Твердження прем'єр-міністра Дональда Туска: "Поки ми будемо сперечатися за минуле, хтось інший виграє майбутнє" – мало б лягти в основу двосторонніх відносин. Але, на жаль, останні події засвідчують інше, і не всі готові керуватись таким раціональним підходом. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми У Польщі вимагають, щоб Зеленський вибачився перед Навроцьким

Паралелі з 2023 роком

Тема історії України в черговий раз стала об'єктом політизації, яка набуватиме дедалі більших масштабів з наближенням виборів до польського парламенту восени 2027 року.

Якщо складні історичні питання не вирішуватимуться за межами політичного процесу, ситуація рухатиметься за деструктивним вектором, ставлячи під загрозу вигідні перспективи для обох країн.

Google Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати

Якщо ініціатива Кароля Навроцького щодо необхідності відкликання ордену "Білого орла" у Володимира Зеленського не має консолідації всередині польського суспільства, то що вже говорити про українських громадян, від імені яких вона була отримана українським президентом. Особливо, якщо дії президентської канцелярії носитимуть в собі приховані політичні мотиви.

Фінальний підпис щодо ухвалення рішення про скасування відзнаки ставить прем'єр. А тому виникає суперечлива ситуація: останнє слово має залишитись за Дональдом Туском, який і близько не виступав з подібною пропозицією, але процесуально саме він має позбавляти відзнаки президента і український народ.

Якщо Навроцький хоче відкликати відзнаку, то логічним видається звернутись до попередника – Анджея Дуди, – який вшанував українських партнерів за відвагу і стійкість в стримуванні російської агресії. Чи варто зважати на те, що чинний президент вважає дії свого колеги, який був обраний на дві каденції як член "ПіС" – помилковими?

Ці дії нагадують ситуацію 2023 року: тоді міністр сільського господарства Роберт Телус напередодні сприяв розширенню імпорту українського зерна на польські ринки і транзитом, що було вигідно з комерційного погляду, а потім в "ПіС" раптом визнали це проблемою і заблокували кордон, коли побачили у цьому доцільність в контексті політичної кон'юнктури.

Тоді наші країни стояли на порозі переходу відносин на новий якісний рівень стратегічного партнерства, ухвалення прогресивних міжурядових рішень вигідних для обох сторін, але все стало на паузу через політизацію протиріч.

Хто вже скористався новим загостренням між Україною і Польщею?

Варто зауважити, що сьогоднішня ситуація дедалі більше виходить з-під контролю в інформаційному просторі та вже навіть за межі історичних питань, охоплюючи дедалі ширше коло шкідливих популістських наративів.

До прикладу, під власні цілі цю ситуацію вже активно використовують традиційні агенти впливу російської пропаганди у Польщі. Представники партії "Конфедерація корони польської" у відкриту декларують необхідність припинення допомоги Україні та навіть блокування хабів для постачання військово-технічної продукції під традиційні російські наративи: "Україна втягує Польщу у війну, яка не потрібна полякам".

У соціальних мережах активізувались російські інструменти впливу і масові кампанії спрямовані на дестабілізацію та розхитування двосторонніх відносин.

Саме російська сторона залишатиметься у виграші від загострення протистояння між Польщею і Україною як у стратегічній перспективі, так і короткостроковій. Нагадаю, що в кінці червня у Гданську запланований форум з відновлення України, який ризикує відбутись на фоні складної політичної ситуації, що суттєво обмежуватиме потенціал події.

Суперечки щодо історії шкодять і Україні, і Польщі

Підбиваючи підсумки, політизація тем історії загрожує подальшою дестабілізацією. Україна і Польща неодноразово демонстрували здатність знаходити порозуміння у складних економічних питаннях, заложили основу для виходу зі складних сторінок спільної історії з вшануванням втрат з обох сторін.

Україна продемонструвала максимальну відкритість в питанні розблокування ексгумації жертв "Волинської трагедії". За цим напрямком вже розвивалась чудова взаємодія, яка забирала аргументи в зацікавлених сторін для розпалювання ворожнечі.

Безумовно, взаємна повага в питаннях історії має лежати в основі політики добросусідства, але її радикальна політизація нестиме негативні наслідки для обох сторін. З обох сторін кордону мають з повагою ставитися до історичних цінностей, пам'яті і чуттєвих питань, але різні погляди точно не мають ставити предметом конфронтації.

На тлі спільної загрози Україна і Польща покликані стати форпостом у цементуванні східного флангу ЄС та розвивати нову архітектуру безпеки, засновану на спільному розвитку оборонних технологій.

Між країнами зберігаються потужні перспективи щодо співпраці в економічній сфері, навіть у найбільш суперечливому аграрному секторі, де польські компанії отримують профіцит від товарообороту з Україною.

Польща успішно виконує роль стратегічного логістичного хабу з перспективою розширення ролі польського бізнесу в питаннях відновлення України.

Перспективи стратегічного рівня не мають бути зруйновані через політизацію питань історії. В гіршому разі, Польща втратить потенціал посилення власних геополітичних позицій шляхом розвитку союзу з Україною, а Україна отримає на власних кордонах новий політичний виклик замість стабільного стратегічного партнера.

Кому вигідний такий сценарій? Питання риторичне.