В інтерв’ю 24 Каналу волонтери розповіли про актуальні потреби армії, бюрократичні завади та помилки благодійних фондів.
Читайте також Тривоги більше, – військовий експерт сказав, чому ситуація в Авдіївці складніша, ніж у Бахмуті
Чому ви вирішили займатися волонтерськими проєктами, пов’язаними саме зі зброєю? Можна ж купувати автівки, медикаменти, екіпіровку. Чому саме зброя?
Юрій Голик: Я сам із Луганська, там прожив до 33 років. Навесні 2014-го, коли росія вдерлася в Крим і на Донбас, я приїхав до рідного міста і на власні очі побачив незрозумілих людей з автоматами, дивні блокпости і весь навколишній хаос. Було зрозуміло, що почалася війна і що потрібно всім, чим можеш допомагати нашим батальйонам і ЗСУ.
А у 2015-му я познайомився з Олександром і ми разом почали допомагати саме снайперам і морпіхам. Держава не має змоги масово обробляти персоналізовані запити військових підрозділів. До того ж, у неї є певні юридичні перепони. А ми відповідаємо саме на точкові запити, які, працюючи на кожній маленькій ділянці фронту, в глобальній картині дають велику перевагу нашій армії.
Всеволод Кожемяко, Юрій Голик, Сергій Стаховський / Фото надане 24 Каналу
Олександр Карпюк: Моя історія з допомогою також почалася у 2014 році. Я волонтерив спочатку по тактичній медицині. А потім познайомився з військовими й вони почали мені розповідати про свої нагальні потреби. Я допоміг купити автівку і якось воно пішло-поїхало.
На мій погляд, ми весь цей час робимо все дуже правильно. Коли постійно працюєш з підрозділами, розумієш чим саме вони займаються, де і які виконують задачі, починаєш на 100% розуміти потреби людей, які будуть користуватися цією волонтеркою. Можу сказати, що всю діяльність ми були ефективними.
Військовослужбовець Олександр Карпюк / Фото надане 24 Каналу
Так, справді, ми все це можемо побачити з ваших соцмереж. Ви про все звітуєте.
Олександр Карпюк: Ну сторінки то таке. Там збори на мавіки, гвинтівки. Але ж були проєкти, які дійсно розв'язували складні питання. Наприклад, кейси для снайперів. Коли я запропонував їх використовувати, щоб снайперам не доводилося висовувати голови, в нас були дуже великі втрати. Зараз цей "чемодан" продається, як один з гаджетів компанії Archer. Підтримка 503 батальйону морської піхоти, якій ми тоді підіймали з нуля і в результаті це став кращий однотипний підрозділ ЗСУ. Були системні проєкти, за які дуже гордий. Тому що ти розумієш, що ти не дарма це робив. Це і той проєкт по камерах переднього краю, який ми реалізовували з Юрою. Це був наймасштабніший проєкт.
Як взагалі виникла ця ідея з проєктом по снайпінгу?
Юрій Голик: З 2014-го року я регулярно, раз на місяць і частіше, їздив до тих військових, з якими потоваришував, і на власні очі дивився на умови, в яких вони перебувають. Саме так народився наш проєкт створення системи відеоспостереження в районі Пісок, Опитного і Водяного. Ми з тоді Міністром інфраструктури Олександром Кубраковим на власні очі побачили ситуацію на тому напрямку, довго обговорювали з тоді ще командиром 58-ї бригади Дмитром Кащенком, як має бути влаштована така система. І зробили її разом із Геннадієм Машинсоном і Олександром.
Волонтери регулярно закривають базові потреби ЗСУ / Фото надане 24 Каналу
Олександр Карпюк: Ідея полягала в тому, щоб зробити систему, завдяки якій боєць на чергуванні чи снайпер будуть мати повну інформацію про конкретну позицію та дійсно безпечно спостерігати за тим, що відбувається навколо, а не раз на п'ять хвилин швидко висовуватися з тепловізором і мати великий ризик спіймати кулю. Ми хотіли зробити повноцінну систему.
