Війна буде – просто іншою: одкровення з Луганська після кривавого визнання Путіним

Убите місто знову вимерло

Ніяких видимих ​​слідів апокаліпсису в місті не було, а в особистому плані жевріла надія, яка не відступала: все, що відбувається, – жах, який розсіється на світанку.

Про важливе Нам відкрито сказали, що почалася війна: орки прямо зараз підуть на Маріуполь

Так, ранок понеділка виявився дуже малолюдним. Мало машин, мало чоловіків, мало людей. Місто ніби вимерло. Замкнені модулі на ринку і показово – старі за кермом, старі в торгівлі, старі по місту. Жодної людини до 55 років у місті не зустріти. І це теж, як із жахіття, – а раніше як було? Може, ти вже сам себе накручуєш, а насправді все так було завжди?

Але чоловіків призовного віку було справді мало. Раніше ти ніколи не рахував їх, а зараз рахував навмисне – ну, п'ятеро від сили зустрілося за кілька годин – п'яні, котрі, певно, не бояться призову. А ось літніх чоловіків було якраз багато, ніби місто перетворилося на місто старих, жінок та дітей.

Може, через це й замкнені і шиномонтаж над дорогою, і кілька господарських магазинів, в яких працювали тільки чоловіки, і магазин сантехніки, відчинений завжди. Люди скаржилися, що стало набагато менше маршрутних автобусів на рейсах, через що чекати доводиться по пів години на зупинці, а в другій половині дня транспорт ходить ще гірше.

Евакуація в нікуди

Бачила евакуацію. Слово, звичайно, депресивне саме по собі, але картинка і була не зі щасливих. Чоловік без ноги, дівчинка на милицях ("Стрибай, перенось вагу", – казала їй мама), люди похилого віку, жінки. Дуже яскравою була картинка візочника, який тримав за руку жінку. В одному місці побачити стільки людей певного формату показово.

Було відчуття, що, незважаючи на сумки, багато хто приїхав на звичайному рейсовому автобусі до місця завантаження у великі автобуси далекого прямування. Поспішали, захекавшись від зупинки, а потім довго чекали, коли набереться автобус, перекушували і вмивалися теж тут.

Все разом викликало і співчуття, і смуток, і жаль. Часи змінюються, а картинка залишається. Чим ці люди відрізняються від тих, хто їхав також від минулої війни 41-го? Хіба що тим, що одягнені були інакше і речі несли у валізах, а не в картатих сумках.

Спостереження – їхали цією хвилею загальної евакуації переважно люди низького матеріального рівня. Це видно у всьому. Можливо, вони найбільш піддаються навіюванню або не мають змоги їхати своїм ходом. Цікаво, що всі значущі люди залишилися в місті, хоча баки машин тримають повними, готові зірватися будь-якої миті.

Але місто живе практично колишнім життям. Все працює. Немає занять у навчальних закладах та зачинені дитячі садки, але загалом все, як раніше. З поправкою на те, що місто лихоманить війною та страхом мобілізації. Але при цьому діти каталися на великах, дівчатка їли морозиво біля супермаркету, а чоловік непризовного віку торгував мотлохом.

На псевдоевакуацію окупантами погодилася лише вкрай нужденні луганчани / Фото з фейсбуку Людмили Денісової

Актуально Пророчий сон про Путіна й Донбас справдився через 20 років

Окупанти збирають данину життями

Про мобілізацію говорять усі й багато. Це основна тема та основний мотив жінок не їхати – страшно залишати чоловіка, страшно за чоловіків у сім'ї. Не зустріла жодної людини, яка хотіла би йти мобілізуватися чи робила це за бажанням та спокійно.

Варіантів дій кілька – від банального ховатися і не відчиняти двері до виїзду на дачу (до села, до рідні). Виїхати з "республіки" чоловікам призовного віку не можна. Такої тактики поведінки (відсидітися, сховатися) дотримуються чи не всі. І саме ця тема обростає найбільшими чутками: що забирають на рік, годують погано, спати холодно та мало не на підлозі.

Звичайно, всі проводять паралель – у 2014 році було страшно багато що, але нікого не мобілізували. Такого ходу від "глави" не чекав ніхто. Зустріла кілька людей, у чиїх сім'ях чоловіки вже отримали повістки. Жарт понеділка – дорогою мобілізували водія хлібної машини, тому ми без хліба.

Голодний жах

До речі, із хлібом заковика. Його скуповують просто з машин, не даючи розвантажитись. Ніби стрес і хліб взаємопов'язані.

Мені пощастило – я натрапила на свіжий хліб та купила його багато, у морозилку. Разом зі мною хтось запасався макаронами та крупами. Полиці в супермаркеті були із "залисинами", не було дешевої питної води, круп, гречки, рису, макаронів. Але відчуття, що люди брали би більше, якби вони мали більше грошей.

Рекомендуємо У кривавій грі програє лише Путін  

Життя у домовині війни

Вечорами стріляють багато й сильно. Чомусь із сутінками, чи щоб було не ясно, звідки і хто стріляє, чи це якась тактика. За новинами судомно стежать усі. Є страх, що не буде води, світла, газу, опалення. А у лютому це не дуже весело.

Вечорами соціальні мережі переповнені відео обстрілів та аудіо звуків пострілів. Це як перекличка. І це теж напружує. Ти годинами сидиш у телефоні – читаєш, дивишся, пересилаєш щось. Потім розумієш, що провів так вечір та півночі. Все це пересилання новин, фейків, чуток втомлює і деморалізує сильніше за саму війну.

Головною інтригою понеділка було кілька питань. Що далі? Якщо нас визнає Росія, все закінчиться чи навпаки почнеться? Судячи з коментарів друзів, у хороше не вірять. Розуміють, що війна буде просто іншою, іншого формату.

Не забувайте! Збройні сили України готові дати відсіч ворогу будь-якої миті, адже ми – під надійним захистом наших військових. Міжнародні партнери підтримують Україну й підготували пакет нищівних економічних санкцій проти Росії. Тому, навіть якщо Кремль наважиться піти у наступ, – він отримає достойну відсіч. Зберігаймо спокій, читаймо перевірені новини та вірмо в ЗСУ!

Продовження теми – окупанти проводять насильницьку мобілізацію на Донбасі: дивіться відео