Для цього штурмові групи ворога періодично атакують на таких напрямках:
Андріївка – Писарівка;
Варачине – Корчаківка;
Яблунівка – Храпівщина;
Юнаківка – Мар'їне.
До теми Нова тактика Сил оборони може придушити великий російський наступ
За винятком просування противника в районі Андріївки, він досі не зміг виконати це завдання. Росіяни не дісталися до вищезазначеного рубежу.
У цьому напрямку бої також тривають і в районі лісового масиву, на північ і північний схід від хутора Садки. Тут росіяни намагаються взяти під свій контроль північно-східну частину лісу, діючи в загальному напрямку Олешня – Садки, а також на схід від кордону. Наразі Садки та прилеглі ділянки лісу залишаються під контролем Збройних Сил України.
Які проблеми є у росіян на Вовчанському напрямку?
На Вовчанському (Харківському) напрямку зведена тактична група російських військ продовжує спроби прорватися вздовж східного берега Сіверського Донця в південному напрямку, а також просунутися якомога далі у напрямку Вовчанськ – Білий Колодязь.
У межах реалізації плану росіяни хочуть просунутися далі на південь. Наразі штурмові групи вже ведуть бої з метою закріплення в Симинівці та Графському, діючи у напрямках Лиман – Симинівка та Синельникове – Графське.
Схоже, що у такий спосіб командування російської ТГр вирішує конкретне тактичне завдання – забезпечити правий фланг своїх основних сил, які, найімовірніше, спрямовані на Білий Колодязь.
Протягом понад трьох місяців запеклих боїв у тактичній зоні росіяни змогли просунутися від річки Вовча на південь лише на 4,1 – 4,2 кілометра. Наразі ЗСУ продовжують бої за утримання Лиману і Вільчи під своїм контролем, що значно уповільнює подальший наступ ворога основними силами його передових підрозділів у напрямку Графського та Симинівки.
Що стосується основної дирекції наступу російських військ у цьому напрямку — у бік Білого Колодязя, – то ворог продовжує вести запеклі бої на південних околицях Вовчанська і поки що не може суттєво просунутися звідти на південний схід.
В оперативно-тактичному сенсі очевидно, що активація окупантів у напрямку Вовчанська кілька місяців тому була зумовлена бажанням російського командування прорватися на Великий Бурлук у напрямках, які там збігаються (з боку Вовчанська, Мілового та з плацдарму на Осколі).
Головну роль у цій реалізації відіграє російська 6 армія, яка діє власними силами та засобами на всіх трьох напрямках одночасно. Це головна проблема російського командування. Оскільки розпорошення зусиль 6 ЗА призводить до того, що їх стає недостатньо для концентрованих проривів системи оборони ЗСУ навіть у тактичній зоні.
4,5 кілометра за 3 місяці боїв – це не ті темпи наступу, які забезпечують швидке та ефективне виконання завдань.
Значне посилення 6 ЗА силами і засобами зі складу інших формувань УВ "Північ" також не змінило ситуацію радикально на краще. З однієї простої причини – окрім спроб прорватися на Великий Бурлук, 6 ЗА ворога змушена була перенаправити частину своїх сил на Куп'янський напрямок. Тут діють щонайменше 2 мотострілецькі полки 68 мотострілецької дивізії – 121 та 122 МСП.
Як згас російський наступ біля Великого Бурлука?
У напрямку Великого Бурлука ситуація не особливо сприятлива для росіян. Так, наприкінці минулого року підрозділи 6 ЗА змогли "зрізати" виступ між своїм плацдармом на Осколі та вклинення у районі Мілового, просунувшись на 7 – 7,5 кілометра у деяких районах і досягнувши рубежу Одрадне – Дворічанське.
Однак подальший наступ противника почав поступово згасати, попри те, що командування російської 6 ЗА одночасно з цими діями намагалося просунутися з плацдарму у напрямках Красне Перше – Нововасилівка та Дворічна – Рідкодуб, а також активізувало спроби прорватися в напрямку Мілове – Амбарне з метою захоплення останнього.
