людину, закопати чи відрізати голову.
Це жахливо, коли ти розумієш, що це людина, яка виконає будь-який наказ свого керівника для того, щоб, наприклад, отримати підвищену заробітну платню, службову квартиру, погони полковника чи генерала. Це жахливо і після того, як я півтора року попрацював за кордоном з поліцейськими з 43 країн, я розумів, що в Україні – це часи Середньовіччя й інквізиції. Знаючи певну інформацію, просто поклав рапорт на стіл про звільнення.
Зараз ви асоційований директор з політики та партнерства МБФ "Альянс громадського здоров'я". Розкажіть про свій досвід.
Ще кілька місяців я перебував у "постмайданній ейфорії". Потім я зрозумів, що треба щось робити, життя не закінчується, а закінчилася лише моя блискавична кар’єра в органах внутрішніх справ молодого майора, якому залишалося менше ніж рок до підполковника і кілька років до пенсії.
Я постійно був пов’язаний з питаннями наркополітики. Я добре в цьому розумівся та мав експертизу. "Альянс громадського здоров'я" вже діяв в Україні і я подався туди. Тоді були спроби намагання впровадити програми замісної терапії в Україні. Згодом я став асоційованим директором з політики та партнерських відносин.
"Програмами було охоплено близько 300 тисяч людей"
Які головні напрямки "Альянсу"?
Він фактично розпочинав у цій державі всі нові інноваційні комплексні програми, які пов’язані з профілактикою ВІЛ, лікуванням вірусного гепатиту. Вони в Україні або не працювали або були заборонені. Ці програми базувалися на підході зменшення шкоди. І в загальному це виглядає так, що не від людини, яка має ці проблеми, не вимагається обов’язково припинити вживати наркотики, змінити свою орієнтацію чи припинити займатися секс-роботою.
Тобто, зменшення шкоди полягає в тому, що застосовуються передові підходи до профілактики без намагань "знести мозок" людині та виправити, так би мовити, її асоціальну поведінку. Бо, якщо говорити про хронічно наркозалежних людей, то понад 90% цих людей не кинуть вживати наркотики.
"Зменшення шкоди полягає в тому, що застосовуються передові підходи" / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Лише 10% за певних обставин можуть піти в ремісію й вона може тривати тиждень або 10 і більше років. І стратегія зменшення шкоди полягає в тому, щоб надати цим людям можливість робити це в більш безпечний спосіб.
"Альянс" запровадив ці програми в Україні й ними було охоплено близько 300 тисяч людей. І вже 3-4 роки ці програми підтримуються державою та фінансуються з державного бюджету. На той момент, коли я починав, в Україні програми замісної терапії фактично були "поза законом". І ми починали з перших 70 наркозалежних людей у Києві та Херсоні, а зараз таких людей таких пацієнтів понад 16 тисяч у всіх регіонах України за виключенням окупованих територій, де просто ці програми зупинилися через окупаційну владу. І це науково обґрунтоване лікування може бути пожиттєвим.
А чому в Україні вони були заборонені?
У нас була досить серйозна так звана "радянська школа наркології", яка сповідує підходи, виключно пов’язані з повною відмовою вживання наркотиків, що для 90% – це нереальна історія, бо це хронічна залежність. І ця школа СРСР підтримувала методи, яка не мала нічого спільного з науково обґрунтованими методами, які застосовувалися в країнах Західної Європи.
Ми почали програми замісної терапії на десятки років пізніше, ніж ці програми вже працювали в розвинутих країнах – Німеччині, Швейцарії, США, Австралії, Великобританії. Все, що базувалося на підходах СРСР, не мало нічого спільного з дотриманням прав людини. Це і підходи в психіатрії, коли людей зв’язували гамівними сорочками. Аналогічні підходи були й в наркології.
"Для 90% – це нереальна історія, бо це хронічна залежність" / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
А багато наркологів, які працювали, вчилися за стандартами цієї системи. І дуже важко було людей перевчити та навіть довести. Це орієнтація на Росію, де пригноблюються та переслідуються усі демократичні наміри свобод. Треба було цих лікарів везти у США чи в ЄС та показувати як це працює.
А ви возили?
Так, це міжнародні організації і Альянс Багато ініціатив підтримувала ООН. І поступово формувалося поле цих експертів та лікарів. Ми регулярно проводимо тренінги і для лікарів і навіть для поліцейських, як до цього ставитися. Зараз поступово змінюється відношення через те, що приходять нові кадри, через те, що в Україні права людини вже не пустий звук. Це позитивно впливає і на роботу поліції. І так, як вони свавільно по "безпрєдєлу" діяли сім років тому, зараз вже менше такого.
Головне – нові молоді люди, які приходять. Але це дуже поступовий процес. Я завжди повторяю, що "права людини починаються з дотримання прав поліцейського". Якщо керівництво поліції не ставить ні в що поліцейського та його права та віддає якісь сумнівні накази, то коли працівник залишається у цій системі, то він стає "каральним інструментом" в цьому механізмі.
"Головне – нові молоді люди, які приходять" / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
На вашу думку, МВС змінилося?
Звісно, воно змінилося з 2014 року. Але проблема в тому, що реформа патрульної поліції зупинилася і вона була "глянцом для журналістів", але все ж позитивний поштовх вона дала. Патрульна поліція – це близько 15% всіх поліцейських, які працюють в поліції.
2013 рік / Фото – Facebook Павла Скали
Я бачу, що є два кроки вперед і один назад. І це залежить від перших осіб в державі. У нас вводять камери фіксації процесуальних дій, "бодикамери", "custody records", "камери фіксації перевищення швидкості" на автошляхах. Але журналістські розслідування демонструють, як у нас вся ця "номенклатура" користується номерами прикриття, лівими документами, неофіційними номерами СБУ чи поліції для того, щоб ганяти, не сплачувати штрафи. А як відпускають народних депутатів, бізнесменів та олігархів, не складають адмінпротоколи. Але дотримання прав людини та боротьба з правопорушеннями починається з перших осіб держави.