Сьогодні треба вистояти під ударами, які ворог методично спрямовує не лише по інфраструктурі, а й по самій ідеї нормального життя. Втім, ця зима – не лише наш іспит. Про це пише Юрій Федоренко.
Дивіться також Чому генерал Герасимов виставив себе ідіотом
Кого чекатиме те, що й українців?
Це краш-тест для всієї Європи. Тут і зараз перевіряється, чи здатний континент мислити категоріями виживання, а не бухгалтерського обліку. Чи розуміють це у європейських столицях? Схоже, що розуміють, але дуже по-різному.
Ми бачимо країни, де правлячі еліти поводяться так, ніби працюють не на власних громадян, а на Москву. Ми давно не очікуємо суттєвої підтримки від Будапешта. Але ми маємо право очікувати більшого від Парижа, Рима, Берліна. Особливо тоді, коли допомога не просто обіцяна, а урочисто анонсована.
Наведу невеличкий приклад: у грудні Франція оголосила про готовність передати Україні перші новітні ЗРК SAMP/T NG. Ці системи здатні збивати "Іскандери" й "Кинджали". У момент, коли Росія намагається перетворити українські міста на зону гуманітарної катастрофи, це звучало як ковток повітря. Аж поки не з'ясувалося: перший комплекс готовий, але став на озброєння італійської армії.
Чи зрозуміємо ми колись, чому Італії він потрібен більше, ніж Україні, – велике питання. На жаль, це не поодинокий випадок.
Європа досі не визначилась?
Ми бачимо, що однією рукою ЄС вводить чергові пакети санкцій, а іншою продовжує купувати російський скраплений газ та російські азотні добрива (це такий виріб, більшу частину собівартості якого становить той самий газ).
У той час як Україна робить все можливе і неможливе, щоб захистити себе і Європу, наші партнери роблять все можливе і неможливе, щоб втримати дивний "баланс інтересів": з одного боку, допомогти Україні, з іншого – уникнути збитків.
Ми вдячні європейцям за фінансову допомогу, за десятки мільярдів євро підтримки. Але ми також бачимо: для багатьох у ЄС війна Росії проти України досі не стала їхньою війною. Це стратегічна помилка. Ще з 2014 року росіяни пишуть на своїй броні: "На Берлін" і "На Варшаву". Вони ніколи не приховували маршрут.
Стійкість України сьогодні – це те, що відсуває реальну війну від європейських міст. Навіть якщо європейський обиватель цього не усвідомлює. Агресія недоімперії – це атака не лише на українську землю, а й на європейську цивілізацію.
Але екзамен триває і для нас самих. Історія ще не виставила остаточну оцінку ані Європі, ані українському суспільству. Український технологічний поступ, розвиток ППО, зокрема дронів-перехоплювачів, іде швидко. Але жодна технологія не працює сама по собі. Дрони не літають без операторів. Системи не функціонують без людей. А людей нам бракує.