В інтерв'ю у межах проєкту "СВОЇ" на 24 каналі власниця кав'ярні "Просто Кава" Юлія Довгопольська та адміністраторка Алла Мініна згадали, як виїжджали з міста, яке окупанти нещадно обстрілювали з перших днів.

Важливо "У Херсоні втратила частину себе, а в Києві – мрії на майбутнє": переселенка про втечу від війни

Яким було ваше життя до війни? З чого почалася історія "Просто Кава"?

Алла Мініна: Все почалося 9 травня 2016 року. Спочатку ми планували, щоб це була не кав'ярня, а шоурум з виробами. Тобто місцеві майстри мали виготовляти й приносити нам на реалізацію свої товари. Ми мали б маленьку кавомашину і буквально кілька столиків. Але сталося не так, як гадалося. Вийшло зовсім навпаки. І спочатку у Слов'янську відкрилася повноцінна кав'ярня, а на її базі – шоурум. Сталося це якраз 9 травня.

Відкриття кав'ярні у Слов'янську: дивіться відео

Потім ми почали розширюватися, відкрили другий зал у тому ж приміщенні. За певний час відкрили ще одну кав'ярню, цього разу у Краматорську, що за 12 – 15 кілометрів від Слов'янська. Після того з'явилася мікрокав'ярня "Кава To Go" біля площі у Слов'янську. Вона і досі чекає на нас. Ми обов'язково повернемося і будемо працювати.

Одна з наших кав'ярень була доволі велика. Там ми показували фільми, проводили різноманітні заходи, дні народження, займалися кейтерінгом. Знаєте, життя кипіло. Ми мали багато планів, амбіцій, змін на краще. Звісно, до 24-го лютого, як і у всіх українців.

Власниця кав'ярні "Просто Кава" Юлія Довгопольська зізналася, що до війни багато подорожувала, кілька разів була у Львові. Саме це місто, яке називають кавовою столицею, і надихнуло її створити кав'ярню у рідному Слов'янську. Вона додала, що багато чого довелося вчитися самостійно, вже після відкриття. Зокрема, випікати десерти.

Юлія Довгопольська: Спочатку ми купували десерти, нам їх робили місцеві кондитери на замовлення, але потім ми зрозуміли, що все ж таки потрібно своє. І почали по трохи навчатись. Ніхто з нас не є кондитером, і жодного відношення до цього раніше не мав. Ми шукали якісь курси, проходили майстер-класи і зрештою навчилися випікати для себе і для інших кав'ярень.

Кав'ярня у Слов'янську / Фото надані 24 каналу

Коли ви вирішили виїхати зі Слов'янська?

Алла: Юля, власниця, виїхала трошки раніше, наприкінці березня. А ми з нашими співробітниками виїжджали 9 квітня. Коли почало ставати все гарячіше і гарячіше. Тоді вже стало небезпечно перебувати там. Ми всі зрозуміли, що важливіше за життя немає нічого.


Юлія – власниця кав'ярні "Просто Кава" / Фото 24 каналу

З квітня по червень більшість працівників були у Кропивницькому. Однак треба було рухатися далі.

Алла: Ми сиділи на низькому старті. Всі очікували повернення додому. Сиділи в телефонах, дивилися новини, моніторили їх, хотіли, щоб це все швидше закінчилося. Коли почало доходити, що навряд чи ми скоро повернемось, Юля в нас людина активна, зібралась і каже: "Ну, що ми сидимо? Давай щось робити, якось рухатись. Так просидіти можна пів життя!". Таким чином ми опинилися в Івано-Франківську.

Чи важко було переїжджати? Маю на увазі, кав'ярня – це багато техніки, меблів, чи вдалося вам щось забрати?

Алла: Ми вивозили пекарню. Обладнання кав'ярні залишилось вдома, ми не змогли його вивезти. А обладнання пекарні вивозили за програмою релокації. Тобто ми та ще кілька підприємців зробили таку колаборацію, і вивозили своє обладнання.

Як відбувалася релокація кав'ярні / Фото надані 24 каналу

А що зараз із закладами, які залишилися у Слов'янську?

