
"Куликовская битва – грандиозная победа" та один з китів на яких стоїть міфологічне "величие русского народа". Мовляв саме ця баталія у 1380 році, де московське військо Дмитра Донського розбило татарського темника Мамая ,стала початком кінця Золотої Орди та запустила процес звільнення "славянских народов" від монгольського ярма.
Там у себе вони навіть щороку святкують " день воєнской славы", присвячений перемозі у Куликовській битві якої ймовірно не було взагалі. Або була зовсім не у тих масштабах про які стверджують так звані російські історики.
популярні відео
Читайте також: Що варто робити із тими, хто захотів відкусити шматок українських земель? Версія короля Данила
Те що описують грандіозною баталією у якій загалом нібито брали участь ледь не під двісті тисяч людей з обох боків, насправді могло бути нетривалою сутичкою з у кілька разів меншою чисельністю учасників. Про це говорять і сучасні палеогеографічні дослідження і відсутність серйозних археологічних доказів цієї видатної битви. Та найцікавіше це те, що трапилося потім.
Армія монгольського воєначальника Мамая, яку московити нібито знищили ледь не на 90% у Куликовській битві, вже за два тижня у дивовижно відновленій формі брала участь в іншій баталії.
До того ж після "наче перемоги" у "наче грандіозній" битві московське князівство чомусь продовжило платити данину монголам, при тому розмір її збільшився. Загалом же "победители" ще сотню років були васалами монголів. Ось такий специфічний тріумф.
Та доки у північно-східній частині вже зруйнованої Київської Русі тішилися ефемерним перемогам, у західній дійсно змогли скинути із себе монгольське ярмо. І це одна із найбільш недооцінених військових баталій на території сучасної України – битва на Синіх Водах, яка відбулася майже за 20 років перед Куликівською і стала справді серйозним ударом по Золотій Орді.
В середині чотирнадцятого століття нащадкам Данила Галицького не вдалося втримати його королівство і сто років. Землі опинилися розділеними між Ордою, Польщею та Великим Литовським князівством, у якому свого часу встиг поволодарювати навіть молодший син Данила – Шварно.
Так чи інакше, уникнувши навали монголів, литовці змогли збудувати міцну державу, захопивши спочатку усю територію нинішньої Білорусі, а згодом і значну частину українських земель, почавши із Волині.
Що важливо, Русь у культурному, економічному, правому сенсах була розвинута краще за литовське князівство. Тож замість звичної моделі поведінки загарбників, а-ля зрівняти всіх і вся зі землею, прибалти натомість переймали багато речей у русичів, як то мова чи релігія. А їхні правителі охоче родичалися із місцевими.
Тож у підсумку ми отримали таку собі федерацію земель, про що свідчить навіть повна назва держави – Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтське. Правив усім цим ділом великий князь Ольґерд.
Скориставшись тим, що імперія Чингісхана, через міжусобиці його нащадків тріщала по швах, князь вирішив відібрати у них решту земель київської русі. Ольґерд розпочав похід на південь восени, коли спека уже не була проблемою для закутих у лати вояків, а зливи що могли б створити проблеми пересуванню великої армії ще не почалися.
До того ж монгольські правителі українських територій, через згадані міжусобиці виявилися ізольованими від центру Золотої орди на Сході. Відтак у підсумку Ольґердовому литовсько-українсько-білоруському війську протистояла армія трьох татарських беїв. Генеральна битва відбулася поряд із річкою Сині Води — нині це Кіровоградська область.
Ольгерд запозичив тактику у Данила Галицького, який ще за сто років до того зумів завдати татарам першої поразки на цих землях. Суть була у поділі свого війська на кілька тактичних одиниць та постійному маневруванні. Фланги при цьому були трохи висунуті уперед і розташувалися на них арбалетники, що ховалися за високими щитами та обстрілювали монголів.
Усе це в купі не дозволило татарам реалізувати свою улюблену тактику із кінним обстрілом малорухливих одиниць опонента, та оточенням ворожого війська. Врешті без проблем витримавши кілька атак, основна частина війська Ольгерда перейшла у наступ і буквально зім’яла монголів.
Читайте також: Врятував Візантію і воював як крокодил: Роман – останній Великий князь Русі
Останні в паніці спробували втекти, проте це погано закінчилося для більшості із них, зокрема всіх трьох воєначальників, які загинули у битві. Ця перемога дозволила Ольгерду приєднати Київське, Подільське та Чернігово-Сіверське князівства та по суті остаточно звільнити українські землі від ста двадцятирічної залежності від монголо-татарського іга, а саме Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтське перетворила в одну із найбільших держав тогочасної Європи
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter