Головний страх Кремля – мир: як Путін готує плацдарм проти Європи, ігноруючи проблеми росіян

Росія дедалі частіше говорить про переговори, однак її пропагандисти продовжують погрожувати Європі, а вимоги Кремля до НАТО залишаються незмінними. За цією суперечністю стоїть не готовність Володимира Путіна завершити війну, а спроба виграти час на тлі проблем, які накопичуються всередині самої Росії. Пошкоджені НПЗ, фінансова нестабільність, труднощі з експортом та занепад інфраструктури поступово оголюють слабкі місця системи, яку Кремль намагається показати непохитною.

Спеціально для 24 Каналу журналіст Олександр Демченко розповів, чому Путін імітує готовність до переговорів, що відбувається з російською економікою, навіщо Кремлю потрібні українські території, які він сам перетворює на випалену землю та чи справді Москва готується до агресії проти Європи.

Який страх Москви викриває позиція щодо НАТО

Російська пропаганда продовжує транслювати агресивну риторику щодо участі Європи у переговорному процесі. Як зазначає Олександр Демченко, заяви російських рупорів, зокрема Володимира Соловйова, про те, що Європа є стороною конфлікту, свідчать про серйозне занепокоєння Кремля.

Якби Москва дійсно прагнула перемир'я чи припинення вогню, інформаційний фон був би кардинально іншим: пропагандисти вже б готували населення до миру, а не погрожували Заходу. Натомість Росія використовує імітацію переговорного процесу виключно через власні внутрішні проблеми, намагаючись зберегти обличчя при вкрай поганій грі.

Провал геополітичних ставок Кремля стає дедалі очевиднішим. Путін сподівався розіграти "козир Трампа", проте його жадібність та ультиматуми призвели до втрати часу. Наразі американська система стримувань і противаг працює: Конгрес переформатовано, а риторика США стала жорсткішою. Російські судна знову розвертають в Атлантичному океані, що нагадує кризові сценарії дев'яностих років.

Аналітика від Демченка: дивіться відео

Як Кремль готується до війни проти Європи

Одне з ключових питань – навіщо Путіну українські території, якщо Росія перетворює їх на непридатні для життя зони. Свідчення жителів окупованого Донецька підтверджують катастрофічну ситуацію: відсутність води, світла, зв'язку та постійна небезпека змушують навіть лояльних до Росії людей думати про переїзд. Аналогічна криза розгортається і в Криму.

За словами Демченка, Кремлю абсолютно байдуже на долю місцевого населення. Українські землі потрібні виключно як військовий плацдарм. Росія створює випалену землю та мережу фільтраційних таборів, точна кількість яких досі залишається невідомою.

Апетити Москви зростають: вимоги щодо відходу військ НАТО з європейських країн залишаються незмінними. Росія не боїться нападу Альянсу, вона сама готується до агресії, щоб повернути контроль над територіями часів радянської окупації.

Для розхитування Європи Кремль залучив усі можливі ресурси. Це не лише спецслужби та пропаганда, а й олігархат, енергетичний шантаж та агентурні мережі. Активи наближених до Путіна осіб, таких як Ігор Сєчін, та політичні технологи працюють на дестабілізацію європейських еліт. Мета Путіна – послабити Європу, адже за іншого сценарію Росія неминуче програє.

До слова Речник російського диктатора Дмитро Пєсков заявив, що Росії недостатньо усних запевнень про нерозширення НАТО на Схід. Росія вимагає документального оформлення нерозширення Альянсу.

Чому російська економіка тріщить по швах

За фасадом заяв про стабільність російська економіка та інфраструктура тріщать по швах. Демченко наводить конкретні факти, які змушують Путіна шукати шляхи для тактичних пауз:

• По-перше, російські нафтопереробні заводи не просто зазнають пошкоджень, а вигорають дотла. Українські балістичні ракети успішно досягають кордонів Росії, виснажуючи російську систему ППО, для якої критично не вистачає снарядів та установок.
• По-друге, фінансова система Росії перебуває у стані прихованої кризи.

Так, Центральний банк Росії раптово виявив 7 трильйонів рублів проблемних кредитів при загальному боргу у 9 трильйонів. Якщо врахувати, що весь бюджет Росії становить орієнтовно 40 – 45 трильйонів, то третина цих коштів є проблемною. Офіційна статистика не витримує критики: очільниця Центробанку Ельвіра Набіулліна не здатна пояснити Держдумі розрив між офіційною інфляцією у 4% та обліковою ставкою у 14 – 16%.

До цього додається глобальне блокування російського експорту. Чорне та Азовське моря перестали бути безпечними логістичними артеріями для Росії. Традиційні покупці енергоносіїв відвертаються: Туреччина скорочує закупівлі нафти й газу, а Китай відмовляється фінансувати нові трубопроводи, вимагаючи ресурс фактично безкоштовно.

Як Путін доводить, що йому начхати на росіян

Найбільша проблема Путіна полягає в тому, що йому немає чого запропонувати росіянам у разі закінчення війни. Якщо уявити гіпотетичне підписання мирної угоди та створення нової архітектури безпеки, наступного дня російський диктатор опиниться віч-на-віч із катастрофічною реальністю.

Без війни режим не зможе виправдати відсутність виборів, свобод, інвестицій та грошей. Росія зіткнеться з наслідками колосальної економічної кризи, необхідністю утримувати величезну армію та вирішувати проблему сотень тисяч колишніх в'язнів, які повернуться з фронту. Вже зараз у Росії фіксується дефіцит кадрів у півмільйона осіб, зокрема критична нестача вчителів.

Путін демонструє абсолютну байдужість до власних громадян. Він передислокував третину систем ППО з Москви на Валдай для власного захисту, ігноруючи пожежі в Санкт-Петербурзі та атаки на Бєлгородську, Курську чи Воронезьку області.

Заради збереження влади він готовий пожертвувати мільйонами росіян та навіть вкрасти пенсійні накопичення 71 мільйона громадян, перевівши їх у сумнівні фонди, адже пенсіонери не влаштують бунт, на відміну від олігархів.

Саме тому війна залишається єдиним інструментом відтермінування краху системи. Будь-які спроби ескалації чи імітації переговорів – це лише реакція на зворотний відлік, який вже розпочався для російського режиму.