Не дивно, що одними з яскравих моментів епохи боротьби за незалежність 1917-22 років були дії "махновців" в районі Гуляйполя, а також Холодноярська республіка.
До Дня захисника України 24 канал підготував для вас серію матеріалів про визначні військові досягнення нашої країни: від Київської Русі — до тепер. Адже зараз все могло бути по-іншому.
У 1919 році Українська Народна Республіка потрапила у так званий "трикутник смерті" між арміями більшовиків, білогвардійців та Польщі. Оточена з усіх боків, не маючи достатньої ресурсної бази, зброї й амуніції, українська армія мусила відступати перед численним ворогом. Взимку 1919–1920 рр. від тифу вмерло 25 тисяч українських вояків.
Тим не менше, невдачі регулярних частин армії УНР призвели до активізації партизанських загонів, які не бажали миритись із окупантами на рідній землі. Командири повстанських загонів сподівались на нове загальне військове зрушення, яке дозволить звільнити Україну.
Батько Махно
Найвідомішим рухом під час визвольної війни 1918-22 років були анархісти-"махновці", які за кілька років встигли повоювати проти всіх — і німецьких окупаційних військ, і сил українських військ Гетьманату та Директорії, а також білогвардійців і більшовиків, при цьому одночасно ведучи переговори і з Петлюрою, і з комуністами, і з іншими отаманами.
Основним родом військ у Махна була піхота, здебільшого була посаджена на тачанки — чотириколісний візок із відкритим кузовом, на який встановлювався кулемет. Брички і підводи, запряжені 3-4 конями, стали засобом пересування піхоти, лазаретів, постачання і робили повстанців надзвичайно мобільними.
Восени 1920 року "махновці" зробили помилку, вирішивши підтримати "червоних" у війні з білогвардійцями у Криму (незважаючи на печальний досвід "співправці" з більшовиками у 1919 році). Разом війська Махна та маріонеткової УСРР розгромили генерала Врангеля, однак вже за кілька тижнів махновців оголосили "ворогами радянської республіки і революції". Остаточну поразку анархісти зазнали у червні 1921 року під Недригайловом.
Холодноярська республіка
Менш відомою, але не менш цікавішою є історія Холодноярської республіки. Неподалік колишньої столиці Богдана Хмельницького, містечка Чигирина, утворилась республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл і яку захищало 15-тисячна селянська повстанська армія, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами (на згадку про минувшину).
Цю територію не змогли свого часу захопити денікінці, та й більшовикам у відкритому бою перемогти холодноярівців теж не вдалось. Червоногвардійці досить успішно воювали проти регулярних військ противника, а от проти селян-повстанців у них нічого не виходило. До речі, окремі ідеї холодноярівців згодом використають і бійці УПА — це й використання псевдонімів для конспірації, і криївки — місця для переховування від загонів Червоної армії і зимівлі у лісі.
За свою історію загони Холодноярської республіки провели низку походів, захоплюючи Черкаси, Канів, Смілу, ходили до Канева, Умані та Олександрії, що територіально нагадує район Коліївщини — одно з найвідоміших селянських повстань в історії України.
До холодноярівців, яких очолювали брати Чучупаки, долучились також і інші отамани з навколишніх територій, зокрема, Кость Блакитний зі своєю Степовою дивізією. На жаль, погана комунікація із Петлюрою закінчилась тим, що повстанці майже не брали участі у наступі військ Директорії та поляків у 1920 році, який зрештою закінчився невдачею.
Усвідомлюючи масштабність внутрішньої загрози,більшовики використовували найбрутальніші методи. У місцевостях, охоплених повстанським рухом, запроваджувався інститут заручників та кругова порука населення за будь-яке заворушення проти радянської влади. Ленінський уряд кинув на боротьбу з повстанцями значні сили — загалом у боротьбі з повстанцями у 1920–1921 роках взяли участь понад 1 мільйон бійців більшовицьких військ.
До спаду збройного селянського руху деякою мірою спричинилася амністія, проголошена у березні 1921 року. Схильність основної маси селян до мирного життя, землі і господарства привела до того, що значна частина повстанців повірила в амністію, склала зброю і з’явилась з повинною. Загалом амністією в Україні скористались 10 тис. повстанців.
Отамани Холодного Яру та Чорного Лісу мали значну підтримку у місцевого населення. В зв'язку з неможливістю перемогти бунтівних отаманів, в ЧК розробили спеціальну операцію з нейтралізації та захоплення холодноярських отаманів. Для цього, використовуючи кількох завербованих повстанців, вони заманили отаманів на "з'їзд для вирішення плану руху та інших справ" та арештували лідерів повстання.
Та навіть у в’язниці холодноярівці не здались — одного ранку, захопивши зброю, бійці підняли бунт. Хто не загинув під час повстання, був розстріляний катами ГПУ.
Якби все пішло не так?
Зараз важко судити, чи могла історія ХХ століття бути інакшою — надто багато зацікавлених гравців зіштовхнулось на території України.
Звісно, можна згадувати про відмову лідерів Центральної Ради у 1917 розвивати власне військо, спираючись на соціалістичні ідеали, можна говорити про помилковий вибір сторони у І світовій війні — адже ставка на Центральні держави не зіграла, натомість Антанта надала суттєву підтримку полякам, які захопили частину України, а також досить активно підтримувала Денікіна на території Південної України.
Зрештою, навіть повноцінно об’єднатись всім проукраїнським силам — військам УНР, повстанцям та махновцям не судилось — інакше хто-зна, чи вдалось би більшовикам втриматись на Україні і, в кінці кінців — створити СРСР.
Користуючись нагодою, редакція 24 каналу вітає усіх захисників України зі святом!