Саме камери – це не новина на фронті. Були камери аеророзвідки, але вони стояли трохи далі й були старішими, бачили гірше. А ми дали ідею встановлювати камери прямо на взводних опорних пунктах, туди виводити керування цими камерами, туди ж виводити пристрої, які збирають дані, живлення.
Боєць на лінії просто сидить у бліндажі, натискає на "мишку", повертає камери і бачить всю картину. Це допомагало рятувати життя і несення служби ставало простішим. Коли зима, на вулиці -10 градусів, дві-три години стояти біля амбразури навіть фізично складно. А так ти сидиш в бліндажі. Люди хворіли менше і були більш ефективними.
Цей проєкт вдалося зробити системним?
Олександр Карпюк: Так, саме завдяки тому, що цю ідею підхопили інші. Коли ми почали встановлювати камери переднього краю, то його теж почали підхоплювати інші волонтерські організації. Це стало тоді мейнстрімом.
Розумієте, можна робити одному щось дуже гарно, але охопити все самому неможливо. А коли ти вказуєш, що тут є реальна можливість допомогти своїй армії і всі це підхоплюють, це дуже круто. Я прям кайфував, коли це бачив. Це допомогло і захистити наших бійців, і врятувати життя.
Волонтери орієнтуються на реальні запити військових / Фото надане 24 Каналу
За якими критеріями сьогодні обираєте кому допомогти?
Олександр Карпюк: Я зараз сам військовослужбовець, перебуваю під Донецьком. Нас там декілька бригад воює. Бачу якусь потребу, маю час та натхнення, я її закриваю. Тому що, на жаль, не завжди на це є час. Коли ти працюєш з ранку до ночі й починаєш валитися з ніг на третій-четвертий день, то в тебе немає можливості з кимось спілкуватися. Тобі б доїхати просто поспати, щоб бути наступного дня боєздатним. Але коли з’являються можливості щось зібрати й допомогти тим, з ким ми воюємо на одній лінії, стараюся це робити.
Юрій Голик: Спонтанності тут немає. Є потреби військових, з якими спілкуємося. Наприклад, Олександру допомагаємо, або "Хартії" Сєви Кожум'яки. Об’єднали зусилля із Сергієм Стаховським та відштовхуємось від запитів військових. Виявилося, що брак нічників, неможливо працювати вночі. Ми закупили для них нічники і приціли на два розвід підрозділи і привезли інструкторів з ЄС, які навчили їх роботи з ними. Багато запитів на розвідувальні дрони. Це постійний процес, який увійшов у систему.
Ви в такому режимі майже дев’ять років. Війна закінчиться, куди перенаправите цей ресурс?
Олександр Карпюк: В мене є деякі ідеї по БПЛА, по баражуючим боєприпасам, які б мені дуже хотілося реалізувати. Дуже хотілося б почати це робити вже зараз, але я розумію, що процес від ідей до кінцевого виробу з випробуваннями і програмним забезпеченням займе декілька років. Це дуже складний шлях. На нього краще ставати після війни, інакше не зможу його ефективно реалізовувати і одночасно допомагати на фронті. А загалом – планую допомагати виходячи з того досвіду, який здобув за ці дев’ять років. Але вже в комерційній структурі, щоб допомагати армії.
Юрій Голик: Ми вже зараз розробляємо кілька експериментальних моделей БПЛА на основі тих характеристик, які потрібні на фронті. Думаю, що в результаті ми їх доведемо до тестових зразків, випробуємо та постараємось їх виробництво зробити серійним. Крім того, у БПЛА величезна сфера використання, це не лише війна, а й умовне сільське господарство. Це як приклад. Крім того, я слабо розумію, що таке "війна закінчиться" за наявності кілька сотень кілометрів кордону з двома сусідами у вигляді росії та білорусі. Де гарантія, що після виходу на межі 1991 року війна не почнеться знову через кілька років? Тому будь-яка здорова допомога армії, яка є гарантією незалежності країни, буде актуальна завжди.