Спочатку вороже командування планувало такими діями обійти з півночі та півдня достатньо потужний вузол системи оборони ЗСУ на цьому напрямку в районі Колодязного. Ймовірно, для цієї мети противник мав прорватися від Мілового до Амбарного і далі до району Григорівки, а також просунутись від Красного Першого до Нововасилівки.
У такий спосіб окупанти не лише охопили б Колодязне з півночі та півдня, а й фактично відкрили б шлях для прориву безпосередньо на ближні підступи до Великого Бурлука зі сходу.
Але реалізація цього плану явно зазнала невдачі. Як на мене, то до цього призвели дві основні причини.
Перша причина – 6 ЗА просто "надірвалася" через невгамовне бажання командування просуватися всюди і негайно (а, отже, через розпорошення сил і засобів на фронті, який за своєю протяжністю перевищує реальні можливості цієї армії – від Вовчанська до Куп'янська).
Друга причина – події, які нещодавно відбулися на Куп'янському напрямку і безпосередньо завадили реалізації плану командування 6 ЗА у напрямку Великого Бурлука.
Цікаво Як Сили оборони наводять лад у російській економіці
Які плани у ворога?
У цьому огляді ми фактично розглянули спроби наступу російських військ в операційній зоні всього угрупування "Північ", що діють у трьох оперативно-тактичних напрямках:
Північнослобожанський (Суми);
Південнослобожанський (Харків/Вовчанськ);
Великий Бурлук.
Наразі російські війська найбільш результативні на Південнослобожанському. Хоча цей термін тут дуже умовний і стосується виключно тактичної ефективності. Просування росіян на 4,5 кілометра за 3 місяці запеклих боїв у районі Вовчанська, а також на ділянці від Мілового до Красного Першого (до 7,5 кілометра) – не особливо вражає.
Однак дії російських військ у цій операційній зоні можна розглядати і з ширшого боку. Якщо згадати склад сил і засобів, які тут діють, то стає зрозуміло, що російське командування надає військам УВ "Північ" досить вагоме значення в оперативно-стратегічному сенсі. Мовиться про:
6 ЗА (68 та 69 мотострілецькі дивізії),
11 армійський корпус (разом з 18 мотострілецькою дивізією, 7 окремим мотострілецьким полком),
14 армійський корпус (зокрема 71 МСД та 80 ОМСБр), а також 44 армійський корпус (72 МСД та 128 ОМСБр).
Варто згадати, що це угрупування військ є своєрідним "накопичувачем резервів". У 2025 році саме воно забезпечувало основний обсяг формування та розгортання нових дивізій і корпусів російської армії. Це можна пояснити двома причинами:
або російське військове командування вважає цю зону на фронті дуже перспективною з оперативного погляду (коли успіху можна досягти досить швидко);
або загальний стратегічний північно-західний театр військових дій (балтійські та скандинавські країни, проти яких і розгорнули ЛенВО) для російського військового командування стратегічного рівня з якоїсь дивної причини майже раптово став пріоритетом.
Друга версія стає ще більш правдоподібною, якщо згадати, що плани росіян мають пункт, який передбачає подальше нарощування "м'язової маси" саме на північно-західному театрі воєнних дій – формування та розгортання ще однієї повноцінної загальновійськової армії на базі одного з трьох армійських корпусів цього угрупування.
Водночас можна зазначити, що військам цієї групи доручена важлива місія – "згризти" значні шматки території в Сумській та Харківській областях, щоб сформувати своєрідний обмінний фонд, який у майбутньому можна було б поміняти на те, що російські війська так і не зможуть захопити на Донбасі.
Саме з цією метою командування УВ "Північ" має у стадії реалізації дві наступальні операції оперативно-тактичного масштабу, які умовно, можна назвати "Сумською" (передбачає вихід російських військ на Суми з північного сходу) та "Великобурлуцькою" (її мета – захоплення частини Харківської області, яка розташована на схід від Сіверського Донця до Осколу).
Той факт, що російське командування в операційній зоні УВ "Північ" спромоглося досягти досить суперечливих результатів зовсім не означає, що спочатку на це УВ не покладалися великі надії. Цілком можливо, що їх і далі покладають.