Юлія: Останнім часом у нас там працював лише один заклад. Так, він вцілів, нічого туди не прилетіло, але його трохи підтопило. Але стіни, вікна, тобто головне, все ціле. Все інше зробимо.

Чому саме Івано-Франківськ?

Алла: Коли ми почали обирати місто для релокації, ми подивилися кількість населення та кількість релокованого бізнесу. У нас кав'ярня. Тобто потрібно було знайти таке місто, щоб воно було душевне, атмосферне, максимально схоже на дім. Івано-Франківськ – це саме таке місто.

Ми знайшли квартиру, знайшли приміщення, куди перевезли пекарню. І ми жодної секунди не пошкодували, що сюди приїхали. Тут справді друга домівка. Атмосферно, класно, все зі знаком плюс!

Юлія: Коли ми приїхали до Франківська, зробили зразки своєї продукції, і понесли по кав'ярнях. Ми ж не знали, які тут кав'ярні, хто це, що це, багато у кого свої кондитерські, вони самі для себе теж випікають. Але знайшлися кав'ярні, які нам довірились. І ми досі з ними працюємо.

Оперативно зреагувала Івано-Франківська ОДА, дуже швидко нам надали вагончик. Минуло буквально пару днів, і нам вже зателефонували, сказали час і місце, де буде розташований цей вагон. Все дуже швидко. Приміщення ми шукали недовго. Тут багато пропозицій комерційної нерухомості, дуже багато. Нам потрібно було десь в центрі, де люди ходять, і ми собі думали, що було б добре, якби це було приміщення, де вже був якийсь заклад. Неважливо який, але заклад.


Алла – адміністраторка кав'ярні "Просто Кава" / Фото 24 каналу

Розкажіть, будь ласка, про переїзд. Чи не було вам страшно, що тут, на Заході, може щось піти не так? Переселенців часто лякають тим, що менталітет жителів Сходу і Заходу – кардинально протилежний. Як було у вас?

Алла: Я хочу сказати, що у нас крутий регіон. У нас класні люди. У нас все круто! Там кайфуєш від життя так само як і тут. Звісно, що вдома є вдома. І коли я їхала на Захід, у мене були сумніви щодо мови, ось цього бар'єру. Бо вдома ми спілкувались російською, звісно. А у мене далеко не ідеальна українська.

Я думала: "А що як я приїду сюди, як мене сприймуть?". І зрештою, все було чудово, нас дуже круто прийняли. Мені жодна людина не зробила зауваження. Жодна людина не сказала, що я щось не те кажу. Навпаки! Приходили місцеві, вітали з відкриттям, питали, звідки ми й казали, що раді нам.

Це надзвичайно! Вони розпитували: "А ви звідки? Як у вас вдома? Ми сподіваємося, що вам сподобається!". Це дуже приємно.

Саме місто мені дуже подобається, а особливо архітектура. Тут затишно, таке відчуття, що ти вдома.

Україна неодмінно переможе. Що ви робитимете після того, як на всіх окупованих територіях нарешті замайорить жовто-блакитний прапор?

Алла: Ми будемо повертатись додому, будемо тут працювати. Перший і основний чинник – це безпека. Бо ми відповідаємо не тільки за своє життя, а ще й за співробітників, за наших родичів. Коли буде безпечно – а ми впевнені, що це буде найближчим часом, – тоді ми повернемося. Ми будемо відновлювати все вдома, бо зараз місто трішечки побите.

Першочергово потрібно буде поїхати і відновлювати наше місто. Бо воно надзвичайне, воно круте. Це дім, він не може бути не крутим.

Але і тут, у Франківську, також буде кав'ярня. Ми її закривати не плануємо, це наша дитина, як це?

Юлія також не хоче, аби кав'ярня у Франківську закрилася.

Юлія: Звісно, ми хочемо, щоб ця кав'ярня працювала ще багато років. Ми її не плануємо ні перевозити, ні закривати. Якщо все буде добре, то ми будемо працювати.

Українці вкотре доводять свою незламність та силу духу. Адже навіть, здавалося, втративши все, вони знаходять сили рухатися далі. Відкривати новий бізнес чи релокувати вже наявний. І все для того, аби створити потужний тил та підтримку нашій економіці у час війни. І з такими людьми Україна неодмінно переможе!