Мовляв, депутати розбіглися, голосів немає, а робота стоїть. Але якщо прибрати емоції, картина стає куди цікавішою. Парламент не паралізований – він просто став заручником кризи однієї політичної сили. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
До теми Провальні голосування: чому Рада не поважає Кабмін і свідомо ігнорує деякі законопроєкти
Криза більшості
Коли йдеться про національну безпеку чи шлях до ЄС, Рада демонструє диво єдності. Не завжди, але у більшості випадків депутати дають голоси за важливі для виживання країни рішення. Всі, крім монобільшості, де підтримка власних ініціатив відчутно просіла.
Ми чуємо про "політичні ігри" чи "втому від війни". Це створює відчуття, що парламент паралізований. Але можу запевнити, що немає ніякого паралічу Ради – є лише криза всередині команди, яка взяла на себе повну відповідальність.
Коли керівництво більшості не може (або не хоче) мобілізувати власні лави, виникає спокуса перекласти провину на опозицію чи "складні обставини". Але лідер більшості – це не голова фракції чи міністр. Це президент. І саме йому доведеться приймати рішення: або реанімувати чинну конструкцію, або визнати, що потрібна нова.
Чи є втома від війни? Вона дійсно є у суспільства, яке вже 14-й рік воює з Росією. І це нормально. Депутати – не виняток і теж можуть відчувати втому. Але дуже дивно чути про виснаженість людей, які перебувають в більш ніж комфортних умовах, як для воєнного часу.
Привид НАБУ
Є популярна думка: депутати не голосують, бо бояться детективів НАБУ та прокурорів САП. Мовляв, кожна підозра – це мінус кілька голосів у залі.
Але статистика – річ уперта. Депутати в один день можуть підтримати рішення 300 голосами і тут же провалити інше, за яке "слуги" дають 111 голосів. Ті, хто під слідством НАБУ, поводяться не завжди логічно. Хтось згадав про "турборежим", а хтось просто не приходить на роботу в Раду.
У цьому скликанні близько 40 депутатів отримали відкриті кримінальні провадження, 7 з них – за останній час. А постійних голосів – лише 111. Куди поділися ще більше ніж 100 народних обранців?
Ба більше, кожну підозру підписує генпрокурор, призначений тією самою більшістю. То що, більшість вважає власного генпрокурора ворогом чи "агентом НАБУ"? Навряд.
Проблема не в розслідуваннях – вони якраз показують, що система (хоч і повільно) починає працювати. І точно не в НАБУ. Проблема в тому, що лояльність до країни намагаються підмінити страхом перед законом. Ті, хто працює чесно, голосують і без торгів.
Гроші МВФ та "єБачки": куди зникла комунікація?
Найбільше запитань сьогодні – до взаємодії уряду та президента з парламентом. Ми – парламентсько-президентська республіка, але іноді здається, що виконавча гілка влади про це забуває.
Ситуація: уряд веде переговори з МВФ, погоджує складні умови (наприклад, податки для ФОП), а депутати дізнаються про це з пресрелізів. Потім партнери кажуть: "Це не ми вимагали, це ваш уряд запропонував". І тут виникає велике непорозуміння, бо уряд в останній момент нам роз'яснює, що це була вимога МВФ. А на ділі все виходить інакше.
Цікаво Союз з ОПЗЖ можливий, а з "ЄС" – це виключено․ Як зараз викручується "слуга" Качура?
З одного боку, Кабмін просить нас зробити правила для бізнесу жорсткішими, бо бюджет порожній. З іншого – той самий уряд, не радячись, вирішує роздавати гроші на сумнівні проєкти на кшталт нацкешбеків чи на так званий єБачок. Тобто, приймати непопулярні рішення треба руками депутатів, а уряд залишається "білим і пухнастим", роздаючи кошти. Так не буде.
Логіка проста: ми в одному човні. Якщо немає спільної стратегії та чесної розмови про те, як ми разом рухаємося до ЄС, очищуємо нашу систему від шкідників, зміцнюємо антикорупційну інфраструктуру, то й голосів не буде. Якщо є спільні рішення – то має бути і спільна відповідальність. Не варто чекати, що парламент у режимі конвеєра буде просто штампувати все те, що спускають згори.
Замість висновку
Те, що ми бачимо сьогодні, – це не криза Ради. Парламент як такий працює, збирається і приймає важливі рішення. Те, що ми бачимо, – це криза владної більшості, яка втратила орієнтири.
Суспільство виснажене 14-м роком війни. Депутати – теж частина цього суспільства. Але у нас є вибір: якщо змучився виконувати присягу – заява на стіл. Для чоловіків у цьому випадку є куди більш почесна служба у Збройних силах. Напевно, саме тому гучних заяв про складання мандатів значно менше, ніж чуток про них.
Час припинити шукати винних ззовні. Потрібно просто почати говорити одне з одним і брати на себе відповідальність. Бо іншої країни та іншого парламенту в нас немає.