З трьох причин.
Перша – другорядна, але впливає: як завжди, до цього дня наші вороги аж із дупи вистрибують, аби його обкласти лайном. Це не вельми релевантно, проте – всі ми люди. Впливає. І не те навіть, що там базікають зовнішні вороги – їм за статутом належить, а те, що нидять вороги свої: отого дуету Касьян з Монтяновим... чи навпаки? А грець їм обом! – так от, того дуету про милого дідуся Хряка я не подарую, хоч і зазвичай намагаюсь максимально толерантно ставитись до тих, хто в Україні, навіть, якщо вони відверту бздуру несуть. Проте, такого не толеруватиму.
Друга причина – вже тоді стало зрозуміло, що війна буде довгою. Але сьогодні, три роки потому, це розуміння нікуди не ділося: війна все ще буде довгою. А про це думати кепсько. Втім, слід зазначити, що оті лайдаки, які ще відтоді співають: "Ми за мир, ми за народ" – то є такі ж вороги, якими вони були завжди. Бо їх "ми за мир" насправді означає: "Всім стати навколішки та повзти до напасника за милістю – може, когось живими залишить, а нас над ними наглядачами поставить". Еге ж, зара – за мир вони... На кладовищі теж мир та спокій – нехай разом із своїм зайвохромосомним мишебратом стають навколішки та повзуть до цвинтаря. І буде мир. Війна буде довгою, але перемога буде повною.
Третя – багато, надто багато такого, що можна і доконче треба було зробити, залишилося незробленим. Це не означає: "Ой, там всі зрадники, вони ніц не роблять" – це теж бздура. Але робиться аж надто мало. Деякі речі можна надолужити, деяких вже й не зробити – і це прикро.
Тому не буду сьогодні нікого вітати. Не свято це. Поки що не свято. День для спогадів, день для сили. А коли-небудь – стане святом, бо переможемо.
Читайте також: Як Бойко гамселив Ляшка, або Кому ще є діло до України: "казка" від Діда Панаса